Хозарський словник: Роман-лексикон на 100 000 слів
Шрифт:
Від того удару він став кульгати на одну ногу, покинув військову справу і, користуючись підтримкою свого родича, графа Георгія Бранковича, почав дипломатичну діяльність у Едірне, Варшаві та Відні. Тут, у Царгороді, Бранкович виконує обов'язки англійського посла і живе у просторій вежі, що височіє поміж вежами Йороз Калеші і Караташ на Босфорі. На першому поверсі кам'яниці він наказав звести точну копію половини тої церкви, що була посвячена матері Ангеліні, його прапрабабі, проголошеній Східною церквою святою, у той час як друга половина тієї ж церкви знаходиться у Ерделі, на землях батька Бранковича.
Аврам Бранкович — чоловік статний, його розлогі груди могли б стати кліткою для великих птахів чи дрібних звірів, на нього часто нападають розбійники, бо в народі ходить пісня про те, що його кості — із золота.
У Царгород він прибув так, як завжди вирушає в дорогу: верхи на високому верблюді, годованому самою рибою. Тварина під ним іде плавно, не розхлюпуючи вина з чаші, закріпленої
Зачувши початок, рабин зупинив Бранковича і продовжив далі сам, прочитавши напам'ять кінець пісні. Потім він написав ім'я того, хто склав вірша. Це була поезія, створена ще у XII столітті, і творцем її був якийсь Юда Халеві
Кожного вечора, одразу після сну, він починає готуватися до бою. Це означає, що разом із одним знаним місцевим майстром він вправляє свою руку на шаблі. Той майстер — копт на ім'я Аверкій Скіла, якого кир Аврам узяв до себе за слугу. У Аверкія одне око скоромне, друге — пісне, а усі зморшки на його обличчі зав'язані вузлом над бровами. Він є власником найбільшого реєстру всіх існуючих ударів шаблею разом з описами їхнього виконання, і, перш ніж вписати до свого рукописного довідника з майстерності шабляного бою якийсь новий удар, він особисто випробовує його на живому м'ясі. В одній просторій залі з розстеленим на підлозі килимом, що за розміром нагадує невеликий луг, господар Бранкович замикається разом із тим коптом, і в повній пітьмі вони вправляються на шаблях. Аверкій Скіла, за звичаєм, кладе один кінець довгої верблюжої вуздечки собі у ліву руку, а другий кінець тої вуздечки хапає кир Аврам, одночасно тримаючи в лівій руці шаблю, за вагою своєю рівну другій, що її десь поруч у пітьмі тримає слуга. Вони поволі намотують ту вуздечку собі на лікті й, коли відчувають, що другий — поруч, з усієї сили ударяють один одного шаблею. Усе це діється в такій пітьмі, від якої людина глухне. Про швидкість удару Бранковича співають гуслярі, та й сам я минулої осені бачив, як він стоїть з оголеною шаблею під деревом і чекає, коли дмухне вітер, а тоді перший плід, який упаде з дерева, підхоплює шаблею просто в леті і перерубує його навпіл. Він має заячу губу і, щоб заховати її, відпускає собі вуса, але й під ними, коли він мовчить, видніються зуби. Тоді здається, що у нього взагалі немає губи, а вуса ростуть відразу з зубів.
Серби кажуть про нього, що він любить свій край і шанує своїх земляків, але є в нього й дивні звички, які не відповідають місцю, що його він займає. Він не вміє поставити крапки в кінці розмови і ніколи не помічає тої хвилини, коли треба встати й піти. Він завжди зволікає при цьому, аж поки врешті зовсім не запізнюється, через що люди під час прощання з ним дивуються більше, ніж під час знайомства. Він курить гашиш, який тільки для нього готує один євнух із Кавали і ніхто інший. Проте, як не дивно, дурман не потрібен йому весь час, і, щоб звільнитися від нього, він час від часу шле гінця з непочатим пакунком гашишу аж до Пешту, і звідти ж, під тою самою печаттю, отримує його назад через два місяці, коли, за його розрахунками, насолода знову стане йому необхідною. Його величезне верблюже сідло з дзвіночками завжди, коли він не в дорозі, височіє у просторій книгозбірні й служить йому столом, за яким можна читати і писати стоячи. У його кімнатах безліч найрізноманітніших речей, які чомусь здаються переляканими, але ніде біля нього немає і ніколи не буде двох однакових предметів. Кожна річ, кожна тварина і людина, що знаходиться поруч з ним, повинна бути з іншого краю. Між його слугами є серби, румуни, греки і копти, а недавно він узяв у дім ще й якогось турка із Анатолії. У кир Аврама є велике і мале ліжко, і під час сну (а спить він завжди тільки вдень) він міняє одне ліжко на друге. Доки він спить, його слуга, той самий анатолієць на ім'я Юсуф Масуді
Не можна нічого сказати про потяг Бранковича до жінок. На його столі присіла навпочіпки дерев'яна мавпа натуральних розмірів з величезним прутнем між ногами. А часом кир Аврам повторює свою улюблену приказку: „Жінка без дупи — як село без церкви!“ — оце й усе. Один раз на місяць господар Бранкович їздить у Галату до одної й тої ж ворожки, яка читає його долю з карт одним древнім і дуже довгим способом. В хаті у ворожки стоїть окремий стіл для Бранковича, і на той стіл вона кидає нову карту щоразу, коли надворі змінюється вітер. Від того, який подме вітер, залежить, яка карта впаде на стіл Бранковича, і так триває роками. Минулого Великодня, щойно ми увійшли, дмухнув вітер з південного сходу, і у ворожки з'явилася нагода сповістити йому нові пророцтва: — Вам сниться чоловік з одним сивим вусом. Він молодий, має червоні очі і скляні нігті на руці… іде у Царгород, і скоро ви зустрінетесь… Та звістка так утішила нашого господаря, що він одразу наказав просилити мені в носі золоте кільце, і я ледве врятувався від тої милості…
Знаючи про зацікавлення, яке віденський двір виявляє щодо планів господаря Бранковича, я можу сказати, що він належить до тої породи людей, які з особливою увагою і старанністю дбають про своє майбутнє, наче про якийсь великий город. Він не з тих, хто проживає життя наспіх. Своє майбутнє він наповнює повільно і старанно. Відкриває його п'ядь за п'яддю, ніби якийсь незнаний острів, який він спершу корчує, потім починає на ньому будувати, вибравши найкраще місце, і нарешті довго переставляє місцями предмети усередині збудованої споруди. Він дбає про те, щоб його майбутнє не сповільнювало своїх кроків і росту, слідкуючи в той же час і за власною ходою, щоб не перегнати свого майбутнього, яке йде попереду. Це особливий вид змагань: той, хто швидший, програє. Сьогодні майбутнє кир Аврама нагадує землю, в яку вже впало зерно, але ніхто, крім нього, не знає, що з того виросте. Та хоч щось дізнатися про те, куди прямує Бранкович, мабуть, можна з одної притчі, яку розказують про нього пошепки. Це є
Старший син кир Аврама Бранковича Ґрґур Бранкович
Другий, молодший син Аврама Бранковича, лежав у цей час десь в Бачці на розмальованій печі, мурованій як церква, і хворів. Говорили, що в дитинстві на нього помочився диявол, і з тих пір він прокидався серед ночі, вибігав з хати і підмітав вулиці. Бо по ночах смоктала його Мара, гризла за п'яти і текло йому з грудей чоловіче молоко. Дарма хатні забивали у двері виделку і плювали на пальці, складені в дулю, якою потім хрестили йому груди. Нарешті одна жінка порадила йому лягти спати з ножем, змоченим в оцті, і коли Мара кинеться на нього, пообіцяти їй позичити зранку солі і вколоти її тим ножем. Хлопець так і зробив: коли Мара почала його смоктати, він запропонував їй узяти солі, вколов її і почув крик, у якому розпізнав віддавна знаний голос. Через три дні приїхала із Джули в Бачку його мати, з порогу попросила солі і впала мертва. На ній знайшли рану від ножа, і коли ту рану лизнули — вона була кисла… Відтоді хлопець зовсім занеміг від жаху, в нього почало випадати волосся, і з кожною волосиною, як сказали Бранковичу ясновидці, він втрачав один рік життя. Пасма того дитячого волосся відсилали йому в джутових пакунках, він ліпив їх до м'якого дзеркала, на якому було намальоване дитяче личко, і, дивлячись на нього, знав, скільки ще років залишилось жити його сину.
Проте майже ніхто не знає, що кир Аврам, окрім двох згаданих синів, мав ще й приймака, якщо можна його так назвати. У того третього сина — чи то пак приймака — не було матері, бо Бранкович виліпив його з болота, а для того, щоб розбудити хлопця і вдихнути в нього життя, відчитав над ним сороковий псалом. Коли він дійшов до слів: „Довго чекав я на Господа, і Він прихилився до мене, і благання моє Він почув. Витяг мене Він із згубної ями, із багна болотистого, і поставив на скелі ноги мої, і зміцнив мої стопи…“, тричі задзвонили дзвони на церкві в Далі, хлопець випростався і промовив: