Коли звірі розмовляли: Українські народні казки про тварин
Шрифт:
Мурашок сильніший від орла
Орел казав мурашкові, що він дуже мудрий. А мурашок каже:
— Я тому мудрий, бо я дужий. Ану, візьми ти кавалок олова, який-єс сам завеликий та загрубий, та винеси у смереку у самий вершок!
Орел не міг підоймити від землі, а мурашок, який він завеликий, який він загрубий, такий кавалок узяв, виніс на сам вершок смереки, припочив там трохи та назад ізніс.
— За того буду твоїм дітям очі виїдати, як їх меш виводити, —
Тому тепер виводиться орел у березні, коли ще мурашок нема.
Нарікання лисиці
Жалілася раз лисиця собаці:
— Яка я бідна та нещаслива! Ніхто мене не любить, цураються мене!.. Мабуть, вже така моя доля!
— Е, ні, голубко! — одказав собака. — Не так доля, як лиха воля. Коли б ти добра була, то й дружились би з тобою, а лукавого всі цураються!
Насмішливе слово
Давно се діялось, як побачив один чоловік в лісі огрядного оленя. І довго він любувався красою оленя. Аж той запримітив вкінці і чоловіка і зрадів, бо вже віддавна мав замір поспитати когось про свою красу.
Олень наблизився, проте, до чоловіка, станув перед ним в цілій своїй огрядності та й питає: «Чи гарний я?» — «Коби-сь не куций!» — сказав чоловік.
Олень задрожав з досади і каже: «Зроби мені сокирою рану межи рогами». Та й пригнув голову до чоловіка. Сей вагався, але вкінці цюкнув топором рогатого, а в тій же хвилі блюхнула кров косицею, аж до половини високих дерев. «Дякую тобі за прислугу, — каже зранений. — За рік прийди на те саме місце, щось тобі цікавого покажу і скажу». Та й за сим словом пігнав в гущаки, лишаючи широкий слід крові за собою.
В рік жде чоловік на оленя, але вже з кресом в руці, бо боявся помсти оленя. Незабаром надбіг олень та й, поклонившися знайомому, каже: «Подивися, чи рана від твого топора загоїлась». І схилив голову перед очі чоловікові.
Трепечучи, оглянув чоловік зранене місце та й каже: «Загоїлась і лиш маленький шрамок по собі лишила». — «Видиш, — промовив, зітхаючи, олень, — рана від топора за рік заросла, але рана, що мені в серці зробило твоє насмішливе слово, не загоїться ніколи».
Не впусти рака з рота
Летіла ворона понад морем, дивиться — лізе рак. Вона хап його та й понесла через лиман у ліс, щоб, сівши де-небудь на гіллі, гарненько поснідати. Бачить рак, що приходиться пропасти, та й каже вороні:
— Ей, вороно, вороно, знав я твого батька і твою матір: славні люди були!
— Угу! — каже ворона, не роззявляючи рота.
– І братів, і сестер твоїх знав, — каже рак, — що за добрі люди були!
— Угу! — гугнить
— Та вже хоч вони і гарні люди, — каже рак, — а тобі не рівня. Мені здається, що й на світі нема розумнішої над тебе!
— Еге! — крикнула ворона на весь рот і впустила рака в море.
От тим-то, як кого одурять хвалою або улесливою річчю, то люди й кажуть:
— Упустив рака з рота.
А як кого остерігають, то кажуть:
— Гляди, не впусти рака з рота.
Нерозумне кошеня
Принесла кицька мишеня і каже кошеняті:
— Ось тобі, грайся, учись миші ловити.
І пішла. Кошеня торкнуло лапкою мишку раз, удруге. Лежить мишка і не поворухнеться. Схопило злегка зубами, а мишка:
— Ой, ой! Мені ж боляче!
Кошеня розціпило зуби, а лапою мишку тримає.
— Відпусти мене, — просить мишка.
— Не можу, — каже кошеня, — мене мама буде сварити.
— Моя теж сваритиме, якщо я не прийду.
— То твоя мама, а то — моя! Вона буває дуже зла, як розгнівається, — каже кошеня.
— А що ти зі мною зробиш?
— Повчусь, як миші ловити, а тоді мама прийде, скаже, що робити.
— Хіба так учаться? — пропищала мишка.
— А як? — дивується кошеня.
— А так: я буду тікати, а ти наздоганяй — як у квача грають.
— Це цікаво, — погоджується кошеня.
– І дуже весело, — пропищала мишка. — Я як долічу до трьох, ти зразу ж мене відпускай.
І тільки кошеня відняло лапу, мишка шусть — і нема. Як вітром здуло.
Лаяла кицька кошеня. Вуха нам’яла, щоб пам’ятало кошеня науку.
Овечка
Йшла овечка дорогою і судосилась з вовком.
— Здорова будь, овечко!
— Здоров, вовче! — каже овечка.
— Куди ти, — каже вовк, — ідеш?
— У поле, пастись.
— Я тебе, — каже вовк, — хочу з’їсти.
— Е, — каже овечка, — коли ти хочеш мене з’їсти, то піди ж перш та висповідайся.
— Куди ж я, — питає вовк, — пойду сповідаться?
— Я тебе заведу.
Ото овечка повела вовка в западню і каже йому:
— Застроми сюди лапу!
Вовк застромив туди лапу, куди сказала йому овечка, западня — хлоп — і застукнулась.
Сіпався вовк, сіпався — не може ніяк, бідний, вирваться. Так він стояв, аж поки чоловік не прийшов з дручком уранці та не висповідав того вовка.
Олень, черепаха і птах
Було троє друзів: олень, черепаха і птах.
Якось уночі заплутався олень у сітці. Спробував звільнитись, та побачив, що сам нічого не зробить. Покликав на допомогу черепаху.