Ерагон

Паолини Кристофер

Той мовчки кивнув на знак згоди й подався з табору шукати гілля, аби зробити ноші. Тим часом Ерагон зібрав розкидану разаками зброю й дістав із торби ковдру. Коли Мертаг повернувся з двома молодими деревцями, вони натягли її між стовбурами й поклали Брома в саморобні ноші. А вже невдовзі Сапфіра разом із непритомним Бромом важко здійнялася в повітря.

— Я ще ніколи такого не бачив! — у захваті скрикнув Мертаг.

Коли дракон зник у нічному небі, Ерагон пошкутильгав до свого коня й насилу виліз у сідло.

— Дякую,

що допоміг, — сказав він Мертагові. — А тепер краще їдь звідси, бо з нами тобі буде непереливки. Ми не зможемо захистити тебе від імперії, а мені б дуже не хотілось, аби ти через нас постраждав.

— Гарно сказано, — посміхнувся Мертаг, затоптуючи багаття. — А куди ви зібрались? Ви що, маєте де-небудь сховок?

— Ні, —признався юнак.

— Тоді мені слід їхати з вами, — рішуче сказав незнайомець. — Усе одно робити нічого. Та й шанси зустріти разаків відтепер, як ти кажеш, зростають. Ті чудовиська не залишать вершника в спокої.

Ерагон трохи повагався, чи варто йому довіряти цьому юнакові, але врешті-решт вирішив, що будь-якої миті зможе його спекатися, коли сам повністю одужає.

— Гаразд, коли хочеш, можеш їхати з нами, — знизав він плечима.

Мертаг задоволено кивнув і виліз на свого сірого скакуна. Ерагон, підхопивши повіддя Бромового Сніговія, покинув табір. Блідий місяць ледь-ледь вихоплював із темряви шлях, але юнак знав, що це не зупинить разаків.

По дорозі Ерагонові страх як кортіло про все розпитатися в Мертага, але він стримував себе, заощаджуючи сили. На світанку до нього озвалась Сапфіра, попередивши, що вже стомилася й знайшла для відпочинку непогану місцинку.

Мандрівники зустрілися під величезною скелею, в якій було безліч печер. Довкола лежали брили піщаника. Сапфіра виглядала задоволеною.

— Тут, нагорі, є печера, якої не видно знизу, — сказала вона. — Ми помістимося в ній разом із кіньми. Ходіть за мною.

Мандрівники, тягнучи коней, подерлися слідом за драконом. За годину вони опинилися в схованці.

Печера була добрих сто футів завдовжки й двадцять футів завширшки, але вхід мала зовсім вузький, що захищало її від негоди й чужого ока. Углибині печери залягла таємнича чорна порожнеча.

— Вражає! — присвиснув Мертаг. — Піду пошукаю хмизу для багаття.

Ерагон заметушився біля Брома, якого Сапфіра обережно поклала на скелястий виступ. Стиснувши руку старого, Ерагон тривожно зазирав у його вкрите зморшками обличчя. Потім він зітхнув і підійшов до вогнища, яке вже встиг розпалити Мертаг. Вечеря минула в цілковитій мовчанці. Після цього друзі спробували були напоїти Брома, та марно. Постелившись, виснажені мандрівники полягали спати.

Спадок вершника

— Прокидайся, Ерагоне! — пролунав у темряві приспаної свідомості знайомий голос.

Юнак кволо поворухнувся й застогнав.

— Мені потрібна твоя допомога! Тут щось негаразд! — не вгавала Сапфіра. Юнак невдоволено буркнув крізь сон і знову спробував заснути.

— Та вставай же! — залунало ще тривожніше.

— Іди геть, — пробелькотів хлопець.

— Ерагоне! — гаркнув дракон на всю печеру. На цей раз юнак миттю підскочив, хапаючись за зброю. Сапфіра у відчаї схилилася над Бромом, який скотився з виступу й шалено звивався на кам’яній підлозі. Його обличчя спотворила гримаса, а кулаки були міцно стиснуті. Ерагон підбіг до старого, злякано чекаючи найгіршого.

— Допоможи його притримати! — гукнув юнак до Мертага. — Інакше йому кінець!

Обидва схопили Брома за руки, тримаючи його, доки він бився в корчах, а потім знову поклали на кам’яне ліжко.

Ерагон доторкнувся рукою до чола старого. У Брома був такий жар, що це відчувалося навіть на відстані.

— Принеси води й ганчірку, — заклопотано попрохав Мертага юнак.

Той побіг і швиденько все приніс. Ерагон обережно витер Бромові чоло, сподіваючись бодай трохи збити його лихоманку. Закінчивши, він здивовано помітив, що надворі вже зовсім розвиднілось.

— Як довго ми спали? — спитав він Сапфіру.

— Та, мабуть, довгенько, — відповів дракон. — І все б нічого, якби перед світанком старого не почало лихоманити. Довелося тебе розбудити, бо він упав додолу.

Ерагон із розумінням кивнув, потягся й знову відчув біль у ребрах. Раптом хтось учепився йому в плече.

— Броме?! — зойкнув юнак.

— Швидше! — прохрипів той, вирячивши очі. — Дай мені вина!

— Ні, друже! — вигукнув Ерагон, зрадівши, що старий нарешті прийшов до тями. — Від вина тобі стане ще гірше.

— Принеси флягу, — знесилено попрохав Бром, розтискаючи руку.

— Я миттю, чекай! — захвилювався той, кинувся до торби й почав переривати все, що там було. — Де ж у біса ця фляжка?

— Візьми мою! — гукнув до нього Мертаг.

Ерагон схопив шкіряну флягу незнайомця й повернувся до Брома.

— Ось, приніс, — озвався він, стаючи навколішки.

Мертаг обачно відійшов убік, щоб не заважати.

— Добре, — прошепотів старий. — Тепер помий мені цим вином правицю.

— Навіщо? — не зрозумів юнак.

— Не питай! У мене мало часу, — відповів той. Переляканий Ерагон вилив трохи вина Бромові на долоню й розтер.

— Давай іще, — хрипким голосом наказав старий.

Парубок знову хлюпнув йому на долоню й почав розтирати. Аж раптом він вражено застиг — на долоні старого розпливався знак гедвей ігназія.

— Ти теж Вершник? — прошепотів Ерагон, не вірячи власним очам.

— Колись був, а тепер уже ні, — насилу посміхнувся Бром. — Замолоду… дуже давно мене обрали… обрали самі вершники, і я приєднався до них. Під час вишколу я потоваришував з одним учнем…