Гетьман Іван Виговський
Шрифт:
На половинi обiду гетьман пiдвiвся, звелiв слугам пiддержувати себе, взяв срiбний кубок з венгерським i промовив бажання здоров'я царевi, царицi, царiвнам, ласкавому заступниковi України патрiарховi Никоновi, боярам, думським людям i христолюбному вiйськовi, щоб Господь покорив пiд ноги царевi не тiльки єретикiв, але й самого поганина бусурмана султана турецького.
Випивши кубок, гетьман впав знесилений на постiль i вже того дня бiльше не вставав з лiжка. Усi хапком доїдали обiд i швиденько розпрощались з недужим гетьманом.
Другого дня царськi посланцi знов намагались, щоб гетьман прийняв їх i вислухав. Виговський одмагався, що гетьман слабує, не може їх
Але московськi посли таки приїхали в гетьманський двiр непроханi, їх привiтав Iван Виговський i запросив до свiтлицi. Посли почали вивiдувати в Виговського, навiщо гетьман має стосунки з шведами та трансiльванським князем Ракочiєм.
Виговський глянув на образ Спасителя, перехрестився i сказав:
- Божусь i присягаюсь, що в гетьмановi i в усьому Запорозькому вiйську нема нiякої неправди i зради царевi. Але як пiшли чутки, що нiби цар, ставши польським королем, оддасть Україну Польщi, як поляки почали посилати своїх послiв до султана та до кримського хана, щоб намовити їх напасти на Україну, то гетьман почав шукати собi помагачiв та спiльникiв, щоб бути з ними в приятельствi. Усе це гетьман зробив не для зради царевi, а на честь i хвалу великого государя.
- Дивно нам, що гетьман вступає в спiл з царевими ворогами без наказу й дозволу царського, - сказали посли.
Виговський почав одмагатись, вговорювати i заспокоювати послiв. Його красномовна промова лилась, як вода весною в бистрих потоках. Вiн говорив швидко, й плавко, й розумно, виправдуючи гетьмана. I посли трохи заспокоїлись.
Але через чотири днi гетьман поздоровшав i звелiв Виговському покликати до себе послiв.
Посли вступили в здорову свiтлицю. Гетьман сидiв на канапi, худий, змарнiлий та блiдий. Вiн так спав з тiла, що оксамитовий вишневий жупан став широкий i бгався на його худому тiлi широкими складками. Здавалось, нiби на канапi сидiла тiнь колишнього огрядного, здорового велетня-гетьмана.
Гетьман попросив послiв сiсти на почесному мiсцi на канапках в кутку пiд образами. Виговський сiв оддалiк на стiльцi. Бутурлiн почав говорити з докором в голосi:
- Обiцялись ви, присягаючи на пiдданство царевi, в святiй Божiй церквi по непорочнiй Христовiй євангельськiй заповiдi перед святою Євангелiєю служити i бути в пiдданствi у великого государя на усiй його волi й неслуханнi, а по теперiшнiх ваших замiрах ваше спочування переноситься од його царського величества на Ракочiя. Тепер ми чуємо, що ти вже вступив в спiл з шведським королем Карлом Густавом та з Ракочiєм i послав полковника Антона Жданова з Запорозьким вiйськом на помiч Ракочiю, щоб руйнувати мiста й села Корони Польської, забувши страх Божий i свою присягу. Тодi було б слiд допомагати царевi, щоб вiн мiг стати польським королем та великим князем литовським, а не брататись з такими єретиками, кальвiнами. Це тобi од Бога грiх, а од нас сором!
Слова московського посла розсердили гетьмана. Вiн спахнув i промовив одкрито й з запалом:
- Од шведського короля я нiколи не оступлюсь. В нас давне приятельство i згода од того часу, як ми ще не були в пiдданствi в царя. Шведи - люди щирi й правдивi, не те, що ляхи; вони додержують свого слова. А цар вчинив з нами свою немилiсть: помирився з поляками i хоче оддати нас в руки полякам. Нам треба не миритись з поляками i не помагати їм вiйськом проти шведiв, а битись з ними до кiнця i знесилити їх до краю. I тепер йде чутка, що цар вже посилає з-пiд Вiльна двадцять тисяч вiйська на нас, шведського короля та Ракочiя. Ми й гадки не маємо оступатись од царя i ладнi йти на його ворогiв, на невiрних бусурманiв, хоч би менi в теперiшнiй моїй хворобi i смерть трапилась в дорозi; задля цього повеземо з собою й домовину... Великому государевi, царському величеству, у всьому воля: вiн монарх великий; тiльки те менi дивно, що йому бояри нiчого путящого не порадять; ще й не дiстали польської корони, з Польщею миру не постановили, а вже з шведами, своїми ж спiльниками, розiйшлись i почали з ними вiйну. А те, що ви говорите, неначе б я давав згоду, щоб царськi воєводи були в Чернiговi, Нiжинi та Переяславi i збирали царськi податi, так цього не було; в Переяславi з боярином Бутурлiним ми умовлялись, щоб царськi воєводи були тiльки в Києвi. Я буду служити великому государевi, а од шведiв нiколи не оступлюсь.
- Гетьмане!
– сказав. Бутурлiн.
– Говорити тобi такi непристойнi речi сором. Треба Бога пам'ятати i свою присягу царевi, як ти обiцявся великому государевi вiрно служити i усякого добра йому хотiти. А тепер за помiччю вiйська Запорозького шведський король i венгерський Ракочiй пошарпали мiста Польської Корони i великi скарби в монастирях забрали. Ви руйнуєте Польську Корону, на котру обiбрали пани нашого государя... Ти, гетьмане, тепер говориш з великими пихами невiдомо з якої причини... Нема тобi сорому i Бога ти забуваєш. Служба твоя в великого государя нiколи не буде забута... тiльки непристойнi й високі замiри покинь,
Виговський сидiв у куточку i з дива вирячив очi на московського посла. "Такими гордими словами, - думав вiн собi, - промовляли до Богдана польськi пани тiльки зараз пiсля Корсунської битви з панами, поки козаки не вбились в палки, не набрались сили. Бояри панiв не знають гаразд, а пiддуренi панами, вони й справдi ще оддадуть нас полякам до рук... Погана справа з боярами" - думав Виговський. I вiн почував, що гнiв на бояр пiдступає йому до серця. Йому хотiлось встати у заговорити i словами стати до оборони i гетьманової полiтики, i iнтересiв рiдного краю. Але вiн здержався. Помiркований, здержливий, тихий на вдачу, вiн вмiв правувати i своїми думками i своїм словом. Уся збуренiсть в йому виявилась тiльки в тому, що вiн двiчi повернувся на стiльцi i згорнув руки на персах.
Бутурлiн говорив далi докори гетьмановi i почав говорити та навчати:
- Ви помагаєте ворогам царевим, руйнуєте й грабуєте Корону Польську, на котру пани обiбрали нашого государя; ви проливаєте вкупi з шведами та Ракочiєм християнську кров. Божим церквам i християнам чините спустошення й глум, про що й слухати страшно. Стережiться "како опасно ходите", щоб часом вам за такi неправди не навести на себе праведного гнiву Божого, - говорив Бутурлiн в тонi навчаючого старого протопопа.
"Це не бояри думськi, а нiби попи з московських соборiв наїхали нас навчати та наводити на добру путь задля своєї користi, а на нашу пагубу. Саме ж московське вiйсько на Бiлiй Русi руйнувало й грабувало i костьоли, й польських панiв-християн, i села, й мiста. Про це бояри й словом не запикнуться, про це вже й забули, а нас цим докоряаоть. Гарнi цi московськi попи-бояри!" - подумав Виговський.
I справдi, якби посланцi не були взутi в жовтi сап'янцi, можна було б по всьому - i по обличчi, i по убраннi, i по мовi - подумати, що вони не бояри, а московськi або вiзантiйськi попи. I гетьман, i Виговський здавались врiвнi з ними європейцями.