Чтение онлайн

на главную

Жанры

Хозарський словник: Роман-лексикон на 100 000 слів
Шрифт:

ЛОВЦІ СНІВ

ЛОВЦІ СНІВ — секта хозарських священиків, захисницею якої була царівна Атех

. Вони вміли читати чужі сни й могли жити в них, як у своєму домі, а мандруючи ними, ловили потрібну їм здобич — людину, річ або тварину. Зберігся запис одного з перших ловців снів, у якому говориться: «Вві сні ми почуваємо себе, як риба у воді. Часом ми зринаємо зі сну на поверхню, ковзаємо поглядом по узбережжю, але тут же занурюємося знову, швидко і пристрасно, бо добре нам тільки на глибині. Під час тих коротких виходів на суходолі ми бачимо якесь дивне створіння, млявіше від нас, звичне дихати інакше, ніж ми, й приліплене до тої суші усією своєю вагою, а проте позбавлене тієї насолоди, в якій ми живемо, наче у власному тілі. Бо тут, унизу, насолода й тіло нерозлучні, вони — одне ціле. Те створіння зовні — то теж ми, але ми через мільйони років; між нами і ним, окрім років, лежить і страшне прокляття, яке впало на того, хто зовні, бо він одділив тіло від насолоди…»

За легендою, ім'я одного з найвідоміших читачів снів було Мокадаса аль-Сафер

. Він зумів
найглибше увійти в таємницю, він умів ловити рибу в чужих снах, умів відкривати брами в чужих сновидіннях, умів занурюватися в сни глибше, ніж будь-хто інший перед ним, — аж до Бога, бо на дні кожного сну лежить Бог. А потому щось сталося, і він уже ніколи не зміг читати снів. Він довго думав, що сягнув вершини, і йти далі в тому містичному вмінні більше нікуди. Для тих, хто пройде дорогу, дорога вже не потрібна; через те вона їм і не дається. Але всі навкруги думали інакше. Якось вони оповіли про те, що сталося, царівні Атех, і тоді вона пояснила їм випадок Мокадаси аль-Сафера:

Одного дня щомісяця, на свято солі, прихильники хозарського кагана борються на життя і смерть по передмістях усіх трьох наших столиць проти вас, моїх прихильників і підданих. Як надходить вечір, у час, коли ми ховаємо його мертвих по єврейських, арабських чи грецьких, а моїх — по хозарських кладовищах, каган тихо прочиняє мідні двері моєї спочивальні, тримаючи свічку, а її полум'я пахне й тремтить од його пристрасті. Тоді я не дивлюся на нього, бо в ту хвилину він схожий на всіх інших коханців у світі, яким щастя засліпило очі. Ми проводимо разом ніч, а на зорі, коли він іде, перед гладкою міддю моїх дверей я дивлюся йому в обличчя і розпізнаю в його втомі, що він задумав, звідки йде і ким є.

Так і з вашим ловцем снів. Нема сумніву в тому, що він сягнув однієї з вершин свого вміння, що молився він по храмах чужих сновидінь і вбивали його у свідомості сплячих безліч разів. Він зробив усе так добре, що найкраща матерія, яка існує — матерія сну — почала йому підкорятися. Але, якщо, піднімаючись до Бога, він не зробив жодної помилки — за що й отримав можливість бачити його на дні читаного сну — напевно, що зробив ту помилку в поверненні, опускаючись у цей світ з висот, у яких літав. І за ту помилку заплатив. Стережіться, коли повертаєтесь! — закінчила царівна Атех. Невдале повернення може знищити успішний схід на гору.

МЕТОДІЙ СОЛУНСЬКИЙ

МЕТОДІЙ СОЛУНСЬКИЙ (біля 815–885) — грецький хроніст хозарської полеміки

, один зі слов'янських апостолів, просвітитель східного християнства, старший брат Костянтина Солунського — Кирила
. Він народився в сім'ї візантійського управителя Солуні — друнґарія Лева і рано випробував свої можливості на посаді управителя однієї зі слов'янських областей, очевидно тої, що лежить біля річки Струмиці (Стримона). Він знав мову своїх слов'янських підданих, які мати бородаті душі й носили взимку за пазухами птахів, щоб ті їх гріли. Незабаром, у 840 році, він переїхав до Бітинії на Мармурове море, але згадку про своїх слов'янських підданих ціле життя котив перед собою, наче м'яч. У книгах, на які посилається Даубманус
, записано, що там він навчався в якогось монаха й одного разу той сказав йому: «Читаючи, ми не маємо дару приймати все написане. Наша думка ревнива до чужої думки і щоразу затінює її, а в нас немає місця для двох пахощів одразу. Ті, хто живе під знаком Святої Трійці — чоловічим знаком, — ті, читаючи, вбирають непарні, а ми, що під знаком числа чотири — жіночого знаку, — читаючи, вбираємо лише парні речення з наших книг. Ти і твій брат не прочитаєте з одної книги однакових слів, бо книги наші існують лише в єднанні чоловічого й жіночого знаків…» Крім того, Методій навчався ще від одної особи — від свого молодшого брата Костянтина. Часом він помічав, що той його молодший брат мудріший від творця книги, яку він саме читав. Тоді Методій починав розуміти, що даремно гає час, закривав книгу й розмовляв із братом. На малоазійській землі в монастирській колонії Олімп Методій постригся в монахи, а незабаром до нього приєднався і брат. Вони дивились, як пісок, розвіяний великоднім вітром, щоразу на свято відкриває на новому місці якусь прадавню пустельну церкву й залишає зверху рівно стільки, скільки потрібно часу, щоб її освятити й відчитати всередині «Отче наш», а потім знову засипає назавжди піском. Тоді він почав снити по два сни одразу, і звідти пішло повір'я про те, що в нього буде й дві могили. У 861 році він разом із братом вирушив до хозарів. Це не було чимось новим для двох братів зі Солуні. Від свого навчителя й приятеля Фотія, який підтримував зв'язки з хозарами, вони чули про той могутній народ і знали, що він на своїй мові проповідує свою власну віру. Цього разу Методій за наказом зі столиці виступав як свідок і помічник Костянтина в полеміці на хозарському дворі. Хозарський словник 1691 року пише, що під час полеміки хозарський каган
розповів своїм гостям дещо й про секту ловців снів. Каган зневажливо ставився до тої секти, підтримуваної хозарською царівною Атех
, і ялову працю ловців снів він порівняв із грецькою притчею про голодну мишу, яка легко пролізла крізь щілину в комору з пшеничним зерном, але, наївшись, не змогла з повним черевом вилізти назад. «Вийти з комори ситим не можна; можна тільки голодним — таким, яким і увійшов. Отак і цей поглинач снів: голодний, він легко проникає у тісний твір між явою і сном, але після того, як вполює там здобич і назбирає плодів, наситившись снами, не може вийти назад, бо вийти можна лише таким, яким і увійшов. Тому він повинен або залишити свою здобич, або сам залишитись у снах назавжди. Ні в першому, ні в другому випадку нам немає від того жодної користі…»

Після хозарської подорожі Методій знову повернувся на малоазійський Олімп, і, коли він вдруге побачив ті ж самі ікони, вони здалися йому стомленими. Він став ігуменом монастиря Поліхрона, про який потім довгі століття нічого не було відомо — хіба лиш те, що збудували його на межі трьох часів — арабського, грецького й гебрейського, звідки й пішла його назва.

У 863 році Методій повернувся між слов'ян. Необхідно було створити слов'янську школу грецького зразка — з новими учнями, зі слов'янським письмом і книгами, перекладеними з грецької на слов'янську. Він і його брат Костянтин з дитинства знали, що птахи в Солуні й птахи в Африці розмовляють різними мовами, що ластівка зі Струмиці й ластівка з Нілу не зрозуміють одна одної, і тільки альбатроси в усьому світі розмовляють єдиною мовою. З такими думками вони вирушили в Моравію, Словаччину й Нижню Австрію, збираючи навколо себе молодих людей, які більше дивилися їм в рот, ніж прислухалися до їхніх слів. Одному з тих юнаків, що їх навчали вони з братом, Методій вирішив подарувати гарну різьблену палицю. Всі чекали, що він подарує її найкращому серед учнів, і намагалися вгадати, хто ж це буде. А Методій віддав її найгіршому. І сказав: «Учитель своїх найкращих учнів найменше вчить. А найдовше залишається з найгіршими. Бо швидкі швидко відходять…»

В одній кімнаті, де поточена шашелем підлога кусала босі ноги, він уперше почув про своїх із братом ворогів. Почалися їхні сутички з триязичниками — німецькими прихильниками переконання про обрядовість тільки трьох мов (грецької, латинської й гебрейської). В Паннонії, на озері Болотному, де взимку волосся замерзає в лід, а очі на вітрі стають, як велика й мала ложки, Методій з братом зупинилися в столиці тамтешнього слов'янського князя Коцеля. Його воїни кусали в бою незгірш од коней чи верблюдів, змії вислизали зі шкіри, січені різками, а жінки народжували в повітрі, підвішені до святого дерева. Вони приручали риб на болотах паннонських трясовин і показали прибульцям одного старця, котрий молився, виносячи з болота рибу й пускаючи її злітати зі своїх долонь, як мисливського сокола. Вона й справді здіймалась у повітря і летіла, обтріпуючи з плавців болото й махаючи ними, як крилами.

У 867 році разом зі своїми послідовниками й учнями брати вирушили в одну з тих подорожей, де кожен крок — слово, кожна стежка — речення, а кожна зупинка — розділ у великій книзі. У Венеції в 867 році відбувся ще один їхній диспут із триязичниками, а потім вони прибули до Риму, де папа Адріян II прийняв учення солунських братів як правовірне і висвятив слов'янських учнів у церкві Св. Петра. З тої нагоди була відспівана слов'янська літургія мовою, яка — щойно приборкана й стриножена — перевезлася з балканських широт у столицю світу й тепер нагадувала звіра в клітці з глаголичних письмен. Тут, у Римі, одного вечора 869 року, доки його слов'янські послідовники плювали одні одним в рот, помер під іменем святого Кирила брат Методія Костянтин, а Методій повернувся в Паннонію. Вдруге він побував у Римі в 870 році, коли отримав від папи титул паннонсько-сремського архієпископа; архієпископ зальцбурзький через це змушений був покинути Балатон. Коли влітку 870 року Методій повернувся в Моравію, німецькі єпископи кинули його за ґрати, й два роки він провів у в'язниці, де чув тільки шум Дунаю, а потім був переданий у Реґенсбург і постав перед судом церковного собору. Тут він був тортурований і нагим виставлений на мороз. Доки його катували — зігнутого бородою аж до снігу — Методій думав про те, що Гомер і святий пророк Ілля жили в один час, що Гомерова поетична держава була більшою від держави Олександра Македонського, бо простягалася вона від Понту аж за Гібралтар. Він думав про те, що Гомер не міг знати всього, що відбувається в морях і в містах його держави, так само як Олександр Великий не знав усього, що діється в його державі. Ще він думав про те, як одного разу Гомер вписав у свій твір і місто Сидон, а разом з ним, не знаючи про це, й пророка Іллю, якого за велінням божим годували птахи. Він думав про те, що в своїй величезній поетичній державі Гомер мав моря й міста, а не відав про те, що в одному з них, у Сидоні, живе пророк Ілля, який стане колись мешканцем іншої поетичної держави, такої ж просторої, вічної й могутньої, як і Гомерова, — мешканцем Святого Письма. І, нарешті, він запитував себе: чи зустрілися колись два сучасники, Гомер і Святий Ілля із Тішбе в Гілеаді — обоє безсмертні, обоє озброєні тільки словом, один обернутий до минулого і сліпий, другий охоплений майбутнім і зрячий, один грек, що найкраще серед поетів возвеличив огонь і воду, і другий єврей, що водою нагороджував, а вогнем карав, перетворюючи свій плащ на міст. Існує такий пояс землі — думав наприкінці Методій — не ширший від десяти верблюдячих смертей, на якому розминулося двоє людей. Той простір між їхніми слідами вужчий від будь-якої ущелини на світі. Ніколи ще два великі мужі не підходили так близько один до одного. Якщо тільки ми не помиляємось, як усі ті, чий зір слугує спогадам, а не землі, котра лежить під нами…

Завдяки папиному покровительству Методія було звільнено й у 880 році він втретє захищав у Римі правовірність своїх поглядів і слов'янської служби, а папа своїм посланням ще раз підтвердив законність слов'янського богослужіння. Даубманус разом зі згаданою притчею про тортурування Методія розповідає, що він тричі омився в римській ріці Тибр — як на народження, вінчання й смерть — і три рази причастився чарівним хлібом. У 882 році Методій з найвищими почестями був прийнятий при дворі в Царгороді, а потім і в патріаршій, яку очолював тоді приятель його молодості, патріарх і філософ Фотій. Помер Методій у Моравії в 885 році, залишивши після себе слов'янські переклади Святого Письма, Номоканона (законника) та бесід святих отців.

Як свідок і помічник Костянтина Філософа в хозарській місії, Методій двічі виступає в ролі хроніста хозарської полеміки. Він перекладає слов'янською Кирилові «Хозарські бесіди» і, судячи з тексту Кирилового житія, здійснює редакцію цього твору (ділить його на вісім книг). Оскільки «Хозарські бесіди» Кирила не збереглись ні в грецькому оригіналі, ані в слов'янському перекладі Методія, найголовнішим християнським джерелом, у якому йдеться про хозарську полеміку, залишається слов'янське житіє Костянтина Філософа (Кирила), укладене під наглядом самого Методія. В ньому наводиться дата полеміки (861 рік), а також подається докладний опис промов як самого Костянтина, так і його неіменованих суперників і співрозмовників — гебрейського й ісламського учасників полеміки. У Даубмануса знаходимо наступні слова про Методія: «Найтяжче орати чужу ниву й свою жінку, — пише він, — але, оскільки кожен чоловік розіп'ятий на своїй жінці, як на хресті, виходить, що важче нести свого хреста, аніж чужого. Так було і з Методієм, який ніколи не ніс хреста свого брата… Бо молодший брат був йому духовним батьком».

СЕВАСТ НИКОН

СЕВАСТ НИКОН (XVII ст.) — існує повір'я, що якийсь час на Мораві, в Овчарській ущелині на Балканах, під тим іменем жив Сатана. Був він на диво мирним, мав звичку звертатися до всіх людей своїм власним іменем і працював протокаліграфом у монастирі Ніколє. Де б він не бував, всюди залишав за собою відчуття двох облич, а замість хвоста мав ніс. Він стверджував, що в минулому житті був чортом у єврейському пеклі і прислуговував Беліяалу та Гебхураху, ховав големів на горищах синагог і одної осені, коли птахи мали отруйний послід і палили ним листя й трави, він найняв чоловіка, щоб той убив його. То був спосіб перейти з єврейського пекла в християнське й тепер, у новому житті, служити Сатані.

Поделиться:
Популярные книги

Жестокая свадьба

Тоцка Тала
Любовные романы:
современные любовные романы
4.87
рейтинг книги
Жестокая свадьба

Вернуть невесту. Ловушка для попаданки

Ардова Алиса
1. Вернуть невесту
Любовные романы:
любовно-фантастические романы
8.49
рейтинг книги
Вернуть невесту. Ловушка для попаданки

Дарующая счастье

Рем Терин
Любовные романы:
любовно-фантастические романы
6.96
рейтинг книги
Дарующая счастье

Назад в СССР 5

Дамиров Рафаэль
5. Курсант
Фантастика:
попаданцы
альтернативная история
6.64
рейтинг книги
Назад в СССР 5

Утопающий во лжи 3

Жуковский Лев
3. Утопающий во лжи
Фантастика:
фэнтези
рпг
5.00
рейтинг книги
Утопающий во лжи 3

Средневековая история. Тетралогия

Гончарова Галина Дмитриевна
Средневековая история
Фантастика:
фэнтези
попаданцы
9.16
рейтинг книги
Средневековая история. Тетралогия

В тени большого взрыва 1977

Арх Максим
9. Регрессор в СССР
Фантастика:
попаданцы
альтернативная история
5.00
рейтинг книги
В тени большого взрыва 1977

Неожиданный наследник

Яманов Александр
1. Царь Иоанн Кровавый
Приключения:
исторические приключения
5.00
рейтинг книги
Неожиданный наследник

Вторая невеста Драконьего Лорда. Дилогия

Огненная Любовь
Вторая невеста Драконьего Лорда
Любовные романы:
любовно-фантастические романы
5.60
рейтинг книги
Вторая невеста Драконьего Лорда. Дилогия

Кодекс Охотника. Книга XXIII

Винокуров Юрий
23. Кодекс Охотника
Фантастика:
боевая фантастика
попаданцы
5.00
рейтинг книги
Кодекс Охотника. Книга XXIII

Неудержимый. Книга II

Боярский Андрей
2. Неудержимый
Фантастика:
городское фэнтези
попаданцы
5.00
рейтинг книги
Неудержимый. Книга II

Искатель. Второй пояс

Игнатов Михаил Павлович
7. Путь
Фантастика:
фэнтези
боевая фантастика
6.11
рейтинг книги
Искатель. Второй пояс

Совок 5

Агарев Вадим
5. Совок
Фантастика:
детективная фантастика
попаданцы
альтернативная история
6.20
рейтинг книги
Совок 5

Элита элит

Злотников Роман Валерьевич
1. Элита элит
Фантастика:
боевая фантастика
8.93
рейтинг книги
Элита элит