Гербарій коханців

Сняданко Наталка В.

Ірина остаточно заплуталася у цих версіях, але їй ясно було одне – Орест від неї щось приховує.

Залишаючись сама у порожньому особняку, де мало не щовечора на кілька годин зникало світло, Ірина сиділа у вітальні біля свічки, напружено вдивляючись у хиткі контури полум’я на стіні. Іноді вона починала бавитися з полум’ям у театр тіней, розігруючи колишні чи майбутні розмови з Орестом, розмови, які могли б відбутися, якби у цей час він був із нею, а не пиячив сам чи з друзями десь у місті.

– Тепер я добре уявляю собі ці безкінечні дні твого батька у порожньому будинку, – казала вона Орестові, який у цей момент мав би лише засоромлено мовчати, – дні у повній ізоляції, відчуття власної непотрібності на цьому захаращеному складі непотрібних речей і зіпсованих продуктів, в якому немає жодного затишного кутка, і вже через

кілька годин перебування тут виникає гостра потреба кудись вийти. Уявляю, як він цілими днями чатував біля воріт, чекаючи твого повернення, щоб поспілкуватися хоча б із кимось, а ти повертався заклопотаний і втомлений і мріяв тільки про те, щоб відкинутися перед телевізором у кріслі-гойдалці і щоб ніхто тебе не чіпав. Я відчуваю, як образливо було старому усвідомлювати, що його розмови нудні для тебе, що він повторюється у своїх спогадах, щоразу додає якусь деталь, гордий собою і тим, що ця деталь випливла на поверхню його слабнучої пам’яті, а ти не помічаєш цього всього, тобі це не цікаво, ти живеш у власному світі і не маєш наміру міняти свого життя тільки задля того, аби зробити батькове існування стерпним.

Орест розповідав їй про дивні хвороби свого батька перед смертю. Раптові задухи, почервоніння шкіри, періодичні втрати свідомості. Лікарі лише розводили руками і не могли знайти причини. Втративши віру у традиційну медицину, Орест почав цікавитися різними народними методами, і саме тоді ознайомився з усіма химерними рецептами випарювання сечі, обливання холодною водою і борошняно-медових масок, після яких з тіла нібито виповзають хробаки. Він навіть спеціально їздив до Польщі за гомеопатичною нафтою для батька. Тоді це ще було доволі проблематично, поїздки треба було якось профінансувати, і Орест придумав доволі ризиковану, але прибуткову операцію. Він домовився відразу з двома своїми знайомими бізнесменами. Один торгував через приватні оголошення товарами еротичного вжитку, а інший був власником ятки на продуктовому базарі у центрі міста і їздив до Польщі купувати цибулю. Орест їхав на закупи цибулі, але разом із гомеопатичною нафтою купував кілька штучних членів, вібратори, збуджуючі краплі, еротичну білизну, ховав це все під цибулю і таким чином перевозив через кордон. Вирученого з продажу якраз вистачало на бензин і батькові ліки. Але і це батькові не допомагало. Точніше, він пожвавлювася на короткий період, поки Орест займався ним, стежив, чи регулярно батько приймає ліки, шукав нових методів терапії, але щойно син втішався досягнутим ефектом і знову поринав у власні справи, як батькові різко ставало гірше. Орест навіть підозрював, що батько симулює, аби викликати синове співчуття. А потім батько Ореста помер. Мабуть, від власної непотрібності.

Відверта розмова відбулася між ними вже після того, як Ірина пішла від Ореста. Одного вечора, коли він зник у своїх таємничих справах у місті, вона просто зібрала свої речі і викликала таксі додому. Орестові залишила записку, що закохалася в іншого, щоб він не намагався її повернути.

Але Орест не повірив. Він ще довго переслідував Ірину, намагався порозумітися з її батьками, влаштовував сцени, писав листи. Аби припинити це, Ірина вирішила-таки поговорити з ним. Вони зустрілися у тій же кнайпі, де пили першого вечора після знайомства, кнайпі, яку відтоді вважали «своєю». Вона виглядала ще бруднішою, ніж зазвичай. Або ж Ірина помічала більше деталей, бо тепер емоції не заважали їй сприймати реальність чіткіше. Орест виглядав жахливо. Він раптово постарів, у нього випало кілька зубів і сильно тхнуло з рота, рештки сивого волосся стирчали в різні боки, одяг був брудний, так, ніби його не знімали уже кілька днів. Орест розповідав, як йому самотньо, що він винен перед Іриною, бо не приділяв їй достатньо уваги, але у нього були проблеми, про які він тоді не міг їй розповісти. Сказав, що теща намагалася відсудити у нього половину будинку, і якби їй це вдалося, це була б катастрофа. Він злякався, почав бігати по адвокатах і боявся розповісти Ірині про це, щоб вона не пішла від нього, дізнавшись, що йому загрожує втрата майна.

Він плутано розповідав про те, який колєга йому допоміг, а який покинув у біді, скільки довелося роздати хабарів і заповнити бланків, як жахливо і самотньо він із цим усім почувався і яким був дурним, що боявся їй розповісти. Адже він тільки тепер збагнув, що коли б він поділився з нею, то вона б зрозуміла і підтримала його, що їй важлива була його довіра, а він залишав її саму в будинку, нічого не казав, і вона, мабуть, почувала себе так само страшенно самотньо, як він тепер.

Уся ця сентиментальна маячня колись, мабуть, дуже сподобалася б Ірині. Можливо, ще і на початку всієї цієї

історії. Бо свого першого листа нібито від імені тещі вона справді написала з метою востаннє спробувати реанімувати їхні стосунки, дати їм сильний поштовх, від якого вони або знову стануть бурхливими і справжніми, або розсипляться на порох. На жаль, сталося друге, і тепер уже було безглуздо намагатися пояснити йому свої тодішні міркування. Та він, мабуть, і не зрозуміє.

Тоді їй здавалося, що це така прикольна кафківська метафора – лист нізвідки з цілковито абсурдним судовим позовом, абсолютне звинувачення цілковито невинного, звинувачення за сам факт існування. Що Орест, тонкий знавець мистецтва, мав би відразу побачити і оцінити цю метафору й тут же збагнути, що це просто жарт. У своїй тодішній наївності навіть сподівалася, що він відразу ж здогадається, що листа написала вона, а також зрозуміє, що таким чином вона просто намагається привернути до себе його увагу.

Але він виявився настільки безпорадним і легковірним, що Ірина розгубилася. Повівся на цю школярську історію, ніби сільський пацан, якого наперсточники розводять біля вокзалу. Вона досі не розуміла, як адвокати, які брали у нього хабарі, могли повірити у реальність цих листів, адже вона писала все це навмання, називаючи довільні цифри кримінального кодексу, явно стібаючись, писала повну маячню. Імовірно, Орест звернувся до якихось шахраїв, які й близько ніколи не підходили до суду і займалися самим лише видурюванням хабарів у клієнтів. Він постраждав від власної ж віри у непохитність системи, у якій все вирішується хабарями, дзвінками потрібних людей, контактами і виставлянням «поляни» цим потрібним людям. І система справді спрацювала. Спрацювала настільки бездоганно, що змусила Ореста повірити в реальність неіснуючого судового позову.

Спершу Ірині було його шкода і вона таки збиралася розповісти про свій жарт, але що більше він розповідав, то чіткіше вона розуміла, що тепер, на цьому етапі, коли він уже вірить, що справу залагоджено, що він правильно використав усі свої численні зв’язки і показав себе перед колишньою коханкою як справжній чоловік, голова сім’ї, вождь стада чи хто там ще, тепер ця правда просто доб’є його. Й Ірина вирішила промовчати, подумки насолоджуючись грандіозністю власного жарту.

Усе вигадане нею від початку до кінця листування з тещею і судовими інстанціями було достойне екранізації. Особливо з фінальним монологом Ореста, який вона тепер слухала.

Виявилося, що він навіть не зробив спроби розшукати тещу і поговорити з нею. Ірина думала, що він зробить це насамперед, довідається, що теща не писала ніякого листа і розповість Ірині про дивну пригоду. І тоді вона в усьому зізнається, і вони нарешті поговорять відверто. Тоді вона ще сподівалася, що між ними можна щось налагодити. Але потім, коли вона побачила, наскільки легко йому брехати їй, то втратила надію, а потім і бажання щось налагоджувати.

Вона просто спостерігала, як він заглибився у залагоджування якихось паперів, бігав по адвокатах, міняв форму власності на будинок, і це, як усі паперові справи, затягло його і тривало досить довго. Він нервувався, був заклопотаний, тож навіть її зникнення сприйняв спершу як полегкість. Вирішив, що вона сама повернеться, а він за той час уже все владнає. Але такі справи зазвичай безкінечні. Виявилося, що папери у нього невпорядковані, батьків заповіт не достатньо чіткий, ще там якісь нюанси. Він так забігався, що аж через рік отямився і зауважив, що ніякого судового позову так і не надійшло.

Гепі-енд специфічний

Ірина познайомилася з Петром на одній із конференцій, де перекладала. Це було давно, ще тоді, коли вона сама їздила на конференції і синхронними перекладами з англійської заробляла стартовий капітал для власної агенції нотаріально завірених перекладів. Іноді їй навіть подобалося перекладати на таких конференціях, при цьому зав жди спрацьовував дивний механізм – переклад був тим плавнішим, чим менше вона замислювалася над окремими фразами, видаючи вже готові конструкції, які виробилися у неї з досвідом. Теми конференцій були різними, але академічний стиль доповідей дозволяв оперувати сталими мовними штампами, і поки вона так і робила, все йшло гладенько. Гірше ставало, коли Ірина відчувала натхнення донести до слухачів усі нюанси тексту. Тоді вона могла надовго замислитися, підшуковуючи найбільш вдалу фразу, подати кілька варіантів перекладу одного і того ж речення, навіть дати слухачам зрозуміти, що перекласти це практично неможливо. Але здебільшого замість оцінити її тонке мовне чуття замовники залишалися незадоволеними і більше не запрошували її. Людям подобалася штампована плинність мови, подобалося не заглиблюватися у нюанси значень, подобалося оперувати самими лише сухими фактами, а іноді й самими лише цифрами.