Кінець Вічності
Шрифт:
Харлан слухав її виважені слова з дедалі більшою увагою. Що в її розповіді було правдою? Що було ретельно розрахованою спробою обманути його?
— Коли люди досягли зірок, — перебив він її, щоб струсити гіпнотичну чарівність її голосу, — вони покинули Землю. Наші вчені давно про це здогадалися.
— В такому разі ваші вчені просто помилилися. Людина пробувала покинути Землю. На жаль, ми не єдині жителі Галактики. Багато зірок мають свої планети. На деяких виникли навіть цивілізації. Щоправда, жодна з них не така давня, як наша, та поки людство залишалося сто двадцять п’ять тисяч Сторіч на Землі,
Коли ми вийшли у космічний простір, скрізь у всесвіті вже стояли застережні знаки: «Зайнято! Не порушувати кордонів! Вхід заборонено!» І людству довелося відкликати назад свої розвідувальні загони і залишитися на Землі. Однак відтоді люди вже іншими очима почали дивитися на Землю: рідна планета стала для них в’язницею, оточеною безмежним океаном свободи… І людство вимерло!
— Одразу й вимерло? Нісенітниця! — сказав Харлан.
— Не одразу. Минули тисячі Сторіч. Людство ще довго існувало, але була втрачена мета, втрачений сенс буття, а натомість з’явилося гнітюче почуття безнадії. Врешті-решт почався спад народжуваності, що й призвело до вимирання. Ось що наробила ваша Вічність.
Харлан ладен був тепер захищати Вічність ще з більшим завзяттям.
— Пустіть нас у Приховані Сторіччя, — сказав він, — і ми все поправимо. Адже ми змогли добитися найвищого благоденства в освоєних нами Сторіччях.
— Найвищого благоденства? — глузливо перепитала Нойс. — А що це таке? Може, на це запитання дадуть відповідь ваші обчислювальні машини, ваш Кібермозок? А хто налагоджує ці машини? Хто вкладає в них програми? Машини не можуть краще розв’язати проблему за людей. Вони тільки роблять це швидше. А що є благом з погляду Вічних? Я скажу тобі. Безпека і ще раз безпека. Ніяких крайнощів. Нічого, що над міру. Ніякого ризику без цілковитої певності в успіхові.
Харлан ковтнув слину. Несподівано в його пам’яті виразно зринули Твіселові слова, сказані в капсулі, коли йшлося про еволюціонованих жителів Прихованих Сторіч: «Ми вилучили незвичайне».
А хіба це не правда?
— Здається, ти замислився, — сказав Нойс. — Тоді подумай ось про що. Чому в існуючій Реальності людина не перестає вдаватися до космічних подорожей, хоча завжди зазнає невдачі? У кожній космічній ері, безперечно, знають про невдачі своїх попередників. Чому ж тоді досвід не зупиняє людей?
Він стурбовано подумав про колонії, які час від часу створювали на Марсі і які завжди занепадали. Він подумав про ту дивну принадність космічних польотів, яка полонила навіть серця Вічних. Він пригадав, як після знищення електрогравітаційних космічних кораблів Соціолог Кантор Вой із 2456-го, зітхнувши, сказав: «Вони були прекрасні!» І як тоді Розраховувач Нерон Ферук, гірко вилаявшись, почав критикувати Вічність за її методи розподілу протиракової сироватки.
А, може, це інстинктивне прагнення розумних істот розірвати кайдани гравітації, вирватися на простори Всесвіту, дістатися до зірок? Чи не воно спонукало людину десятки разів заново створювати міжпланетні кораблі, щоб знову й знову здійснювати подорожі у мертві світи Сонячної Системи, де тільки Земля придатна для життя? Чи випадкові були невдачі? Чи, може, вони переслідували людей тільки тому, що Вічність, під приводом боротьби з цими невдачами, зовсім вилучала з Реальностей космічні подорожі? Харлан знову подумав про знищені електрогравітаційні космічні кораблі.
— Оберігаючи людство від невдач і небезпек, — вела далі Нойс, — Вічність тим самим позбавляє його тріумфальних відкриттів. Тільки подолавши найважчі випробування, людство зможе піднятися до небачених вершин. Тільки з тривог і невдач народжуються сили, здатні штовхнути людство до нових висот. Невже ти не розумієш? Невже не можеш збагнути, що, відвертаючи невдачі й помилки, Вічність позбавляє людину змоги самій знаходити власні, хай важкі, але правильні рішення, бо правильні рішення завжди народжуються в труднощах, а не тоді, коли уникають їх.
— Найбільше благо найбільшого числа людей… — завченим голосом почав Харлан.
— Припустімо, що Вічність не була б створена? — перебила його Нойс.
— Ну й що б тоді сталося?
— Я скажу тобі, що б тоді сталося. Ті зусилля, які були витрачені на розвиток темпоральної механіки, були б укладені в розвиток ядерної фізики. Замість Вічності були б створені міжзоряні кораблі. Людство досягло б зірок на сотні тисяч Сторіч раніше, ніж у нашій Реальності. Галактика була б тоді незайнята і її заселили б люди. — І чого б ми досягли? — вперто стояв на своєму Харлан. — Хіба були б ми тоді щасливіші?
— Кого ти маєш на увазі під словом «ми»? Це був би не якийсь один світ, а мільйони, мільярди світів. Могутність людства не знала б меж. У кожного світу була б власна історія, власні моральні цінності й ідеали, власні можливості для пошуків щастя. Тобто було б нескінченно велике число різновидів щастя, різновидів блага… Оце і є Природний Стан людства.
— Це прості здогадки, — сказав Харлан. Він був сердитий на себе, що його так захопила намальована Нойс картина. — Звідки ти знаєш, що було б насправді?
— Вас смішить неуцтво Часів’ян, які вважають, що існує тільки одна Реальність. А нас смішить неуцтво Вічних, які вважають, що Реальностей багато, але може існувати тільки одна.
— Що означає цей набір слів?
— Ми не розраховуємо Реальностей. Ми тільки спостерігаємо їх. Ми можемо бачити Реальності, які не здійснилися, в їхньому стані Нереальності.
— Щось на зразок примарної країни «ніколи-ніколи», де «може бути» грають у схованки з «якщо»?
— Атож. Тільки без сарказму. — І як ви це робите? Нойс замислилась.
— Як тобі пояснити, Ендрю? Є багато речей, з якими ми звиклися, але не все в них розуміємо. Ти можеш пояснити принцип роботи Кібермозку? Проте ти знаєш, що Кібермозок існує і працює. — І що далі? — зацікавлено спитав Харлан.
— Ми навчилися спостерігати Реальності і знайшли серед них Природний Стан. Він точно такий, яким я його тобі змалювала. Ми знайшли також Зміну, яка знищила Природний Стан. Це була не просто одна з тих Змін, які здійснює Вічність. Це було власне саме створення Вічності, сам факт її існування. Будь-яка система, на зразок Вічності, яка дозволяє групі людей обирати майбутнє для всього людства, неодмінно призведе до вибору безпеки й посередності. В такій Реальності зірки недосяжні. Саме існування Вічності вже перекреслює можливість підкорення Галактики людиною. Для того щоб скорити Галактику, треба знищити Вічність.