Коли вмирає Безсмертний

Герасименко Юрий Георгиевич

— Нарешті, — зітхнув Чакт, — нарешті ти мені розкажеш про свій винахід. Що це за апарат? Яке його призначення?

— Ні… — засміявся горбань. — Ранувато ще говорити… Але вже скоро, зовсім скоро, сьогодні про все дізнаєшся.

— Десять діб… — дивувався Чакт. — А чому ж ти не пішов просто до Департаменту Особистих Справ і не розповів про свій винахід? Думаю, що тобі одразу б влаштували зустріч із Хичем.

— Е, синку, не так це просто, як ти гадаєш. Ось послухай мене уважно: я відвідав сім високопоставлених осіб. Всім їм демонстрував я цього дійсно цікавого феномена, говорив про свої дослідження хакахо. Саме завдяки цим дослідженням

і домігся я аудієнції. Жодної монети не відніс до Департаменту Дарунків. А тепер уяви: взяв би я та й сказав усім, що йду розмовляти з Хичем в основному не про хакахо, а про свій винахід вседержавного значення. Що б сталося, коли б я сказав усю правду? Не знаєш? Так от слухай. Всіх: і Сача Кепста, і Ф’юче Пехфекта, і Шістдесят дев’ятого, і К’юса, і Капа Шкеча, і Пейта Фикта, і його дружину, — всіх, хто лише б дізнався про мій винахід, довелося б брати у співавтори. А то й гірше могло б статися: вони б оголосили мій винахід своїм, а мене і в співавтори не взяли б. Тепер, сподіваюсь, ясно?

— Ясно…

— Отак-то.

Рушили втрьох: Купхейп, Чакт і Бідило. Пригодилася-таки одна із зайвих перепусток.

Штейпом дісталися до Кільцевого Палацу. Біля величезної панелі з масивною плитою, на якій золотом світилося: «Департамент Особистих Справ Хича», стояли вже удостоєні аудієнції.

Нарешті всіх пустили у величенький, гарно оздоблений Зал. Тільки-но увійшли, як миттю підлетів надзвичайно ввічливий служитель і з глибоким поклоном запросив «їх схильностей зайняти місця на оцій канапі». Всі троє залюбки виконали його прохання.

Купхейп блаженствував. Він ні на мить не сумнівався в успіху сьогоднішнього свого візиту до голови уряду.

— Ось бачиш, Чакте, — говорив горбань, мрійно всміхаючись, — яка повага до нас… Це тому, що ми не прості служителі, не якісь там перукарі чи літератори, ні, ми благородні аристократи думки! Ми…

Та в цю мить до «аристократів» знову підбіг той же служитель і дуже ввічливо запросив їх відвідати кімнату № 1.

— Тільки не всі одразу, — чемно попередив. — По одинці, по черзі. Ну от хоча б ви для початку. Ваша схильність, прошу, прошу… — і служитель низько схилився перед Купхейпом.

«Аристократ думки» гордо продефілював до кімнати № 1. Не минуло й десяти цот, як він вискочив звідти розгублений і пом’ятий:

— Там… обшукують… — пробелькотав до Чакта і плюхнувся на канапу. — Вивергають кишені, роздягають…

— Для чого? — щиро здивувався Чакт. — Вони щось говорять?

— Говорять… Кажуть, це тільки перший фільтр. Той тільки, кажуть, увійде до Палацу Безсмертного, хто пройде крізь всі фільтри безпеки. Ага, ще… Питали, чи немає у мене бомби. Іди, Чакте, іди, тепер твоя черга…

Чакт насупився.

— Ну, чому ти не йдеш? Вони будуть гніватись…

Чакт пішов. Потім і Іванові довелось побувати в кімнаті № 1.

Після обшуку горбаневі й супроводжуючим його особам вручили білі товсті зошити.

— Що це? — вже боязко запитав Купхейп.

— Фільтр № 2, анкети удостоєних аудієнції, — поважно пояснив все той же ввічливий служитель.

Не так-то й просто було заповнити ці анкети: самих основних питань 175 та до кожного по десятку, а то й по два найрізноманітніших підпунктів.

Іван заповнив кілька основних граф, в решті — поставив прочерк. Те саме зробив і Чакт. Лише Купхейп зосереджено сопів над анкетою. Всі відповіді його були докладні й ґрунтовні. Так, на запитання: «Чи не замишляєте ви

повалення існуючого уряду і якщо замишляєте, то на яке число призначено державний переворот?» — Купхейп відповів, що революції сам він не готує і що його найближчі родичі теж не Займаються революційною діяльністю. Що ж стосується далеких родичів, то абсолютної гарантії відносно їх політичної лояльності він, звичайно, дати не може, але гадає, що й вони цілком благонадійні. Можливо, хтось із знайомих йому чи навіть незнайомих жителів столиці й готує в даний момент державний переворот, але на яке число він призначається, про це ні сам Купхейп, ні його близькі, а можливо, навіть і далекі родичі не знають. Все це, звичайно, не виключає можливості, що дата перевороту стане йому відома. В такому разі він негайно ж сповістить про неї Легіон Любові.

Купхейп аж упрів.

Нарешті всі заповнені анкети забрав ввічливий служитель, і тоді Купхейпа, Івана і Чакта запросили до іншої кімнати, де кожного пропустили крізь якусь установку, дуже схожу на рентгенівську. Поки Чактові просвічували груди і живіт, горбань запитав у місцевих служителів, чим викликана така надмірна, на його думку, пильність.

Йому охоче пояснили, що всі фільтри, особливо ж фільтр № 3 (так називалася установка для просвічування), запроваджено після того, як Хичу Мислячому приснився сон, буцімто на нього готувався збройний напад. Терористів у тому Хичевому сні вчасно викрили: обшукали, повідбирали в них бомби, а самих стратили. Тільки один з них вцілів і навіть лишився на волі: під час обшуку він проковтнув бомбу. Тепер ходить і кожної миті може вибухнути. Для цього і просвічують всіх, щоб, бува, цей терорист з бомбою в череві не пробрався до кабінету Хича і не вибухнув у присутності їх найнижчої схильності.

Після просвічування всіх трьох відвели до приміщення, що мало урочисту назву: «Зал Запису Справ», і попросили зачекати, поки з Легіону Любові прийдуть їхні офіційні характеристики. Відповідний запит послано було ще під час обшуку.

Знову ввійшов чемний служитель і поклав перед Купхейпом товсту канцелярську книгу з прошнурованими, пронумерованими й проштемпельованими сторінками.

— Книга Справ, — поважно пояснив і розгорнув на тому місці, де кінчалися списані й починалися чисті сторінки. — Отут ви повинні докладно викласти суть тої справи, задля якої домагаєтесь найнижчої аудієнції.

І знову Купхейп писав докладно, сумлінно, вдумливо. Час немов зупинився. На великому стінному тоццойті цифри, здається, зовсім не мінялися.

Відсунулась панель, на порозі знову той же чемний служитель.

— Ваші схильності, — урочисто промовив він, — вітаю з закінченням перевірки. Щойно з Легіону Любові отримано ваші характеристики. Всі вони позитивні. Згідно з ними Департамент Особистих Справ видав офіційний дозвіл на зустріч ваших схильностей з їх найнижчою схильністю. Хич ехип!

— Ехип, — розгубився горбань, — але ж я ще не дописав…

— О, дописуйте, дописуйте! У вас ще стільки часу! Там така черга… Дайте ваші перепустки. Так… Ну, а цю скриньку, — і служитель вказав на дорогоцінний Купхейпів «ХА», — цю скриньку треба здати до камери схову.

— Але ж я… — горбань аж зблід, — я не можу здати цю скриньку. Я з нею пройду до Хича…

— Для чого? — в риб’ячих очах служителя заблищала цікавість. — Це якийсь новий апарат? Ваш винахід? Це і є мета вашої зустрічі з Хичем? Ви про неї написали? А хто ваші співавтори?