Книга Застою. 1965–1976
Шрифт:
– Ну, пробачте вже мого Мар’янчика! Ну, сподобалась йому співачка й акторка – і що тут такого?! Він ще маленький, геть нічого не розуміє… До речі, це польська співачка, а мій Вацик – батько Мар’янчика теж поляк!..
Збудження власниці журналу вмить випарувалося невідомо куди. Жінки розговорилися. Віта розповіла про себе, Ельвіра ж повідала, що є студенткою Інституту іноземних мов [10] і вивчає саме слов’янську філологію – зокрема, польську. Наприкінці бесіди дозволила поштарці приходити до себе в гості, щоб без зайвих проблем почитати «Советский экран».
10
Тепер Київський національний лінгвістичний університет.
Отак і розпочалася їхня дружба. Природно, після загадкового зникнення Вацлава Менжика на сибірських просторах Віта з Ельвірою зблизилися ще тісніше. Оскільки майбутня спеціалістка зі слов’янської філології відвідувала різні цікаві місця, куди пересічна поштарка навіть не мріяла потрапити, то у новоявлених подружок стали звичкою посиденьки на Вітиній кухні: все ж таки побутові умови в новенькій багатоповерхівці були значно кращими, ніж у напівзруйнованому дворовому флігельочку…
Сьогодні була субота, отож Ельвіра якимсь дивом зуміла прорватися на прем’єрний показ «Тіней забутих предків» режисера Параджанова в один з найкращих київських кінотеатрів – в «Україну». Сеанс мав розпочатися о 20:00, плюс зустріч творчої групи з глядачами… Отже, очікувати Ельвіру раніше 23:00 було не варто. Тим не менш Віта чекала на юну подругу з нетерпінням, бо студентка обіцяла розповісти про дійство сьогодні ж.
З’явилася вона майже опівночі, коли не тільки молодший Мар’янчик, але і старший Любомир вже спали. При цьому кидалося в очі, що вона явно налякана чимось невідомим. Дуже-дуже налякана…
– Ну як?! – кинулася до неї поштарка, однак Ельвіра мовила тихо:
– Зроби мені каву, бо для початку я маю отямитися.
– Елю, що сталося?..
– Зроби каву, будь ласка, – повторила студентка.
– У мене тільки розчинний кавовий напій. Цикорій, маю на увазі…
– Нічого, зроби цикорій. Тільки з молоком.
І вже коли хвилин через десять подруги пили цикорну «каву» зі старих пошарпаних філіжанок (бо після зникнення чоловіка Віта здала новенький кавовий сервіз до комісіонки), Ельвіра розповіла наступне. Як і було заплановано, перед прем’єрним сеансом розпочалася зустріч творчої групи кінофільму «Тіні забутих предків» з глядачами. Все відбувалося тихо-мирно, як раптом на сцену піднявся скандально відомий літературний критик Іван Дзюба, який почав викрикувати, що зараз, мовляв, повторюється 1937 рік, що від Києва до Львова влада масово арештовує українську інтелігенцію й національно свідому молодь, що це ганьба й несправедливість, що не можна мовчати, а необхідно заявити протест на повен голос. І все таке інше.
Але на тому не окошилося: якийсь невідомий [11] із глядацької зали закликав усіх присутніх піднятися зі своїх місць на знак протесту проти політрепресій. Добре, що у літературного хулігана Дзюби вирвали мікрофон та увімкнули гучну музику, щоб остаточно заглушити його вигуки.
– Можеш уявити, в якому настрої я переглядала стрічку! – Ельвіра була змушена поставити напівпорожню філіжанку на стіл, бо її руки дрібно трусилися. – Подейкують, Параджанову потроху закидають буржуазний націоналізм, а тут ще таке… Та я весь час очікувала, що всіх глядачів почнуть перевіряти співробітники КДБ!..
11
Це зробив 27-річний журналіст В’ячеслав Чорновіл, співробітник київської газети «Молода гвардія».
– А й справді могли б, – погодилася поштарка.
– Та звісно ж!!! Бо коли ми розходилися по завершенні сеансу, кінотеатр був щільно оточений міліцією. Уявляєш мій стан?!
– Бідолашна…
– І навіть цього всього націоналюгам було замало! Бо коли перегляд скінчився й увімкнули світло, хтось [12] знову скрикнув: «Де правда?! Чому не дають говорити правду?! Неподобство!!!»
– Та хто тобі не дає говорити правду?! – обурилася Віта. – Сиди собі на кухні й говори, що хочеш! І ніхто тебе за це і пальцем не зачепить.
12
Це зробив аспірант Інституту літератури АН УРСР Василь Стус.
– Так і я ж про те саме! – підхопила Ельвіра. – Як ти хочеш, то говори хоч на кухні, хоч де, але ж головне в тому, щоб людей на небезпеку не наражати, хіба ні?! Бо ми зібралися кіно подивитись, а ці троє на чолі зі скандалістом Дзюбою тут як здрасьтє – зі своєю політикою пхаються, нас усіх підставляють… Ну от як це можна назвати?!
– А знаєш що, подруго, давай-но я ще нам цикорію заварю, – запропонувала поштарка. – Це напій, це не кава, від напою на ніч жодної шкоди для серця не буде.
– Давай-но завари, справді, – погодилася студентка. – Можливо, я тоді заспокоюсь і нарешті розповім тобі про стрічку. Бо вона на те заслуговує…
Будинок по вул. Хорива, № 2, Київ, вечір 17 вересня 1965 року
Коли з-за стінки долинули особливо потужні лайливі вигуки, бідолашна канарка явно перелякалася. Припинивши насвистувати свою звичайну пісеньку, пташка повернула гострого дзьобика в бік займаної сусідами кімнати і завмерла на центральній поперечній жердинці клітки.
– Циря! Ти ж моя хороша… Не хвирюйся, будь раска, то вони між собою сваряться, оскірьки Самсон Данирович знов до коханки збирається, Агата ж заперечує й намагається впринути на батькову совість. Зрозуміро тобі?..
Схилившись над кліткою канарки, Клара Мусіївна намагалася таким чином заспокоїти свою улюбленицю. Канарка і справді пожвавішала, з центральної поперечної перескочила на бічну діагональну жердинку і трохи схиливши голівку на бік, невідривно дивилася на господарку крихітним чорним, схожим на маленьку бусинку оком.
– Зерняток хочеш, моя хороша? Зерняточок… Гаразд, Циречко, гаразд, зачекай трішечки, зараз підсипрю тобі проса. А ще ябручко поїж, ябручки дря нашої Циречки дуже корисні… Отак, отак, розумничка ти моя!..
Сварка у сусідів за стінкою поступово вщухла. Отож поклювавши запропоноване частування, канарка заспівала знов. Що ж до Клари Мусіївни, то вона умиротворено завмерла на краєчку ліжка, як завжди на дозвіллі розмірковуючи на улюблену тему.
Адже сьогодні була не просто звичайна п’ятниця, нічим особливим не прикметна з-поміж інших п’ятниць протягом року. Одного разу вона навмисно уточнювала в розташованому неподалік Флорівському монастирі, що 17 вересня є днем пам’яті пророка Мойсея – того самого, який вивів єврейський нарід з єгипетського рабства. А вона ж по батькові Мусіївна!..