Гаррі Поттер і в'язень Азкабану
Шрифт:
Гаррі мусив виконувати домашні завдання після щоденних тренувань та безкінечних Вудових напучувань. Матч Ґрифіндора зі Слизерином мав відбутися у першу суботу після великодніх канікул. Слизерин посідав у турнірі перше місце з відривом на двісті очок. А це означало (і Вуд постійно про це нагадував), що для здобуття кубка їм необхідно було виграти в Слизерину більше, ніж двісті очок. Це також означало, що перемога великою мірою залежала від Гаррі: зловивши снича, він здобував для команди сто п'ятдесят очок.
— Запам'ятай, — постійно торочив Вуд, — ти лише тоді можеш ловити снича, коли ми наберемо більше ніж п'ятдесят очок. — Тільки тоді,
— Я ЗРОЗУМІВ, ОЛІВЕРЕ! — зарепетував Гаррі.
У ґрифіндорському гуртожитку тільки й було розмов, що про наступну гру. Ґрифіндор не здобував кубка, відколи ловцем був легендарний Чарлі Візлі (один зі старших Ронових братів). Але Гаррі не сумнівався, що ніхто, навіть Вуд, не жадав перемоги дужче за нього самого. Їхня ворожнеча з Мелфоєм сягнула найвищого ступеня. Мелфой і досі закипав при згадці про ту летючу грязюку в Гоґсміді. А найбільше його обурило те, що Гаррі якимось чином уникнув покарання. Гаррі ж пам'ятав, як Мелфой намагався дістати його псевдодементорами у матчі з Рейвенкловом. Але найбільше він палав бажанням помститися за Бакбика — перемогти Мелфоя на очах у всієї школи.
Ще жоден матч не очікувався в такій напруженій атмосфері. До кінця канікул стосунки між двома командами та їхніми гуртожитками були на грані вибуху. У коридорах раз по раз спалахували дрібні сутички, а кульмінацією стала сварка між ґрифіндорським четвертокласником та слизеринським шестикласником — як наслідок, обидва опинилися в шкільній лікарні, бо з їхніх вух почала рости цибуля.
Особливо діставалося Гаррі. Він не міг пройти коридором, щоб хтось зі слизеринців не спробував зробити йому підніжку. Креб і Ґойл виринали скрізь, куди б він не пішов, але, бачачи його в оточенні учнів, розчаровано відходили. Вуд розпорядився, щоб Гаррі постійно хтось супроводжував на випадок слизеринських підступів. Це розпорядження завзято виконував увесь ґрифіндорський гуртожиток, тож тепер, оточений галасливою юрбою, Гаррі весь час запізнювався на уроки. А сам Гаррі найбільше переймався безпекою "Вогнеблискавки". Після тренувань він замикав її у своїй валізі, а на перервах часто бігав до ґрифіндорської вежі, перевірити, чи нічого з нею не сталося.
*
Увечері напередодні матчу ніхто в ґрифіндорській вітальні не займався звичними справами. Навіть Герміона відклала свої підручники.
— Не можу працювати, не можу зосередитися, — нервувалася вона.
Вітальня ходила ходором. Фред і Джордж знімали напругу тим, що відривалися з подвоєною енергією. Олівер Вуд, схилившись у кутку над макетом квідичного поля, пересував чарівною паличкою фігурки і щось бурмотів собі під ніс. Анжеліна, Алісія й Кеті реготали з Фредових та Джорджевих жартів. Гаррі сидів біля Рона й Герміони, ніби знятий з хреста. Він намагався не думати про завтрашній день, бо від самої лише згадки про це йому здавалося, що в животі починала ворушитись якась здоровенна мерзота.
— Усе буде гаразд, — заспокоювала його Герміона з переляканим виразом обличчя.
— У тебе ж "Вогнеблискавка!", — втішав його Рон.
— Ага... — погоджувався Гаррі, а в животі у нього все переверталося.
Він полегшено зітхнув, коли Вуд зненацька наказав:
— Команда! Спати!
*
Гаррі спав погано. Спочатку йому наснилося, що він проспав, і Вуд на нього верещав:
— Де ти був? Нам довелося випустити Невіла! Тоді побачив сон про Мелфоя та його команду, що прилетіли на гру на драконах. Гаррі летів з карколомною швидкістю, уникаючи вогняного струменя з пащі Мелфоєвої потвори, і раптом усвідомив, що забув свою "Вогнеблискавку". Каменем полетів додолу і прокинувся.
Минуло кілька секунд, доки Гаррі втямив, що матч іще не починався, що він безпечно лежить у своєму ліжку і що слизеринській команді ніхто не дозволить грати на драконах. Його мучила спрага. Він тихо встав і підійшов до вікна, де стояв срібний глечик з водою.
Надворі було тихо й спокійно. Верхівки дерев у Забороненому лісі нерухомо завмерли, а в Войовничої Верби був цілком мирний і безневинний вигляд. Скидалося на те, що погода для квідичу буде ідеальна.
Гаррі поставив кухля і вже збирався вертатися до ліжка, як раптом щось привернуло його увагу. Сріблястою галявиною скрадався якийсь звір.
Гаррі метнувся до ліжка, схопив з тумбочки окуляри і прожогом вернувся до вікна. Невже це Ґрим... ні... тільки не тепер... не перед самим матчем...
Він знову притиснувся до вікна, якусь мить відчайдушно вдивлявся, і врешті знайшов те, що шукав. Тепер той звір біг узліссям... і то не був Ґрим... то був кіт... Гаррі полегшено зітхнув і сперся на підвіконня, коли впізнав рудий пухнастий хвіст. То був лише Криволапик...
Лише Криволапик? Гаррі притулився носом до скла. Кіт, здавалося, зупинився. Гаррі був переконаний, що в затінку дерев рухався ще хтось.
Наступної миті з'явився гігантський кудлатий чорний пес, що крадькома перебігав галявину. Криволапик дріботів поряд з ним. Гаррі витріщив очі. Що це означало? Якщо Криволапик також бачив пса, то хіба ж той міг бути провісником Гарріної смерті?
— Роне! — зашепотів Гаррі. — Роне! Прокинься!
— Га?
— Ти можеш поглянути, хто там?
— Ще темно, Гаррі, — ледве ворушив язиком Рон. — Що на тебе найшло?
— Там унизу... — Гаррі знову визирнув з вікна.
Криволапик і пес уже десь зникли. Гаррі виліз на підвіконня, щоб зазирнути вниз, під темні мури замку, але їх і там не було. Куди вони щезли?
Гучне хропіння свідчило, що Рон знову заснув.
*
Коли зранку Гаррі разом з іншими ґрифіндорськими гравцями увійшов до Великої зали, їх зустріли бурхливими оплесками. Гаррі розплився у широкій усмішці, коли побачив, що їм аплодували також рейвенкловці та гафелпафці. А от слизеринці голосно свистіли їм у спини. Гаррі помітив, що Мелфой був ще блідіший, ніж завжди.
За сніданком Вуд наполягав, щоб усі гравці добре попоїли, хоч сам до їжі так і не торкнувся. А тоді, не давши нікому доїсти, поспішно вивів команду з зали. Коли вони виходили, їх знову проводжали оплесками.
— Щасливо, Гаррі! — гукнула Чо Чанґ. І Гаррі відчув, що червоніє.
— Що ж... вітру майже немає... сонце трохи заяскраве, може бити в очі... будьте уважні... земля пружненька, це добре, зможемо швидше злетіти...
Вуд крокував полем, а команда старалася від нього не відставати. Нарешті вони побачили, як відчинилися вхідні двері замку, і вся школа висипала на галявину.
— В роздягальні! — коротко кинув Вуд.
Вони мовчки переодяглися в яскраво-червоні мантії. Гаррі було цікаво, як почувається решта команди, бо йому весь час здавалося, мовби за сніданком він з'їв якусь ящірку, що неспинно звивалася в шлунку. Час пролетів непомітно, і Вуд оголосив: