Измена. ZRA DA made in Ukraine
Шрифт:
– Секретер у вітальні, там де ми жили разом.
– У бетонці?
– В тебе, здається, лишалися ключі від неї.
– Я ними ніколи не користувалася. А в тебе пропали гроші?
– Мене деякий час не було в Києві. Я був у Блюхівці на могилі твоєї бабусі. Там захворів, замість тижня пробув три. І за цей час…
– А може, ти забув і поклав їх в інше місце? Ти пошукай їх.
– Я, Віко, пам’ятаю, що й куди кладу…
– Дивно… Я й забула ту хату, як кошмарний сон, а тут раптом таке. Ти пошукай гроші, добре,
– Вікторія пере стала бути аґресивною, а Дмитро спочатку відчув задоволен ня, що зумів приборкати язикату дівчину, а потім йому стало сумно: от уже вдаєшся до дипломатії із такою шмаркачкою.
– Ти з роботи? Я не спитала. Як ти голодний, я можу зварити суп швидкого приготування. У мене є югославський.
Його навіть собаки їдять!
– Собаки? Ти хочеш мене почастувати стравою для собак?
– Страви для собак дуже дорогі, значно дорожчі, ніж для людей. А пакетні супи собаки не їдять. Але цей, югославсь кий, їдять з апетитом.
– Дякую, Віко, твої канапки дуже класні, або як треба казати? кльові?
– Прикольні.
– Так, так, прикольні. Але давай почекаємо Ларису.
– Давай. А поки що я покажу тобі наш дім.
Вікторія показала батькові усі три спальні, включаючи дідову.
– Тут, звичайно, приміщення потребує ремонту, - сказав Дмитро, роздивляючись плями на стінах і геть попсовану підлогу.
– В мене немає грошей, - зітхнула Вікторія.
– Зате в тебе є батько, який уміє все це робити.
– І… скільки це буде коштувати?
– Я ще не дійшов до того, щоб брати гроші з рідної донь ки.
– Але тоді я повинна буду готувати для тебе супи з м’яса і овочей, а в мене на це немає часу! Я вчуся!
– Віко, я ж не плачу за твою освіту, як багато інших бать ків дорослих дітей! Отже, я цілком можу виконати ремонтні роботи для тебе безкоштовно і без якісних супів.
Вікторія не змогла втримати посмішку і сказала батькові, що він, здається, класний мужик. А потім згадала, що сьогод ні дев’ятини по мамі і відчула, що зраджує її світлу пам’ять, заграючи з батьком, і виправила ситуацію тим, що схлипнула і застогнала, мовляв, вони з мамою завжди хотіли мати хатню робітницю. Такі жінки, як вони, заслуговують на це!
Дмитро зітхнув, що він і сам винен, що Віка виросла самовпевненою феміністкою. Пригадалось, як дочка незграб но несла тацю з тарілками з кухні до святкового столу, і дядько Володя присоромив її: «І що то за господарочка, яка не може спритно подати такої дрібнички! Хлопці любити не будуть!» І дванадцятирічна дівчинка спересердя кинула тацю на підлогу і закрилася у своїй кімнаті з плачем: не треба нам таких хлопців, які люблять офіціанток! А Дмитро напустився на Володю: які хлопці? Дитині вчитися треба! І Володя за свій невдалий педагогічний випад був змушений збирати битий посуд із підлоги.
У двері подзвонили Лариса з Ярославом. Коли гості чіп ляли свої кожухи, вішалка впала, і Дмитро знову мав би шанс
У Ярослава волосся змащене якимось запашним розчи ном. Із нагрудної кишені піджака стирчить чорна хустка, на руці жалобна європов’язка, і сам він ретельно тримає на обличчі фальшиву трагічну маску. Він хапає кулончик на шиї у Вікторії, і Дмитрові хочеться дати йому по руках. Але Вікторія каже «заберись» із кокетливим смішком, і батько вирішує не втручатися.
Сіли до столу.
– Ви, як я бачу, вже почали без нас, - каже Ярослав.
Лариса смикає сина:
– Батько з донькою мають право випити самі, без будь кого… Гаразд, хай земля буде пухом нашій незабутній Вероніці, мир її пам’яті!
Випили. Вікторія знову пепехилила повну. Ярослав також.
– Куди тобі пити, малятко, - каже кузенові Вікторія, - ти ж іще секондарі скул (середня школа (англ.)) не подужав.
– У мене все попереду, - жує рибні делікатеси Ярослав, - моє майбутнє - прозоре, як сльоза.
– Від Володі немає вістей?
– питає Дмитро.
– Ще тієї осені передав гроші. Більше ніяких знаків уваги не надходило, - байдуже відповідає Лариса і відразу переводить розмову ближче до предмету:
– Мені на роботу дзвонила Катерина Рачко. Розповідала про вашу недавню зустріч.
– Це та сама?
– цікавиться Вікторія.
Дмитро сердито кладе на стіл ніж і виделку. Він ледь стримується.
– Віко, ти вдаєш, ніби така доросла пані. Але першою ознакою дорослості є відчуття того, що і де можна говорити.
– А бити жінку по обличчю можна?
– зі сльозами в голосі відповідає Вікторія. Слово бере Лариса.
– Увага! Ми зібралися по перше, щоб згадати Вероніку.
А по друге, щоб поміркувати, що нам відомо про її загадкову загибель. Ми зараз не обговорюємо питання вірності й зради.
Залишимо всебічне осмислення цих питань філософу Мур чику. Я тебе не розумію, Віко! Ми, здається з тобою про все домовились! Я згадала Катерину не для того, щоб думати про майбутнє, а не про минуле! Ніби ти не знаєш, що в чоловіків подружня зрада часто йде не через сереце. Все відбувається просто тому, що в деяких чоловіків…
– Сперми забагато… - підказує Ярослав і відразу ховається під стіл, бо Лариса люто замахується на нього, а потім звертається до Дмитра:
– Дмитре! Оскільки його батько зник у невідомому напрямку, я прошу тебе як найближчого родича застосувати силу і вивести цього мерзотника з за столу!
– Це не мерзота, - виправдовується Ярослав, - це пост модерн!
– За поминальним столом не може бути ні постмодерну, ні ненормативної лексики!
– А я не вживав ненормативки, тільки медико біологіч ну…