Гаррі Поттер і орден Фенікса

Ролiнг Дж. К.

— Що ж воно таке? — спитав Гаррі.

— Та що завгодно, — відповів Фред.

— Але ж нема нічого гіршого, ніж закляття "Авада Кедавра", — здивувався Рон. — Що може бути гірше за смерть?

— Можливо, те, що вбиває водночас цілу купу людей? — припустив Джордж.

— Або якийсь дуже болючий спосіб убивства? — перелякано додав Рон.

— Для цього існує закляття "Круціатус", — заперечив Гаррі, — навіщо йому ще якийсь болючий засіб?

Запала мовчанка. Гаррі знав, що всі, як і він сам, намагаються уявити, які саме жахіття могла б чинити ця зброя.

— А кому, на вашу думку, вона належить зараз? — запитав Джордж.

— Сподіваюся,

комусь із наших, — нервово припустив Рон. — Якщо так, то її, мабуть, зберігає Дамблдор, — додав Фред.

— Де? — підхопив думку Рон. — У Гоґвортсі?

— Напевно, що так! — вигукнув Джордж. — Там він ховав і Філософський камінь.

— Але зброя, мабуть, значно більша за камінь! — засумнівався Рон.

— Не обов'язково, — знизав плечима Фред.

— Так, розмір — це ще не ознака могутності, — погодився Джордж. — Погляньте на Джіні.

— Тобто? — здивувався Гаррі.

— Ти ще ніколи не потрапляв під дію її закляття "Кажанячі шмарки"?

— Цс-с! — підвівся з ліжка Фред. — Слухайте! Вони принишкли. Сходами наближалися кроки.

— Мама, — прошепотів Джордж, миттєво пролунало гучне "лясь", і Гаррі відчув, як його ліжко позбулося зайвої ваги. За кілька секунд за дверима зарипіла підлога. Місіс Візлі прислухалася, чи вони, бува, не розмовляють.

Гедвіґа і Левконія меланхолійно ухнули. Знову рипнула підлога — то місіс Візлі пішла нагору перевіряти Фреда й Джорджа.

— Знаєш, вона нам зовсім не довіряє, — засмутився Рон. Гаррі був упевнений, що не зможе заснути після такого насиченого подіями вечора. Він гадав, що пролежить не одну годину, обмірковуючи все. Хотів знову заговорити з Роном, але місіс Візлі вже спускалася сходами, а щойно вона пішла, як він виразно почув інші кроки — хтось піднімався нагору... і взагалі, за дверима м'яко тупотіли то вгору, то вниз якісь багатоногі істоти, а Геґрід, учитель догляду за магічними істотами, промовляв: "Гаррі, яківонифайні, га? Сего рокумибудемовивчатизброю..." — і Гаррі побачив, що у створінь замість голів гармати, і вони ціляться в нього... він ухилився...

І тут Гаррі усвідомив, що скрутився в клубок під ковдрою, а Джордж щось кричить на всю кімнату.

— Мама каже, щоб ви вставали, сніданок уже чекає, а потім треба йти до вітальні, там набагато більше доксь, ніж вона припускала, а ще вона знайшла під диваном гніздо з мертвими пухканцями.

За півгодини Гаррі з Роном, швиденько вдягнувшись і поснідавши, зайшли до вітальні, розташованої на другому поверсі довгої кімнати з високою стелею, оливково-зелені стіни якої були завішені брудними гобеленами. Коли чиясь нога ступала на килим, з нього здіймалася хмара пилюки, а довгі оксамитові портьєри кольору зеленого лишайнику гули, наче там роїлися невидимі бджоли. Саме біля них зібралися місіс Візлі, Герміона, Джіні, Фред і Джордж. їхні носи й роти були прикриті ганчірками, що надавало їм доволі чудного вигляду. У кожного була велика пляшка чорної рідини з розпилювачем на шийці.

— Прикрийте обличчя і беріть обприскувачі, — звеліла місіс Візлі, коли побачила Гаррі й Рона, і показала на дві пляшки з чорною рідиною, що стояли на високому тонконогому столику. — Це доксид. Я ще ніколи не бачила такої навали доксь... і щоробив той ельф-домовик ці десять років...

Герміонине обличчя було закрите рушничком, але Гаррі помітив, яким докірливим поглядом вона подивилася на місіс Візлі.

— Крічер уже старенький, може, він не мав сили...

— Герміоно, ти не повіриш, який він сильний, коли йому треба, — сказав Сіріус, зайшовши до кімнати з закривавленим мішком у руках, у якому були, здається, мертві щури. — Я годував Бакбика, — відповів він на допитливий погляд Гаррі. — Він там, нагорі, у спальні моєї матері. Ну... а тепер візьмемося за письмовий стіл...

Він кинув мішок на крісло і нахилився над столом із зачиненими шухлядами, що, як помітив Гаррі, легенько тремтів.

— Молі, я майже впевнений, що це ховчик, — сказав Сіріус, зазираючи у шпарку для ключа, — але перш ніж його випускати, нехай з ним попрацює Дикозор... Знаючи мою матір, можна сподіватися й чогось значно гіршого.

— Твоя правда, Сіріусе, — погодилася місіс Візлі. Вони розмовляли підкреслено ввічливо, тож Гаррі зрозумів, що ніхто з них не забув учорашньої сварки.

Унизу голосно задзеленчав дзвінок, і відразу вибухла справжня какофонія вереску й завивання, як учора, коли Тонкс перекинула підставку для парасоль.

— Я ж усім нагадую, щоб не користувалися дзвінком! — роздратовано вигукнув Сіріус, вибіг з кімнати й потупотів сходами вниз, звідки долинав вереск місіс Блек.

— Ганебні плями, покручі, зрадники роду, нечестивці...

— Гаррі, зачини, будь ласка, двері, — попросила місіс Візлі. Гаррі постарався зачиняти двері якомога повільніше, щоб почути, що діється внизу. Очевидно, Сіріусові вдалося затулити портьєрами материн портрет, бо крик ущух. Він чув, як Сіріус пройшов коридором, тоді брязнув ланцюжок на вхідних дверях, і нарешті пролунав низький голос, що належав Кінґслі Шеклболту:

— Гестія мене замінила, тож тепер Дикозорів плащ у неї, а я, мабуть, залишу Дамблдорові звіт...

Відчуваючи потилицею погляд місіс Візлі, Гаррі неохоче зачинив двері й повернувся до забави з доксями.

Місіс Візлі нахилилася над посібником Ґільдероя Локарта "Як боротися з домашніми шкідниками", що лежав на дивані, і переглянула сторінку, присвячену доксям.

— Дітки, будьте обережні, бо доксі кусаються, а зуби в них отруйні. У мене є пляшечка протиотрути, але краще, щоб вона нікому не знадобилася.

Місіс Візлі випросталася, повернулася лицем до портьєр і покликала всіх до себе.

— Тільки-но я дам сигнал, негайно починайте обприскувати. Вони, мабуть, полетять на нас, але на обприскувачі написано, що достатньо однієї цівки, щоб їх паралізувати.

Знерухомлених кидайте у відерце. — Вона обережно виступила наперед з їхніх бойових лав і приготувала обприскувач.

— Увага... прискайте!

Щойно Гаррі почав прискати, як зі складок тканини на нього вилетіла величезна докся. Застрекотіли її лискучі, мов у жука, крила, й вишкірилися маленькі гострющі зубки. Її феєподібне тіло було вкрите густою чорною шерстю, а чотири крихітні лапки люто стискалися в кулачки. Гаррі приснув їй прямо в писочок струменем доксиду. Вона застигла в повітрі, а тоді голосно хряпнулася об потертий килим. Гаррі підняв її і шпурнув у відерце.