ГОСПОДАРСТВО ДОКТОРА ГАЛЬВАНЕСКУ
Шрифт:
З голосним зойком затулила Сахно руками лице і відкинулася на своє ложе.
Огидні примари продефілювали перед нею. Тільки контури тіла нагадували знайомі риси Чіпаріу і Йонеску. Але це були мертві, розпливчасті риси опухлих трупів. Вони були прозорі й мляві, з лискучими черепами і в чорних непроглядних окулярах.
— Я обіцяв вам сигару? Будь ласка. Це найкращий сорт: з найстарішого тютюну моїх, плантацій. Куріть.
Ця мова наче долинула з іншої планети. Відразу Сахно не збагнула навіть, що це до неї говорили. Але Гальванеску припросив удруге й тицьнув їй до рук цигарницю.
— Куріть.
Навмання Сахно взяла сигару й поклала її в рот. Навмання ж посмоктала, коли Гальванеску подав їй вогню. Міцний і запашний дим стверезив її і повернув їй самовідчуття. Аж тепер досяг її розуму сенс щойно побаченого. І від цього вона вдруге мало не зомліла. Але останнім зусиллям волі вона примусила себе бути спокійною.
— Така ж доля чекає й на мене? — ледве осилила вона ворухнути устами.
— Так, — відрубав Гальванеску. — Точнісінько, така.
— Вони живі? — ще прошепотіла Сахно.
— Для мене — так, для себе — ні.
— Що ж це таке? — слшріше подумала, а не запитала Сахно, відчуваючи, як усе — і Гальванеску, і кімната, і стіл під нею — зривається з місця й лине кудись у просторінь щораз більшими децентричними колами. — Що ж це таке?
— Це й є мій секрет. Секрет, що на ньому держиться все моє господарство, вся моя система! Ви цікаві його знати?
Сахно не відповіла. Її свідомість гойдалася, як човен у бурхливому морі, на буйних хвилях притомності і зомління. Чимраз швидше, чимраз нестримніше тікало все в прірву, в порожнечу.
Проте Гальванеску й не чекав її відповіді, йому, очевидно, кортіло розбалакатися.
— Я можу його вам розповісти, — урочисто почав він. — Тепер уже однаково: ви ж нікому не зможете його відкрити. Щодо мене, то, мушу признатися, мені й самому кортить з кимсь побалакати про мою роботу. Ви можете собі уявити: мені ще нікому не доводилося докладно розповідати про мій винахід! Це так важко! Нікому не сказати й півслова! Ні похвалитися, ні спитати дружньої компетентної поради, ні просто перевірити на свіжому розумі свої міркування й погляди. Ви розумієте, як це прикро?
Сахно мало що розуміла. Мова Гальванеску майже не доходила до її свідомості. Порожнім, перестрашеним поглядом блукала Сахно довкола. Її непритомний зір шукав за жахливими примарами її товаришів. Гальванеску зрозумів цей погляд.
— Ви шукаєте ваших друзів? — поспитав він. — Не турбуйтеся. Вони вже там, — він махнув рукою до розсувної стіни, що вже знову твердо стояла на своєму місці. — Я послав їх знову до комори. Їхній вигляд надто турбує вас.
Сахно тихо і безнадійно застогнала.
— Я дивуюся з вашої нездогадливості, - вів далі Гальванеску, зручно влаштувавшись у кріслі й запаливши нову сигару. — Ви все звертаєте на якусь хворобу, якусь чудну пошесть, проказу і таке інше. Ви не могли побудувати іншої гіпотези, крім цієї дурної здогадки, що я прищеплюю людям якусь заразу, — боже, яке глупство! — для того, щоб потім експлуатувати їхню працю. Таж це був би справжній злочин! — гаряче обурився Гальванеску. — Я розумію, якби, скажімо, я збирав сюди до себе якихось Там хворих, що викинуті за борт життя, і, давши їм роботу, визискував їх. Але… фі! Це ж просто комерція! Це личить якомусь спекулянтові-фермерові. Це безперспективне глитайство! А наука ж і живе тільки з перспектив. Родиться з перспектив і прагне їх. Коли ви віддали себе науці, то, зробивши крок, мусите оступитися набік і глянути, скільки ще кроків ви можете зробити далі. Коли ваша кінцева мета буде вам отут, перед самісіньким вашим носом, то краще покиньте: ви, в кращому разі, винайдете нову вдосконалену голку для примуса. Науці потрібні обрії і перспективи! Так, так, колего і добродійко! Настановлення вашої роботи має йти широким віялом ідей в далекі прийдешні віки.
Гальванеску встав і шпарко забігав по хаті. Він був у захопленні. Завжди спокійний, розважливий і зовні скептичний, він метушився тепер, як молодий поет. Волосся йому розкуйовдилося, очі світилися, він моторно розмахував руками і віяв полами свого білого халата.
— Експлуатація хворих! — гукав він. — Яка нісенітниця! Яка мізерна фермерська ідея! Яке жебрацтво! Експлуатація цілого світу — скажіть ви: це варто уваги! Так. Цілого світу! Перебудова сучасної системи експлуатації на основі нових наукових здобутків. Так! Але цілого світу! Ніяк не менше!
Він раптом сів. Замовк, поторкав волосся й наче трохи заспокоївся.
— От про що марить доктор Гальванеску, впоряджуючи тут, у диких приморських степах, свою маленьку факторію, [23]– завершив він майже сумно. Але зразу ж знову спалахнув. — Ви маєте, проте, рацію. Ви правильно розшифрували коефіцієнт моєї формули. Так, так, правильно! Мушу констатувати це. Признаюсь, це так: коефіцієнт моєї формули господарювання — людська праця, робочі руки… Ха! Ви глузуватимете з мене? От, мовляв, дурна голова, знайшов новину, яку розумні люди відкрили ще за сотні літ перед ним. Але не поспішайте. Не поспішайте! Це так, нічого нового тут, — так би мовити, в соціальній частині моєї формули, — я не відкрив. Аж ніяк! Я беру загальновідому, і додамо — вірну, певну і точну, віками й усіма соціальними ладами перевірену — тезу. Але я роблю з неї фетиш! Бо вона варта того. Бо наука живе фетишами. Роблю з неї фетиш і переоцінюю її з погляду точної, зауважте, точної, а не абстрактної науки. Адже досі над значенням і виміром цього коефіцієнта думала тільки одна соціологія. Далебі! Ви скажете — а техніка, а механіка, а хіба не йде індустрія до якнайбільшої механізації виробництва? Хіба не прагне всяка система виробництва зменшити вартість людської праці, зменшити участь людини в робочому процесі, щоб тим здешевити виріб? Хіба не працює зараз одна людина там, де за дідів наших витрачали свою працю десятки, сотні і тисячі робітників? Хіба, нарешті, не додумалися люди навіть до того, що почали конструювати механічного робітника? Людину з металу і гуми? Механічну ляльку, що виконує ті Чи інші виробничі функції? Скільки матеріалу, запам’ятайте собі це — матеріалу, що потрібний для споживання, попсовано на цих залізних йолопів, що раз у раз псуються, страшенно невкладисті, неметкі та неотесані і до яких потрібна ціла армія доглядачів і механіків, — знову ж таки тих же робочих рук… Все це химера, все це невинні й дорогі жарти, все це верхоглядство й обмеженість! Механізація! Машинізація! А чи подумали ви, колего й добродійко, ще й над тим, що ця ваша механізація і машинізація також не мають ніяких — так, так, будемо говорити щиро — ніяких перспектив? Цивілізація йде велетенською ходою вперед і далеко позаду лишає родильні здібності бабусі землі. Надра землі виснажуються й збавляються. Вона вже не годна сама вродити стільки хліба, скільки треба плодючому ненажерливому людству. Підземні копалини — ця основа машинізації — катастрофічно зменшуються: їх грабіжницьки збавляють. За рік світове господарство споживає металів, вугілля, нафти і тому подібного в тисячу разів більше, ніж за цей же час бабуся земля встигне перетравити й спородити в своїх надрах новоформувань. А за сто, двісті, нехай тисячу років, за які споживання ще в мільйони разів зросте, черево землі буде порожнє! Вона буде безплідна, як розпутна жінка. Ми житимемо на порожньому, вилущеному горіхові. І ні механізація, ні машинізація тут не допоможе. Треба шукати нових способів для здешевлення споживних виробів, треба знайти інший, новий матеріал для цього, матеріал, якого було б на світі до біса, який — і це головне — витратившись, відновлювався б швидше, ніж усякі копалини, рослини й тому подібна сировина. Матеріал, який би коштував найдешевше і був би найпридатніший до різних виробничих процесів… Такий матеріал є!
23
Факторія — колишні поселення європейських або північноамериканських купців, мандрівників у колоніальних країнах.
Гальванеску захлинувся, йому забракло повітря. Він дико кружляв запаленими очима.
— Людина! Розумієте ви — людина! Ось універсальний матеріал. Чи думали ви над тим, щоб механізувати саму людину? Самого власника отих робочих рук? Живу людину! Га? Механізувати так, щоб довести до найбільшої досконалості її робочу функцію, її здатність виконувати виробниче завдання. І щоб разом із тим вона нічого чи майже нічого не потребувала для свого споживання. Га? Що ви скажете на це?
— Нічого. Кажіть. Я мовчу.
— Так от. Людський організм сам по собі — це найдосконаліша машина. Але він, цей організм, має деякі непотрібні для виробничого процесу функції. Так, так! Людина має нахил мислити й відчувати. Жалюгідні властивості! Вони не потрібні для роботи. Вони заважають роботі, їх треба ліквідувати! Ще людина хоче їсти і їсть занадто багато. Ні одна машина не потребує стільки опалення й мащення. Травний апарат треба переконструювати й удосконалити! А скільки лиха виникає на основі цих дурних і зайвих властивостей! Заколоти, заворушення, революції! Цього не мусить бути! Це тягне цивілізацію назад. Це також треба ліквідувати. Негайно! Поки всі ці пролетарії і трудящі всіх країн не об’єднали своїх сил проти нас!