Гаррі Поттер і орден Фенікса
Шрифт:
Ельф ніби й не бачив ні Гаррі, ні інших. Згорбившись, він поволі почвалав у дальній кут кімнати, бурмочучи собі під ніс хрипким і гортанним, мов у жаби, голосом:
— ...смердить, як стічна канава, та ще й карний злочинець, але й вона не краща, гидка стара зрадниця роду зі своїми виродками, що занечишують дім моєї хазяйки, ой, бідненька моя хазяєчка, якби ж вона знала, якби знала, яких покидьків пустили в її будинок, що б вона тоді сказала старенькому Крічерові, ой, яка ганьба, бруднокровці, вовкулаки, зрадники, злодюжки, бідний старий Крічер, що
— Здоров був, Крічере, — підкреслено голосно привітався з ним Фред, зачинивши двері.
Ельф-домовик завмер напівдорозі, перестав бурмотіти, а тоді перебільшено й дуже непереконливо скорчив здивовану міну.
— Крічер не помітив панича, — ельф озирнувся і вклонився Фредові. І не підводячи очей, виразно додав: "Малий бридкий виплодок зрадниці роду".
— Що, вибач? — урвав його Джордж. — Я щось не дочув останніх слів.
— Крічер нічого не казав, — відповів ельф, уклонившись цього разу Джорджеві й цілком виразно прошепотів: "...а це його брат-близнюк, малі огидні тварюки".
Гаррі не знав, сміятися йому чи ні. Ельф випростався, глянув на них недоброзичливо і знову забурмотів, явно переконаний, що вони його не чують.
— ...та ще й бруднокровка, стоїть тут безсоромно, ох, якби ж то знала моя хазяєчка, ой, як би вона ридала... та ще якийсь новий хлопець, Крічер не знає його імені. Що йому тут треба? Крічер не знає...
— Це Гаррі, Крічер, — підказала Герміона. — Гаррі Поттер. Вицвілі Крічерові очі округлилися, і він забурмотів ще швидше й сердитіше.
— Бруднокровка говорить з Крічером, ніби вона моя приятелька, якби Крічерова хазяєчка побачила його в такій компанії, ох, що б вона тоді сказала...
— Не називай її бруднокровкою! — обурилися в один голос Рон і Джіні.
— Не зважайте, — прошепотіла Герміона, — він з'їхав з глузду, навіть не розуміє, що...
— Не треба себе дурити, Герміоно, він чудововсе розуміє, — зміряв Крічера роздратованим поглядом Фред.
Крічер і далі бурмотів, не відводячи очей від Гаррі.
— Це правда? Це Гаррі Поттер? Крічер бачить шрам, отже, це справді той хлопець, що зупинив Темного Лорда. Крічер хотів би знати, як він це зробив...
— Ми б усі хотіли, Крічере, — урвав його Фред.
— До речі, що тобі треба? — поцікавився Джордж. Величезні Крічерові очі метнули погляд на Джорджа.
— Крічер прибирає, — ухильно відповів він.
— Розкажеш комусь іншому, — почувся голос за Гарріною спиною.
То повернувся Сіріус; він сердито дивився на ельфа. У коридорі вже не чулося галасу. Можливо, місіс Візлі і Манданґус пішли сваритися на кухню. Побачивши Сіріуса, Крічер схилився так неприродно низько, що аж притис свого хоботоподібного носа до підлоги.
— Стань рівно, — нетерпляче звелів йому Сіріус. — То що ти тут робиш?
— Крічер прибирає, — повторив ельф. — Крічер усе життя обслуговує шляхетний рід і будинок Блеків...
— ...що з кожним днем стає дедалі блекотніший. Тут повно бруду, — скривився Сіріус.
— Хазяїн любить пожартувати, — вклонився знову Крічер і тихо додав: — Хазяїн був гидким невдячним підсвинком і розбив матері серце...
— У моєї матері не було серця, Крічере, — відрізав Сіріус. — її життя трималося тільки на злі.
Крічер знов уклонився.
— Як скажете, хазяїне, — бурмотів він обурено. — Хазяїн не достойний витирати пилюку з материних черевиків. Ох, моя бідна хазяєчка, що б вона сказала, якби побачила, що Крічер мусить йому служити, як вона його ненавиділа, як він її розчарував...
— Я тебе спитав, що ти тут робиш? — холодно урвав його Сіріус. — Ти завжди вдаєш, що прибираєш, а насправді дивишся, що б такого потягти до своєї кімнати, щоб ми не могли його викинути.
— Крічер ніколи не зрушить нічого з належного місця в хазяїновім будинку, — заперечив ельф і швидко пробелькотів, — хазяєчка ніколи б не вибачила Крічерові, якби звідси викинули гобелен, що сім століть належав родині, Крічер повинен його врятувати, Крічер не дозволить хазяїнові, зрадникам роду і виродкам знищити його...
— Я так і думав, — сказав Сіріус, зневажливо зиркнувши на протилежну стіну. — Вона й гобелен зачарувала закляттям-приклеяттям, я впевнений, але якщо я матиму змогу його позбутися, то так і зроблю. А тепер шуруй звідси, Крічере.
Крічер не посмів знехтувати прямим наказом, але погляд, який він кинув на Сіріуса, човгаючи повз нього, був сповнений глибокої ненависті, і, виходячи з кімнати, він ні на мить це припиняв буркотіти:
— ...повертається з Азкабану, щоб командувати Крічером, ой, моя біднесенька хазяєчка, що б вона сказала, якби побачила зараз будинок, у ньому мешкають покидьки, її скарби викидають, вона зреклася свого сина, а він повернувся, і кажуть, він — убивця...
— Ще трохи побуркочи, і я таки стану вбивцею! — роздратовано крикнув Сіріус, з силою зачинивши за ельфом двері.
— Сіріусе, він збожеволів, — почала виправдовувати його Герміона, — він, мабуть, не розуміє, що ми його чуємо.
— Він надто довго жив тут сам, — сказав Сіріус, — виконував божевільні накази материного портрета і розмовляв сам з собою, але він завжди був малою бридотою...
— Якби ви його відпустили, — з надією почала Герміона, — можливо...
— Його не можна відпускати: він забагато знає про Орден, — урвав її Сіріус. — До того ж, така різка зміна його вб'є. Запропонуй йому покинути будинок, і побачиш, якої він заспіває.
Сіріус перетнув кімнату і підійшов до стіни, на якій висів гобелен, що його намагався захистити Крічер. Усі подалися слідом.
Гобелен видавався неймовірно старим — вилинялий і подекуди погризений доксями. Проте золотиста нитка, якою він був розшитий, і досі яскраво виблискувала, даючи змогу помилуватися розлогим деревом роду, корені якого (наскільки міг бачити Гаррі) сягали середньовіччя? Зверху на гобелені великими літерами було виведено:
ШЛЯХЕТНИЙ І ДАВНІЙ РІД БЛЕКІВ