Гаррі Поттер і таємна кімната
Шрифт:
— Ну що ж, вас я попрошу посадити решту ельфів назад до клітки. — Пройшов повз них і швидко зачинив за собою двері.
— Бачите, який він! — обурився Рон, коли один із неспійманих ельфів боляче вкусив його за вухо.
— Він просто хотів, щоб ми випробували щось на практиці, — пояснила Герміона, вправно знерухомивши паралітичним заклинанням відразу двох ельфів і запихаю чи їх до клітки.
— На практиці? — здивувався Гаррі, намагаючись ухопити ельфа, котрий витанцьовував
— Дурниці! — заперечила Герміона. — Ти ж читав його книжки — бачив, скільки він зробив дивовижного?
— Каже, що зробив, — скривився Рон.
— РОЗДІЛ СЬОМИЙ —
Бруднокровці і бурмотіння
Кілька наступних днів, угледівши в коридорі Ґільдероя Локарта, Гаррі куди-небудь ховався. Важче було уникати Коліна Кріві, що, здається, вивчив напам'ять Гаррін розклад. Ніщо так не тішило Коліна, як можливість запитати шість-сім разів на день: "Гаррі, як ти?" — і почути у відповідь: "Привіт, Коліне", хоч яким роздратованим міг бути голос Гаррі.
Гедвіґа ще й далі сердилася на Гаррі за ту злощасну автомобільну подорож, а Ронова чарівна паличка й досі функціонувала абияк. Вона перевершила саму себе, коли в п'ятницю на уроці замовлянь вихопилася Ронові з рук і луснула старого крихітного професора Флитвіка просто межи очі, залишивши там великий зелений набряк. Отож Гаррі неабияк утішився, коли нарешті настали вихідні. Разом з Роном і Герміоною він планував у суботу вранці відвідати Геґріда. Проте його ще вдосвіта розбудив Олівер Вуд, капітан ґрифіндорської команди з квідичу.
— Щ-що сталося? — промимрив напівсонний Гаррі.
— Тренування з квідичу! — вигукнув Вуд. — Вставай!
Гаррі скоса глянув у вікно. Рожево-золотаве небо було оповите легким серпанком. Голосно цвірінькали пташки.
— Олівере, — прохрипів Гаррі, — щойно тільки світає.
— Авжеж, — підтвердив Вуд.
Це був високий і кремезний шестикласник, очі якого тепер горіли несамовитим завзяттям.
— Віднині будемо тренуватися по-новому. Давай, бери мітлу і йдемо, — рішуче мовив Вуд. — Жодна інша команда досі не почала тренувань, тож цього року ми ще на старті випередимо всіх.
Позіхаючи і здригаючись від холоду, Гаррі вибрався з ліжка й почав шукати форму для квідичу.
— Молодець, — похвалив його Вуд. — За п'ятнадцять хвилин зустрінемося на стадіоні.
Знайшовши яскраво-червону форму й накинувши зверху мантію, щоб зігрітися, Гаррі нашкрябав Ронові записку, у якій пояснив, де він буде, а тоді зійшов гвинтовими сходами до вітальні, тримаючи на плечі "Німбус-2000". Тільки-но він підступив до отвору за портретом, як на сходах почувся тупіт і там з'явився Колін Кріві, що мчав, стискаючи щось у руці, а на його шиї теліпався фотоапарат.
— Я чув, як хтось назвав твоє ім'я, Гаррі! Дивися, що я маю! Вже надрукував, зараз покажу!
Гаррі очманіло глянув на
На ній Локарт щосили смикав чиюсь руку, в якій Гаррі впізнав свою власну. Він задоволено відзначив, що його двійник на фотографії активно впирався і не бажав з'являтися в полі зору. Зрештою Локарт здався і, важко дихаючи, присів, зіпершись на біле обрамлення фотки.
— Ти мені підпишеш? — нетерпляче запитав Колін.
— Ні, — категорично відрубав Гаррі, озираючись, чи ніхто в кімнаті їх не бачив. — Вибач, Коліне, я поспішаю — тренування з квідичу.
Гаррі поліз у отвір за портретом.
— Ого! Зачекай! Я ще ніколи не бачив, як грають у квідич!
Колін поліз услід.
— Там не буде нічого цікавого, — запротестував Гаррі, але Колін його не слухав, і аж сяяв від збудження.
— Ти наймолодший гравець за останні сто років, правда, Гаррі? Правда? — допитувався Колін, чимчикуючи поруч із ним. — Ти просто геній. Я ще ніколи не літав. Це не важко? А це твоя власна мітла? Вона найкраща з усіх?
Гаррі не знав, як його спекатися. У нього мовби з'явилася страшенно балакуча тінь.
— Я нічого не тямлю у квідичі, — захекано торохтів Колін. — Це правда, що там чотири м'ячі? А два з них гасають довкола і намагаються збити гравців з мітел?
— Так, — важко зітхнув Гаррі і почав пояснювати Колінові складні правила гри у квідич. — Ті м'ячі звуться бладжери. У кожній команді є по два відбивачі, які мають битки, щоб відбивати бладжери у бік суперників. Фред і Джордж Візлі — відбивачі Ґрифіндору.
— А навіщо інші м'ячі? — запитав Колін, спотикаючись, бо дивився на Гаррі, роззявивши рота.
— Ну, квафел — такий великий і червоний — це м'яч, яким забивають голи. По три загоничі в кожній команді кидають квафел один одному й намагаються закинути його в одне з кілець: на кожному кінці поля є три високі стовпи з кільцями вгорі.
— А четвертий м'яч?
— Це золотий снич. Він дуже маленький, дуже швидкий, і його важко зловити. Саме це й має робити ловець, бо гра у квідич закінчується тільки тоді, коли зловлено снич. Ловець, що піймав снича, заробляє для своєї команди сто п'ятдесят очок.
— А ти ґрифіндорський ловець, так? — благоговійно запитав Колін.
— Так, — підтвердив Гаррі.
Тим часом вони вже вийшли з замку і крокували росяною травичкою.
— А ще є воротар. Він захищає стовпи з кільцями. Оце, власне, і все.
Але Колін не переставав засипати Гаррі питаннями, і Гаррі спекався його тільки перед самою роздягальнею. Колін гукнув йому вслід писклявим голосом:
— Я піду займу гарне місце, Гаррі! — і побіг до трибун.
Уся ґрифіндорська команда вже була в роздягальні. Вуд і досі був єдиним, хто по-справжньому прокинувся. Фред і Джордж, з припухлими очима та скуйовдженим волоссям, сиділи біля четвертокласниці Алісії Спінет, яка сперлася на стіну і клювала носом. Навпроти позіхали її колеги-загонички Кеті Бел і Анжеліна Джонсон.