Катерина

Шевченко Тарас Григорович

Та в ліс з шля­ху, як навісна!

А ди­тя ос­та­лось,

Плаче бідне… А мос­ка­лям

Байдуже; ми­ну­ли.

Воно й доб­ре; та на ли­хо

Лісничі по­чу­ли.

Біга Кат­ря бо­са лісом,

Біга та го­ло­сить;

То

прок­ли­на сво­го Йва­на,

То пла­че, то про­сить.

Вибігає на возлісся;

Кругом по­ди­ви­лась

Та в яр… біжить… се­ред ста­ву

Мовчки опи­ни­лась.

“Прийми, бо­же, мою ду­шу,

А ти - моє тіло!”

Шубовсть в во­ду!.. Попід льодом

Геть за­гур­котіло.

Чорнобрива Ка­те­ри­на

Найшла, що шу­ка­ла.

Дунув вітер по­над ста­вом -

І сліду не ста­ло.

То не вітер, то не буй­ний,

Що ду­ба ла­має;

То не ли­хо, то не тяж­ке,

Що ма­ти вми­рає;

Не си­ро­ти малі діти,

Що неньку схо­ва­ли:

Їм зос­та­лась доб­ра сла­ва,

Могила зос­та­лась.

Засміються злії лю­де

Малій си­ро­тині;

Виллє сльози на мо­ги­лу -

Серденько спо­чи­не.

А то­му, то­му на світі,

Що йо­му зос­та­лось,

Кого батько і не ба­чив,

Мати од­цу­ра­лась?

Що зос­та­лось бай­ст­рю­кові?

Хто з ним за­го­во­рить?

Ні ро­ди­ни, ні ха­ти­ни;

Шляхи, піски, го­ре…

Панське лич­ко, чорні бро­ви…

Нащо? Щоб пізна­ли!

Змальовала, не схо­ва­ла…

Бодай по­ли­ня­ли!

V

Ішов коб­зар до Києва

Та сів спо­чи­ва­ти,

Торбинками обвіша­ний

Його по­во­жа­тий.

Мале ди­тя ко­ло йо­го

На сонці ку­няє,

А тим ча­сом ста­рий коб­зар

Ісуса співає.

Хто йде, їде - не ми­нає:

Хто буб­лик, хто гроші;

Хто ста­ро­му, а дівча­та

Шажок міхо­ноші.

Задивляться чор­ноб­рові -

І бо­се, і го­ле.

“Дала,- ка­жуть,- бро­ве­ня­та,

Та не да­ла долі!”

Іде шля­хом до Києва

Берлин шес­тер­нею,

А в бер­лині гос­по­ди­ня

З па­ном і сем'єю.

Опинився про­тив старців -

Курява ля­гає.

Побіг Івась, бо з вікон­ця

Рукою ма­хає.

Дає гроші Іва­севі,

Дивується пані.

А пан гля­нув… од­вер­нув­ся..

Пізнав, пре­по­га­ний,

Пізнав тії карі очі,

Чорні бро­ве­ня­та…

Пізнав батько сво­го си­на,

Та не хо­че взя­ти.

Пита пані, як зо­веться?

“Івась”, - “Ка­кой ми­лый!”

Берлин ру­шив, а Іва­ся

Курява пок­ри­ла…

Полічили, що дос­та­ли,

Встали сіро­ма­хи,

Помолились на схід сон­ця,

Пішли по­над шля­хом.

[1838, С.-Пе­тер­бург]