Гаррі Поттер і в'язень Азкабану
Шрифт:
Решту вечора вони обговорювали шанси Ґрифіндору на кубок з квідичу. О дев'ятій Геґрід відпровадив їх до замку.
У вітальні біля дошки оголошень вони побачили чималу юрбу ґрифіндорців.
— У неділю — Гоґсмід! — прочитав Рон, ставши навшпиньки. — Що ти про це думаєш? — тихенько запитав він, коли вони з Гаррі вмостилися в кріслах.
— Ну, Філч поки що не загородив тунель до "Медових руць"... — ще тихіше відповів Гаррі.
— Гаррі! — у його правому вусі пролунав чийсь голос.
Гаррі аж підскочив. Він озирнувся й побачив Герміону,
— Гаррі, якщо ти знову підеш у Гоґсмід... я розповім професорці Макґонеґел про карту! — рішуче прошепотіла Герміона.
— Гаррі, тут хтось про щось казав, ти чув? — заскрипів зубами Рон, не дивлячись на Герміону.
— Роне, як ти можеш тягти його з собою після всього, що сталося вночі! Я не жартую, я розповім...
— О, тепер ти хочеш, щоб вигнали Гаррі! — обурився Рон. — Що, мало шкоди наробила цього року?
Герміона хотіла щось відповісти, але тут їй на коліна стрибнув Криволапик і легенько завуркотів. Герміона злякано зиркнула на Рона, схопила кота й побігла до дівочої спальні.
— То що скажеш? — запитав Рон, мовби нічого й не сталося. — Давай, минулого разу ти ж нічого й не бачив. Навіть у "Зонко" не був!
Гаррі озирнувся, щоб пересвідчитись, що поблизу немає Герміони:
— Добре, — сказав він. — Але цього разу я візьму плащ-невидимку.
*
Суботнього ранку Гаррі поклав у портфель плащ-невидимку, засунув у кишеню Карту мародера і пішов з усіма на сніданок. Герміона підозріло зиркала на нього, але він уникав її погляду. А коли всі вийшли у вестибюль і попрямували до вхідних дверей, Гаррі на її очах поспішив мармуровими сходами нагору.
— Бувай! — гукнув він Ронові. — Побачимось, коли повернешся!
Рон усміхнувся й підморгнув.
Гаррі поспіхом піднявся на четвертий поверх.
Дорогою вийняв з кишені Карту мародера, сів навпочіпки за спиною одноокої відьми і розправив карту на колінах. Крихітна цяточка рухалася в його напрямку, Гаррі придивився уважніше. Мініатюрними літерами біля цяточки було написано: "Лонґботом".
Гаррі миттю витяг чарівну паличку, прошепотів "Дісендіум!" і запхнув портфель у статую. І тільки-но зібрався туди пірнути, як з-за рогу вигулькнув Невіл.
— Гаррі! Я й забув, що ти теж не їдеш у Гоґсмід!
— Привіт, Невіле! — Гаррі хутко відійшов від статуї і запхнув карту назад у кишеню. — Що поробляєш?
— Та нічого, — знизав плечима Невіл. — Зіграємо у вибухові карти?
— Е-е... не тепер... я зібрався в бібліотеку, мушу дописати для Люпина реферат про упирів...
— Я з тобою! — радісно вигукнув Невіл. — Я теж його ще не написав!
— Ой... стривай... ну, так... я й забув: я ж закінчив його ще вчора!
— Класно, тоді допоможеш мені! — засвітилося радістю кругле Невілове обличчя. — Я нічого не зрозумів про той часник... вони мають його їсти, чи...
Невіл раптом охнув: за Гарріною спиною зринув Снейп. Невіл мерщій заховався за Гаррі.
— Що це ви тут робите? — переводив погляд з одного на другого Снейп. — Дивне місце для зустрічі...
Гаррі закляк від хвилювання: чорні Снейпові очі ковзнули з дверей і вп'ялися в однооку відьму.
— Ми не... домовлялися про зустріч, — сказав Гаррі. — Ми зустрілися випадково.
— Справді? — засумнівався Снейп. — Ти, Поттере, маєш звичку з'являтися в несподіваних місцях і рідко коли робиш це просто так... Раджу вам негайно повертатися до своєї ґрифіндорської вежі.
Гаррі й Невіл рушили без зайвих слів. Коли завертали за ріг, Гаррі озирнувся. Снейп обмацував голову одноокої відьми, пильно до неї придивляючись.
Гаррі спекався Невіла аж біля Гладкої Пані. Він сказав йому пароль, а сам, удавши, що забув у бібліотеці свій реферат про упирів, повернув назад. Відійшовши подалі від тролів, знову витяг карту. Коридор на четвертому поверсі був порожній. Гаррі подегшено зітхнув: маленька цяточка з написом "Северус Снейп" містилася у Снейповім кабінеті.
Він побіг до одноокої відьми, відчинив горб, заліз у нього і ковзнув кам'яним жолобом на дно. Там знайшов свого портфеля, стер Карту і гайнув далі.
*
Загорнувшись у плащ-невидимку, Гаррі вийшов з "Медових руць" на залиту сонцем вуличку поблизу цукерні і штурхнув Рона в спину.
— Це я, — прошепотів він.
— Чого так довго? — прошипів Рон.
— Та Снейп там лазив...
Вони попрямували Високою вулицею.
— Де ти? — час від часу шепотів Рон краєчком рота. — Ти ще тут? Якось воно дивно...
Вони зайшли на пошту. Рон для годиться почав прицінюватися до сови — гарно б вислати її Біллові в Єгипет, а Гаррі тим часом усе розглядав. На полицях до нього лагідно поухкувало не менше як триста сов — від сірих велетів до крихітних сов-менестрелів ("Тільки для місцевої кореспонденції"), що могли вміститися на долоні.
Далі вони пішли в "Зонко", у якій юрмилася хмара учнів. Гаррі мусив рухатися надзвичайно обережно, Щоб, бува, не наступити комусь на ногу і не викликати паніки. Там було стільки всіляких дивовиж, що можна було задовольнити навіть найбожевільніші фантазії Фреда і Джорджа. Гаррі пошепки робив замовлення і передавав Ронові гроші з-під плаща-невидимки. Після "Зонко" їхні гаманці добряче схудли, зате в їхніх кишенях було повно какабомб, цукерок-гикавок, мила з жаб'ячої ікри та чашок-носогризів.
День був ясний, повівав легенький вітерець, тому вони проминули 'Три мітли" і вирішили прогулятися ще. Вилізли на пагорб і рушили до Верескливої Халупи з найкошмарнішими в усій Британії привидами. Халупа височіла над селом і навіть удень мала доволі моторошний вигляд: вікна були забиті дошками, а сад — здичавілий і вогкий.
— Навіть гоґвортські привиди її уникають, — сказав Рон, спершись на паркан. — Я розпитував Майже-Безголового Ніка... він казав, що тут мешкає дуже мерзенна публіка. Ніхто не може сюди ввійти. Навіть Фред і Джордж не змогли пробратися...