Кінець Вічності
Шрифт:
— Навчати його Первісної історії.
— От і навчай. Інші речі хай тебе не обходять.
Твісел шпурнув недопалок на підлогу й люто розтер його ногою, немов то було лице його заклятого ворога.
— Я хотів би тільки зауважити, — насмілився вставити Харлан, — що чимало Сторіч існуючої Реальності в багатьох аспектах схожі на деякі епохи Первісної історії. Я мав лише намір узяти Купера в ці епохи, звичайно, у суворій відповідності з просторово-часовими інструкціями. Це була одна з форм практичних занять.
— Що?! Послухай, телепню, може, ти хоч зрідка питатимеш у мене дозволу?
Сухим язиком Харлан облизав пересохлі губи, ображено пробурмотів вибачення й, зрештою, великодушно був відпущений.
Одначе минув не один тиждень, перш ніж загоїлась його душевна рана.
Розділ 4
ОБЧИСЛЮВАЧ
Через два роки після того як Харлан став Техніком, він знову повернувся до Сектора 482-го Сторіччя. Харлан його ледь упізнав.
Сектор не змінився. Змінився він сам.
Два роки роботи Техніком не минули марно. Поступово він звик до своєї професії, сумніви його вляглись, душа заспокоїлася. Йому більше не доводилося з кожним новим Спостереженням вивчати нову мову, призвичаюватися до нового стилю одягу, до нового способу життя. З другого боку, за ці два роки він замкнувся в собі й майже забув про той дух товариськості, що об’єднував усіх Спеціалістів у Вічності.
Та понад усе, завдяки професії Техніка, в нього розвинулося почуття влади. Він тримав у своїх руках долі мільйонів людей, і це допомагало йому гордо нести свій тягар самотності.
Харлан холодно глянув на Зв’язківця, що сидів за робочим столом біля входу в Сектор 482-го, і промовив, чітко розділяючи склади:
— Технік Ендрю Харлан доповідає Обчислювачеві Фінджі про своє тимчасове призначення на роботу в 482-е.
Зв’язківець крадькома скинув на нього швидкий погляд. Серед Вічних це називалося «коситися на Техніка» — людина мимоволі скоса поглядала на рожеву нарукавну емблему й поквапливо відводила очі, намагаючись будь-що не глянути на неї вдруге.
Харлан подивився на емблему Зв’язківця. Вона не була жовта, як в Обчислювача, або зелена, як у Розраховувача, або блакитна, як у Соціолога, або біла, як у Спостерігача. Всі Спеціалісти носили однотонні емблеми, а цей — просто блакитну смужку на білому тлі. Чоловік за робочим столом був усього-на-всього Зв’язківцем — представником обслуговуючого персоналу; ціла безодня відділяла його від Спеціалістів.
Але й він «косився на Техніка».
— Я чекаю, — сказав Харлан з прихованим сумом.
— Викликаю Обчислювача Фінджі, сер, — поквапливо відповів Зв’язківець.
Харлан пам’ятав 482-е Сторіччя солідним і розкішним; тепер воно здалось йому злиденним і вбогим.
Він звик до скла й порцеляни 575-го, до культу чистоти, що панував там. Йому став близький цей світ ясності та білизни, зрідка поцяцькований клаптиками світлих пастельних тонів.
Недоладні гіпсові завитушки 482-го, його яскраві строкаті барви, розмальовані металеві конструкції викликали в Харлана огиду.
Навіть
Фінджі народився в енергетичному 600-му Сторіччі. Харлан довідався про цей факт від Твісела, і йому багато що прояснилося. Нерідкі напади роздратування могли бути природним наслідком постійного почуття непевності у цього гладкого, дебелого чолов’яги, який, звикнувши до непохитно міцних силових полів, тепер, на своє нещастя, мусив мати справу з крихкою, ненадійною матерією. Його скрадлива, котяча хода добре запам’яталася Харланові; як часто, підвівши від столу голову, він раптом помічав на собі пильний погляд Фінджі; Обчислювач мовби підкрадався, його поява завжди була нечутною. І тепер Харланові здавалось, що Фінджі ходить навшпиньки, немов боїться, аби не проломилася підлога під вагою його тіла.
«Не пристосувався він у цьому Секторі, — з добродушною поблажливістю подумав Харлан. — Єдине, що може допомогти йому, — це нове призначення».
— Здорові були, Техніку Харлане, — нарешті привітався Фінджі.
— Здрастуйте, Обчислювачу, — відповів Харлан.
— За ці два роки, відколи ви…
— Два біороки, — поправив його Харлан.
Фінджі кинув на нього здивований погляд.
— Так, так, авжеж, два біороки.
У Вічності не існувало Часу в звичайному розумінні цього слова, але людські тіла старіли, і це старіння було невблаганною міркою Часу навіть за браку самого фізичного феномена. Проте біологічний Час плинув, і за один біорік всередині Вічності людина старіла так само, як і за звичайний рік у Часі.
Одначе навіть найпедантичніші з Вічних рідко згадували про цю різницю. Надто зручно було казати: «побачимося взавтра», або «вчора я згадував про вас», або ж «зустрінемося на тому тижні», немов у Вічності й справді існували «вчора», «завтра» чи то «наступний тиждень». Для задоволення природних людських інстинктів у Вічності було запроваджено умовну «добу», що складалася з двадцяти чотирьох біогодин з формальним розподілом на «день» і «ніч», «сьогодні» й «учора».
— Протягом цих двох біороків, що минули після вашого від’їзду, — провадив далі Фінджі, — над 482-м поступово стала нависати криза. Виникла своєрідна, я сказав би навіть, делікатна і безпрецедентна ситуація. Зараз, як ніколи досі, нам потрібні точні Спостереження.
— Ви хочете використати мене як Спостерігача?
— Саме так. Звісно, неприпустиме марнотратство — доручати Технікові роботу Спостерігача, але ваші попередні Спостереження по-справжньому відзначаються ясністю й далекоглядністю. Це те, що нам потрібно сьогодні. А зараз дозвольте вам змалювати ситуацію в деталях…
Але Харланові тоді так і не вдалося познайомитися з деталями. Відчинилися двері, і він уже не чув, що йому казав Фінджі: його увагу заполонила дівчина, яка ввійшла до кабінету.