Ерагон
Шрифт:
Подорожні гнали коней крізь ніч, не спиняючись ані на мить. Вряди-годи було чути, як десь зовсім поруч королівські вояки зі смолоскипами шукають їхні сліди. Тільки на світанку друзі вирішили зупинитись.
— Нам треба поспати, — озвався Ерагон. — Навіть якщо нас знову застукають, мені байдуже. Я вмираю від утоми.
— Згода, — відповів Мертаг. — Але нехай Сапфіра стане на варті.
Спустившися вниз, дракон привітав хлопців, які кинулися до непритомної ельфійки.
— Дивно, — скривилася Сапфіра, глянувши на дівчину. — Чому
— Хтозна, чим її могли напоїти в Джиліді, — похмуро відповів Ерагон.
— Наскільки я знаю, — сказав Мертаг, — це перша ельфійка, яку Галбаторіксу пощастило схопити. Відтоді, як ельфи зникли, їх скрізь шукають, але марно. Отож, або вони знайшли їхню схованку, або їм випадково пощастило заскочити цю дівчину деінде. Скоріше за все, друге. Бо якби вони виявили прихисток ельфів, то відразу б оголосили війну й вислали б ціле військо. А про війну наче не було чути…
— Навряд чи ми дізнаємося про щось напевне, доки дівчина не прийде до тями, — зауважив Ерагон. — Краще скажи, що сталося після того, як мене схопили?
— Ургали працюють на імперію, — відповів Мертаг. — Здається, Смерк також. Ми із Сапфірою бачили, як тебе передали цій потворі.
— Це правда, — погодився дракон, умощуючись поруч з юнаками.
Ерагон подумки повернувся до нещодавніх подій. Виходить, згадуючи про свого господаря, ургали мали на увазі короля Галбаторікса! Так ось кого він образив!
— Але для чого королю знадобилося так безжалісно знищувати своїх підданих? — озвався юнак до Сапфіри, згадавши різанину в Язуаці.
— Тому що він дуже жорстокий чоловік, — відповіла та.
— Але ж це означає війну! — не вгавав Ерагон. — Як тільки люди дізнаються про те, що ургали підтримують короля, вони повстануть проти імперії, перейшовши на бік варденів!
— Навіть якщо й дізнаються, — ліниво мовив Мертаг, — до варденів приєднається хіба що якась жалюгідна купка. Королівське військо миттю закриє кордони імперії, і люди заспокояться. А потім їм набрешуть, мовляв, це справа рук їхніх таємних ворогів.
— Кого ж це, наприклад? — здивувався юнак.
— Ну, скажімо, ельфів чи варденів. Якщо ловко брехати, то їх можна звинуватити в усіх гріхах, а ургалів показати як друзів і спільників у боротьбі проти злочинців. Знаєш, мені дуже цікаво, що король запропонував ургалам взамін?
— Не може бути, — струснув головою Ерагон. — Ніхто не повірить у цю маячню про друзів-ургалів. А крім того, навіщо вони королю? Він і так тримає в покорі всю імперію.
— А ті території, що за її межами? — підказав Мертаг. — Згадай варденів, на яких його влада не поширюється, або Сурду, яка протистоїть йому відтоді, як відокремилась від імперії. Ось для чого потрібні ургали.
Схвильований Ерагон притих.
«Спитай його, куди саме Галбаторікс посилає найбільшу кількість ургалів», — подумки звернулася до парубка Сапфіра.
«Навіщо?» — не зрозумів той.
«Ми скрізь чули, що ургали почали мігрувати на південний схід, нібито задля того, щоб підкорити тамтешні пустелі, — нагадав дракон. — Якщо Галбаторікс їх контролює, то чому ж тоді відпускає їх так далеко? Може, ургали хочуть заснувати власне місто?»
«Я навіть не хочу думати про таке, — відмахнувся юнак. — Зараз мене цікавить тільки одне: як знайти варденів. А для того, щоб ламати голову над чимось іншим, я надто втомлений. До того ж, імперія знайде нас у будь-якому випадку».
«Та ну ж бо, годі хнюпитись, юначе!» — підбадьорила його Сапфіра.
«Гаразд», — відповів на те Ерагон і звернувся до Мертага:
— Виходить, я твій боржник? Ти врятував мені життя…
— Я не міг вчинити інакше, — відповів той. — Адже ми мандруємо разом… От тільки як бути тепер? Розумієш, докупи зібралося кілька осіб, на яких полює імперія.
Хлопець кивнув на знак згоди й знову спитав:
— А як ти пробрався до в’язниці?
— Дав хабара й проліз ринвою на кухню, — посміхнувся Мертаг. — Але в мене нічого б не вийшло, якби не Сапфіра. Тільки завдяки їй ми залишились живі.
Ерагон ніжно погладив лускату шкіру дракона, а той задоволено завуркотів.
— Треба зробити їй постіль, — звівшись на ноги, згадав юнак про ельфійку.
Коли вони перекладали дівчину, рукав її вбрання раптом задерся і оголив порізану та вкриту синцями руку. Далі було ще жахливіше. Виявилось, що все тіло ельфійки пошматоване батогами й тавроване розпеченим залізом. Бідолашну довго й нещадно катували! Заскреготавши зубами, Ерагон подумки заприсягнувся вбити того, хто це зробив. Краєм ока він помітив, що на плечі в ельфійки витатуйовано такий самий символ, що й на Бромовому персні.
— Ти можеш загоїти її рани? — спитав Мертаг.
— Я не впевнений, — відповів юнак. — Рани жахливі, до того ж їх так багато…
— Ерагоне! — раптом гукнула до нього Сапфіра. — Це ж ельфійка! Вона не повинна померти! І ти єдиний, хто може її зараз урятувати. Я поділюся з тобою своєю магічною силою.
— Авжеж, — погодився Ерагон, поглядаючи на дівчину. Він зняв рукавички й сказав Мертагові: — Це триватиме досить довго. Ти зможеш приготувати попоїсти? А ще прокип’ятити ганчір’я для перев'язки… Я сумніваюсь, що мені вдасться загоїти всі рани.
— Дим від багаття можуть легко помітити, — нагадав Мертаг. — Тож доведеться їсти холодне й скористатися простим ганчір’ям.
Засмучений Ерагон із розумінням кивнув. Коли він схилився над ельфійкою, Сапфіра вмостилася поруч, слідкуючи за кожним його рухом. Зітхнувши, юнак закликав усю свою магічну силу.
Промовляючи прадавні закляття, він повільно загоїв ті рани, які не були надто важкими. Юнак дивувався, як ця дівчина взагалі вижила: її катували безжалісно й завзято. Оглядаючи змучене тіло, Ерагон не міг не помітити його краси. Отож він час від часу ніяковів, знаючи, як Сапфіра може відреагувати на його захват.