Гербарій коханців

Сняданко Наталка В.

Такими ж марними, як і зазубрювання слів іншими мовами, здавалися Ірині і намагання людей жити в парі. Вона не розуміла, чому бабця з таким сумом розповідала про розлучення батьків і своє власне життя після смерті діда. На думку Ірини, всі вони тільки виграли, коли перестали заважати одне одному, постійно сваритися і з’ясовувати стосунки. На думку Ірини, досягнути гармонії неможливо насилу. Коли вона ділилася своїми думками з бабцею, та лише сміялася і говорила, що це дитяча наївність, що вона

ще зрозуміє свого часу, яка страшна штука – самотність, і що будь-яка, навіть не дуже вдала сім’я краща від самотності. Але минуть роки, а Ірина так ніколи і не змінить цього свого переконання. У ній назавжди збережеться якась внутрішня незалежність, небажання пристосовуватися ні до кого, переконаність, що компроміси з собою і намагання пристосуватися одне до одного безглузді і приречені на провал. Самотність назавжди залишиться для неї бажаним і нормальним станом речей, і її лише дивуватимуть намагання чоловіків, із якими вона буде разом, за будь-яку ціну продовжити стосунки, закріпити, прив’язати її до себе, перетворити на свою власність, обмежити її свободу. Вона ніколи не розумітиме нарікань подруг на те, що з ними не хочуть одружуватися, як не розумітиме і нав’язливого намагання розтягнути кожну закоханість на якомога триваліший період часу. Для неї самої обмеженість будь-яких стосунків у часі зав жди буде чимось природним і нормальним. Коли вона говоритиме про це з подругами, ті, ясна річ, вважатимуть, що вона просто не зустріла у житті достатньо важливої для себе людини, що не бувала в ситуації закоханої без взаємності, як не бувала і в ситуації, коли залишали б її, а не вона йшла би від когось. Усі чоловіки, з якими у своєму житті буде близькою Ірина, відчуватимуть цю її внутрішню незалежність і реагуватимуть на неї як на магніт, намагаючись за всяку ціну прив’язати Ірину до себе. Жодні стосунки не минатимуть для неї без пропозиції одруження і без драматичного завершення, коли сама Ірина відчуватиме, що для неї ці стосунки завершилися, а її партнер із цим не згоден.

Єдиним, у кому вона відчула схожу внутрішню незалежність, уміння відпускати людей від себе, коли їм потрібно йти, був Степан. Він, як і вона, все життя житиме сам, не уявляючи, що можливо по-іншому знайти внутрішню гармонію.

Дорогою Петро розповів Ірині, чому Степан майже нікуди не виїздить, про що так люблять пліткувати газети. Справа у тому, що кілька років тому після важкої інфекційної хвороби остаточно збожеволів їхній батько, у минулому відомий ілюстратор дитячих книг. Батько давно здивачів, ще після однієї зі своїх численних інтрижок, яка у нього трапилася, ще коли мати була жива, а діти ходили до школи.

Він часто зраджував матір, як і вона його, тож вони узгодили між собою, що обоє толеруватимуть взаємні зради. Діти нічого не знали про позашлюбні стосунки своїх батьків аж до самої смерті матері, яка померла від раку. Та й тоді батько розповів лише про один свій роман,

останній, після якого у його житті щось надламалося.

Та історія відрізнялася від звичайних батькових інтрижок, переважна більшість із яких відбувалася у Львові. У такі періоди батько виїздив до Львова на якийсь час і оселявся у дідовому особняку. І на кілька тижнів, а то і місяців пропадав із життя родини, мотивуючи це дітям якимись терміновими замовленнями і необхідністю усамітнитися. Зазвичай такі стосунки тривали недовго, і батько повертався додому підтягнутим, посвіжілим, ніби набирався енергії. Тоді якийсь період старанно виконував роль дбайливого батька і чоловіка, готував смачні страви, водив їх у театр і на виставки, організовував літній відпочинок і навіть грав із хлопцями у футбол, хоча загалом був украй неспортивним і ненавидів швидко рухатися.

Але та історія виявилася для нього болючою, і він так ніколи і не зміг від неї оговтатися. І так ніколи і не розповів детальніше, що насправді з ним трапилося. Невдовзі після завершення тієї інтрижки захворіла і померла мати. Батько ще довший час щось там залагоджував із львівським будинком, а потім продав його за безцінь, аби тільки позбутися.

Але позбутися проблем із психікою йому так і не вдалося. І відтоді Степан жив із батьком, а історію його хвороби брати тримали в таємниці. Петро попросив Ірину і зараз не розголошувати цю таємницю.

Спершу Петро хвилювався, але їхали вони досить довго, і після того, як він розповів Ірині історію свого батька, він якось несподівано заспокоївся і навіть задрімав. У цей момент поїзд зупинився на якійсь невеличкій станції. Ірина вийшла з вагону і зникла у будівлі вокзалу, з вікна якого побачила, як від’їздить потяг.

До глибокої старості вони зі Степаном обмінюватимуться час від часу листами і телефонними дзвінками. Ірині буде важливо знати, що у нього все гаразд, він саме закоханий, або ж у нього спокійний період і він працює. Степан зав жди відвідуватиме Ірину, буваючи у Львові, вони питимуть разом каву і розмовлятимуть відверто, ніби люди, які бачаться мало не щодня. Такої відвертості і повного розуміння речей, які не потрібно пояснювати, Ірина не зазнає більше ні з ким. Тільки Степанові Ірина зможе розповідати про своїх нових коханців, яких у неї не бракуватиме навіть після того, як їй виповниться шістдесят, і він єдиний ставитиметься до цього як до чогось природнього і нормального. Степанові вона розповідатиме і про труднощі у веденні бізнесу, хоча в цьому він нічим не зможе їй допомогти, зате вмітиме вислухати так, як це вміє тільки він, і заспокоїти чимось банальним, на зразок, що все налагодиться, бо налагодитися мусить. І коли це вимовлятиме він, Ірині не здаватиметься, що він говорить банальності, а навпаки, це справді заспокоюватиме її і даватиме певність, що все справді налагодиться, бо налагодитися мусить.