Казки барда Бідла
Шрифт:
Його поволокли в темницю, а дерев'яний пеньок реготав як навіжений.
— Розрубавши навпіл відьму, ти наслав страшне прокляття на все своє королівство! — сказав пеньок оторопілому королеві. — Тепер кожнісінька рана і прикрість, завдана моїм подругам-відьмам і друзям-чаклунам, відбиватиметься тобі ударом сокири в бік, аж доки ти сам попросиш смерті!
Почувши це, король також упав навколішки й пообіцяв пенькові негайно видати нову відозву, що захищатиме всіх відьом і чарівників королівства, дозволяючи їм мирно чаклувати.
— Дуже добре, — відповів пеньок, — але ти ще нічим не загладив своєї вини перед Бебіті!
— Усе, все, що завгодно! — репетував дурнуватий король, заламуючи руки перед пеньком.
— Зведеш прямо на мені Бебітину статую на пам'ять про твою бідолашну пралю — хай вона завжди нагадує
Король одразу ж погодився й пообіцяв залучити найвидатнішого скульптора, а ще виготовити пам'ятник зі щирого золота. Після цього зганьблений король разом зі своїм почтом повернувся в палац, а дерев'яний пеньок і далі реготав у них за спинами.
Коли ж територія замісу обезлюдніла, з нори між корінням пенька вигулькнув гладкий і вусатий старий заєць, що стискав у зубах чарівну паличку. Бебіті пострибала собі кудись у далекі краї, а золота статуя пралі стояла на дерев'яному пеньку.
І відтоді в тому королівстві не переслідували жодної відьми й чаклуна.
Албус Дамблдор коментує «Бебіті Ребіті та її реготливий пеньок»
«Бебіті Ребіті та її реготливий пеньок» — це, певною мірою, «найреальніша» з Бідлових казок у тому сенсі, що описані тут чари майже цілком узгоджуються з відомими нам магічними законами.
Саме завдяки цій казці мало не всі ми вперше виявили, що чарами не можна воскресити мертвих — і це стало для нас великим розчаруванням і потрясінням, бо ж ми в дитинстві були впевнені, що наші батьки одним помахом чарівної палички здатні пробудити наших померлих щуриків чи котів. Хоч відтоді, як Бідл написав цю казку, минуло шість століть, а ми винайшли безліч способів підтримувати в собі ілюзію безперервної присутності поруч наших коханих і рідних [13] , чарівники так і не навчилися возз'єднувати тіло й душу після смерті. Як пише видатний чаклунський філософ Бертран де Пенсе-Профонд у своїй знаменитій праці «Дослідження можливостей скасування актуальних і метафізичних наслідків природної смерті з особливим наголосом на реінтеґрацію сутності й матерії»: «Не тратьте, куме, сили. Такого не станеться ніколи».
13
[Магічні фотографії й портрети рухаються і навіть (це стосується останніх) говорять подібно до своїх суб'єктів. Інші рідкісні витвори, такі як Дзеркало Яцрес, можуть показувати не просто статичний образ втраченого близького. Привиди — це прозорі, рухомі, балакучі й мислячі версії чаклунів та відьом, які вирішили, з різних причин, залишитися на землі. Дж.К.Р.]
У казці про Бебіті Ребіті чи не вперше в літературі з'являється згадка про анімагів, адже праля Бебіті володіла рідкісним магічним умінням за власною волею перетворюватися на тварину.
Анімаги становлять доволі незначний прошарок серед чарівників. Досягнення досконалого, добровільного перетворення людини на тварину потребує тривалого навчання і тренувань, тож більшість відьом і чаклунів вважають, що краще свій час використати для чогось іншого. Зрозуміло, такий хист застосовують дуже рідко, хіба що виникає конечна потреба маскуватись чи ховатися. Саме тому Міністерство магії наполягло на реєстрації анімагів, оскільки, поза сумнівом, до подібних чарів найчастіше схильні вдаватися особи, пов'язані з таємною, прихованою, а то й кримінальною діяльністю [14] .
14
[Професорка Макґонеґел, директорка Гоґвортсу, просила мене чітко наголосити, що вона стала анімагом лише в результаті своїх інтенсивних досліджень усіх галузей, пов'язаних з трансфіґурацією, і що вона ніколи не використовувала свою здатність обертатися на смугасту кицьку для недозволених цілей, за винятком цілком легальної діяльності у складі Ордену Фенікса, де маскування й секретність були необхідні. Дж.К.Р.]
Можна піддавати сумніву реальність існування в далекому минулому пралі, яка могла перетворюватись на зайця. Однак деякі історики магії припускали, що Бідл узяв за прообраз Бебіті знамениту французьку чарівницю Лізет де Ляпен, 1422 року в Парижі засуджену за відьомство. На превеликий подив тюремників-маґлів, які згодом стали перед судом за співучасть у відьминій втечі, Лізет зникла з камери вночі напередодні страти. І хоч ніхто так і не довів, що Лізет була анімагом і зуміла протиснутись крізь ґрати на вікні, однак потім бачили як великий білий кріль перетинав Ла-Манш у казанку з припасованом вітрилом, а інший схожий кролик невдовзі став довіреним радником при дворі короля Генріха VI [15] .
15
Можливо, саме тому цей маґлівський король здобув собі репутацію психічно нестабільної особи.
Король у Бідловій казці — це нерозумний маґл, який одночасно і прагне чарів, і боїться їх. Він вірить, що легко стане чарівником, запам'ятавши кілька заклинань і навчившись махати чарівною паличкою [16] . Він абсолютно не розуміє справжньої природи магії та чарівництва, тому й приймає на віру найабсурдніші заяви як пройдисвіта, так і Бебіті. Це вельми типово для маґлівського способу думання: через своє невігластво маґли готові повірити у будь-які нісенітниці, що стосуються магії, навіть у припущення, що Бебіті перетворилася на дерево і змогла й далі мислити та говорити. (Тут варто, однак, зазначити, що Бідл, хоч і використовує образ говорильного дерева, щоб показати нам, який невіглас маґлівський король, водночас пропонує нам повірити, що Бебіті може розмовляти, перетворившись на зайця. Можна сприйняти це як поетичний образ, однак мені здається правдоподібнішим, що Бідл тільки чув про анімагів, але ніколи їх не зустрічав, оскільки це єдине розходження з магічними законами, яке він собі дозволив у цій казці. Перебуваючи у вигляді тварини, анімаги втрачають мовні навички, хоча й зберігають здатність думати і міркувати. Кожен школярик знає, що саме в цьому полягає принципова відмінність між анімагом і чарівником, який просто трансфігурував себе в тварину. Останній стає твариною цілковито і втрачає хист до чарів, не усвідомлює себе чаклуном і потребує сторонньої допомоги для зворотного перетворення.)
16
Ґрунтовні дослідження, проведені ще 1672 року відділом таємниць, довели, що чаклунами й відьмами народжуються, а не стають. Хоч здатність до чарів інколи може проявитися в деяких «білих ворон» немагічного походження (втім, пізніші дослідження свідчать про наявність у родинному дереві цих осіб якогось чаклуна або відьми), маґли не здатні до магії. Найкраще — або найгірше — з того, чого вони можуть сподіватися — це випадкові й неконтрольовані явища, викликані дією автентичної чарівної палички, адже цей інструмент, за посередництва якого і мають насилатися чари, іноді зберігає в собі залишкову енергію, що може несподівано вивільнитися будь-якої миті. (Див. також коментарі на тему чарівних паличок до «Казки про трьох братів».)
На мою думку, цілком можливо, що, примусивши свою героїню вдавати, ніби вона перетворилася на дерево, й погрожувати королю таким болем, ніби його самого рубатимуть сокирою, Бідл надихався реальними магічними традиціями та діяльністю. Майстри чарівних паличок завжди ревно оберігали й вирощували дерева, придатні для виготовлення якісних чарівних паличок, і намагання зрубати таке дерево, щоб заволодіти деревиною, могло викликати не тільки злість посіпачок [17] , які мають звичку там гніздитися, але й негативну дію заклять-оберегів, розставлених власниками навколо дерев. У Бідлові часи закляття «Круціатус» ще не було заборонене Міністерством магії [18] і могло викликати саме такі відчуття, якими Бебіті й погрожувала королю.
17
Повний опис цих чудернацьких малих мешканців дерев є в посібнику «Фантастичні звірі і де їх знайти».
18
Закляття «Круціатус», «Імперіус» і «Авада кедавра» були вперше визнані непрощенними 1717 року, а за їхнє використання призначалося найсуворіше покарання.
5
КАЗКА ПРО ТРЬОХ БРАТІВ
Було собі троє братів, і брели вони якось у сутінках по безлюдній звивистій дорозі. За якийсь час брати підійшли до річки. Вона була надто глибока, щоб перейти вбрід, і надто бурхлива, щоб перепливти. Однак брати були навчені мистецтву чарів, тому вони просто махнули чарівними паличками — і над підступною водою виник міст. Коли вони були вже на середині цього мосту, дорогу їм заступила постать у каптурі.
І ось з ними заговорила Смерть. Вона була сердита, що її обдурили і що три нові жертви вислизають у неї з-під носа, бо раніше всі подорожні топилися у цій річці. Але Смерть була підступна. Вона вдавано привітала трьох братів з такими успішними чарами і сказала, що кожен з них заслуговує від неї на винагороду за те, що так хитромудро її уникнув.
І от старший брат, що був дуже войовничий, забажав отримати наймогутнішу в світі чарівну паличку: паличку, з якою він завжди перемагав би суперників, паличку, гідну чаклуна, котрий здолав саму Смерть!