Фб-86
Шрифт:
— Гаразд, піду, — погодилася Естер.
— Значить, домовилися, — сказав Олайош і підбадьорливо всміхнувся дівчині. — Про все інше поговоримо іншим разом.
Через годину Олайош зустрівся з підполковника Челеї і доповів йому про свою розмову з Естер.
— Ясно, — задумливо протягнув підполковник, коли Олайош закінчив свою розповідь. — Гейзо, можна розраховувати на твою допомогу?
— Звичайно, — відказав Олайош.
— В такому разі підтримуй зв'язок з дівчиною. Пізніше скажу, як діяти далі. Увечері подзвоню тобі.
— Добре, — кивнув головою Олайош. — Як ти гадаєш, написати
— Напиши, — порадив підполковник.
Вони попрощалися. Челеї повернувся на роботу і викликав Коцку.
— Ну, товаришу старший лейтенант, що нового? — спитав він.
— Нічого особливого, — розстроєно відказав Коцка. — Сліди пальців на пістолеті дуже стерті, неясні. Вони нам нічого не дадуть. Фреді — на мою думку, це був він — користувався гумовими рукавицями. На жаль, на папері відбитки пальців теж стерті і не мають практичної ціпи.
— Але ця записка все ж таки багато про що говорить, — сказав підполковник.
— Текст?
— Ні, шрифт.
— Шрифт? — здивовано перепитав Коцка.
— Подумай. Хотілося б, щоб ти сам додумався. Бо коли ми незалежно один від одного дійдемо до тих самих висновків, тоді буде більше підстав вважати, що вони правильні.
— Гаразд, я ще раз уважно перегляну записку.
— Олайош розмовляв з Естер Боруш, — інформуєш Коцку підполковник. — Мої припущення в основному підтверджуються. Хлопчина випадково встряв у цю компанію! Єву Шоні він раніше не знав. Тепер тільки один факт залишається не зовсім ясним.
— А саме?
— Чому отой Каллош збрехав, що поліція ще до дисциплінарної справи зацікавилась Краснаєм? Складається враження, що він поставив перед собою мету добитися виключення хлопця з університету.
— Певно, сердився на нього, — висловив припущення Коцка.
— Це ще не причина для того, щоб ввести в оману керівні органи, — заперечив Челеї.
— Може, цим він хотів підкріпити рішення комісії, бо воно не дуже обгрунтоване.
— Можливо, ти маєш рацію. На всякий випадок доручи комусь перевірити в поліції. Що з Євою?
— Ще не залишала своєї квартири, — доповів Коцка. — Ввечері, певно, не піде на роботу. Дзвонив із «Лілії» Бозонтош. Єва нібито хворіє.
— Хитра дівчина, — озвався підполковник. — Учора спритно вислизнула з-під нагляду.
— Двічі міняла таксі, — виправдовувався Коцка. — На жаль, я відстав од неї. З кіно вийшла під час сеансу.
— А встановили, коли вона купила квиток? — спитав Челеї.
— Квиток купив, очевидно, хтось інший.
— Нічого вже не вдієш. Будьте пильніші. Тільки через дівчину ми зможемо добратися до Фреді. А нас цікавить насамперед він, керівник банди.
По обіді Іштван знову прийшов до Естер, але не застав дівчини вдома. Напередодні двірник їхнього будинку, а згодом мешканці квартири по секрету сказали Іштвану, що приходили з поліції, цікавились ним. Він перелякався. Від хвилювання не міг їсти, цілу ніч не спав, крутився в ліжку, його переслідували кошмари. Він уже бачив себе в кайданах, у тюремній камері і в думках завжди виникало те саме запитання: за що. Відповіді не знаходив.
Іти додому Іштван не наважувався, бо думав, що на квартирі його вже чекають з поліції. Він згадав Єву.
«Піду до неї — майнула думка. — Може, вона чимось допоможе».
Він рушив, до найближчої зупинки і сів на трамвай.
Поквапливо піднявся по сходах. Подзвонив. Серце закалатало. Єва відчинила двері. Вона глянула на Іштвана широко розкритими від здивування очима. В них майнуло занепокоєння і навіть прихований страх. Та Іштван помітив у них ще й спалах радості.
Хлопець розгубився. Хотілося повернутись і піти геть. Він не міг і слова сказати, тільки судорожно ковтав слину і з невимовним сумом дивився на дівчину.
Від Єви не сховалося збентеження хлопця, її вразив сум в його очах.
— Заходь, — сказала вона ледве чутно.
Її губи здригнулися в слабій усмішці.
Іштван пробурмотів якусь подяку і зайшов. У прихожій зупинився, немов злякана дитина.
— Проходь далі, — запрошувала дівчина.
Вона пішла вперед, Іштван за нею. В кімнаті було затишно, тепло. Ковдра тютюнового кольору була напіввідкрита. Біля ліжка лежала книга і стояла попільничка з недокурками.
— Сідай, — сказала дівчина. — Я знову ляжу, мені нездужається. — Під очима у Єви були великі синяки — сліди недоспаних ночей, втоми, знервованості.
Іштван скинув плащ і сів у крісло. Він зібрав усю свою волю, щоб перебороти збентеженість. До деякої міри це йому вдалося.
— Що в тебе болить? — спитав Іштван дівчину і зашарівся від того, що звернувся до неї на «ти».
— А-а. Ти ж медик. Нічого не болить. Нерви, поганий настрій.
Єва добре знала, в чому причина такого настрою. Вже кілька днів вона жила без наркотика, і тому все здавалось їй осоружним, безглуздим, нею оволодівав непоборний страх. Наркотик підтримував у ній дух, додавав сил, сміливості.
Вони мовчки дивились одне на одного. Єва тільки тепер помітила, який мужній вигляд у хлопця, її зворушували його очі.
«Біля такого здорового, чистого мужчини, може, з мене вийшла б ще людина», — думала вона. Її обличч спохмурніло, Єва опустила повіки і відчула, що плач невблаганно душить горло.
Іштван бачив, що дівчина бореться з собою.
«У неї, мабуть, ще більше горе, ніж у мене», — подумав він. В душі в Іштвана озвався лікар, прокинулось почуття обов'язку, його власна гіркота відступила, біль трохи вщух.