Ерагон
Шрифт:
Він проминув кілька приміщень, налякавши гурт священнослужителів. Навздогін юнакові полетіли вигуки обурення й прокляття. У монастирі тривожно забемкали дзвони. Юнак пролетів крізь кухню повз ошелешених ченців і кинувся в бічні дверцята. Опинившись у саду, він помітив височезний цегляний мур, через який було годі перескочити.
Ерагон хотів був повернутися, та позаду вже грізно шипіли разаки, штовхаючись у дверях і вибігаючи в сад. У розпачі юнак кинувся до муру. Він навіть не сподівався розбити його за допомогою магії, адже тоді б йому просто не вистачило
Ще мить — і Ерагон рвучко підтягнувся на руках. Коли він опинився на верхівці муру й упав на землю з іншого боку, його плечі пройняв гострий біль. Схопившись на ноги, юнак щосили дременув, почувши, як позаду разаки теж вилазять на мур.
Пробігши ще десь із милю, Ерагои нарешті зупинився й перевів подих. Він не був упевнений, що відірвався від переслідувачів, тому на першому ж ринку пірнув під візок і причаївся. «Як же вони мене знайшли? — стугоніло йому в скронях. — Адже вони не могли знати, де я… Хіба що схопили Брома…» Зосередившись, він подумки погукав Сапфіру:
«Разаки мене викрили. Ми всі тепер у небезпеці! Перевір, чи все гаразд із Бромом. Якщо все нормально, то попередь його й попроси, щоб він мене зустрів. Мабуть, нам знадобиться й твоя допомога».
«Бром тебе зустріне, — озвався дракон. — Але будь обережний, ти у великій небезпеці!»
«Можна подумати, я про це не здогадуюсь», — буркнув Ерагон, вилазячи з-під візка.
Він швидко рушив назад до «Золотої Кулі», так само швидко зібрав речі, осідлав коней і вивів їх на вулицю. Незабаром з’явився розлючений Бром із палицею в руці.
— Що сталося? — спитав старий, сідаючи на Сніговія.
— Я був у соборі, аж раптом там з’явилися разаки, — відповів Ерагон. — Мені пощастило втекти, але вони можуть бути тут із хвилини на хвилину. Сапфіра приєднається до нас, коли ми виїдемо за межі Драс-Леони.
— Ми повинні вибратись за міський мур ще до того, як зачинять браму, — сказав Бром. — Якщо її вже не зачинили. Бо тоді втекти з міста буде просто неможливо.
Старий притих, почувши, як вулицею марширує загін вояків. Вилаявшись, він хльоснув коня й помчав геть. Ерагон низько схилився до Кадока й гайнув слідом за Бромом. Вони насилу продерлися крізь натовп, що заполонив вулиці, які вели до міської брами. А коли втікачі були вже зовсім неподалік від брами, то виявилось, що її зачиняють, а вулицю з якогось дива перегородила подвійна лава ратників.
— Вони порубають нас на шматки! — у розпачі вигукнув юнак.
— Ми мусимо пробитися, — заперечив Бром. — Я візьму на себе воїнів, а ти притримай ворота.
Ерагон кивнув і, зціпивши зуби, пришпорив Кадока.
Обидва вершники мчали крізь юрбу просто назустріч грізним рядам солдатів, які наїжачились довгими списами. Перелякані коні захропли, але втікачам пощастило їх стримати. Хоч Ерагон і чув вигуки вояків, він не зважав на них і продовжував слідкувати за воротами, які повільно зачинялися.
Тим часом Бром, наблизившись до вояків, скинув руку вгору й вигукнув закляття. Перша шеренга солдатів так і впала на землю, наче скошена трава. А от щілина між стулками брами ставала дедалі вужчою й вужчою. Тоді Ерагон зібрав усю свою магічну силу й вигукнув: «Ду грінд хойлдр!».
Заскреготавши, ворота зупинились. Запанувала мертва тиша. Воїни й прості люди здивовано витріщили очі, спостерігаючи, як під дзвінкий цокіт копит Бром із Ерагоном вилетіли за межі Драс-Леони. Щойно вони опинилися на волі, Ерагон відпустив ворота. Брама здригнулася і з важким гуркотом зачинилась.
Юнак знесилено похитнувся в сідлі, але швидко взяв себе в руки. Бром час від часу схвильовано зиркав на нього. Вершники вже мчали передмістям Драс-Леони, коли на міському мурі пролунав сигнал тривоги. Сховавшись поміж деревами, Сапфіра чекала їх на околиці. Очі дракона збуджено горіли, і він нетерпляче бив своїм хвостом.
— Мерщій сідай на неї! — гукнув Бром. — І що б там зі мною не трапилось, залишайся в повітрі. Я прямуватиму на південь, а ви тримайтеся неподалік від мене. Якщо Сапфіру помітять, то це вже не гратиме жодної ролі.
Ерагон швидко заліз на Сапфіру. Здіймаючись у небо, він із сумом спостерігав, як маленька постать вершника щодуху мчала курним шляхом.
— З тобою все гаразд? — спитала Сапфіра.
— Так, — відповів юнак. — Нам дуже пощастило.
— Але ж ми так довго шукали разаків, і все намарно? — наполягав дракон.
— Згоден, — похнюпився Ерагон. — Проте, якби там були тільки разаки, я б не тікав, а бився. Але слідом за ними з’явилися ратники… Я не думаю, що це був би чесний бій!
— А ти хоч розумієш, що тепер про нас будуть говорити на кожному кроці? — спитала Сапфіра. — Хіба ж це непомітна втеча? Тепер нам буде важко сховатися від імперії.
У голосі дракона залунала незвична різкість, якої хлопець раніше не помічав.
— Знаю, — відповів він на те.
Невдовзі озеро Леона залишилось позаду, і обабіч шляху потяглися кам’янисті землі, порослі сухим чагарником та високими кактусами. Небо затягло хмарами, вряди-годи спалахувала блискавка. Коли вітер посилився, Сапфіра різко знизилась.
— Що сталося? — гукнув Бром, спиняючи коней.
— Вітер занадто сильний, — пояснив Ерагон.
— Не такий уже й сильний, — хотів був заперечити старий.
— Це тут, а там — дуже сильний, — наполіг юнак, показуючи на небо.
Він пересів на Кадока, і далі мандрівники рушили верхи, а Сапфіра пленталась позаду, хоча на землі їй було важко змагатися з кіньми.
Тим часом вітер усе дужчав і дужчав, здіймаючи неабияку куряву. Утікачі обмотали голови ганчір’ям, щоб захистити очі. Бромів плащ лопотів у повітрі, а борода, немов яка жива істота, звивалася на всі боки. Ерагон марно чекав дощу, який би змив зі шляху всі сліди.
Незабаром темрява змусила їх зупинитись. З’їхавши зі шляху, мандрівники влаштували табір за придорожнім камінням. Розводити багаття було небезпечно, тому вони швидко повечеряли, ховаючись од вітру під Сапфіриними крилами.