Команда "Синьої чайки"
Шрифт:
— Що ж ми там робитимем?.. — схлипнув Міхаел.
— А то побачимо! Тільки сміливіше! Коли все, що ви мені повіли, — правда, «Синя чайка» від вас не втече!
За півгодини вони вже пливли до Спліта на маленькому баркасі доглядача маяка. Мовчазні, засмучені хлопці сподівалися, що не все ще загинуло. Шторм ущух, і зимове сонце навіть трохи пригрівало.
Ось уже ясніють удалині білі мури Спліта! Що ближче підходив баркас до берега, то вище підводилося місто, ніби виринало з морської хвилі.
Баркас обережно
Спліт — великий порт. Вітрильників, великих і менших пароплавів там було стільки, що аж рябіло в очах, але зараз хлопців ніщо не цікавило. З гіркотою в серці продиралися вони крізь натовп слідом за доглядачем маяка. Не втримали вони своєї «Чайки», випурхнула вона їм з рук. Чи зможуть вони її знов упіймати?..
Іво ніс скриню Анте, міцно притискаючи її до себе. Незабаром хлопці й доглядач дісталися до великої споруди, де містилися морські установи.
Швейцар витріщив очі на цю незвичайну ватагу. Покрутив головою, але на прохання доглядача маяка супроводив їх на другий поверх, постукав у якісь двері й пропустив їх у світлу кімнату. Чоловік у морській уніформі сидів коло столу, заваленого купами паперів. Побачивши доглядача маяка й цілий табунець дітей, він здивовано підвів голову.
— То що, батечку, невже всіх оцих пуголовків виловили в морі? — спитав він, усміхаючись.
Але доглядач маяка розповів йому історію хлопців, як він сам чув її від них. А друзі, тим часом, затамувавши подих, ніяково тупцяли перед столом. Коли доглядач скінчив розповідати, морський офіцер схилився на стіл і зайшовся реготом.
— І ви їм, батечку, повірили?.. — спитав він старого, втираючи сльози, що виступили йому од реготу. — Отак-то вони задурили вам голову?.. Та краще ви нам'яли б їм вуха й виправили б додому!
— Кхм, кхм, — кахикнув, підводячись з місця, доглядач маяка. — Чимало буває в світі дивовижних і заплутаних справ. А для того, щоб розв'язати цю загадку, ми принесли з собою ось це!
І він віддав офіцерові в руки запечатаного пакета Анте. Офіцер недовірливо оглянув його з усіх боків, а тоді взяв ножа, розрізав пакет і заходився читати.
У кімнаті запала така тиша, що чути було, як дихають хлопці. Іво стежив за офіцером і бачив, як щодалі, то дужче міниться й поважнішає його обличчя.
— Слово честі, це неймовірно! Як же так?.. — вигукнув, блиснувши очима, офіцер.
Дочитавши до кінця, він підхопився з-за столу й збуджено заговорив:
— Гей-гей хлопці, та ви ж нам і справді допомогли розв'язати одну з найважчих загадок! Чудово! Тепер викрито зграю, за якою ми марно полювали цілих три роки! Зграю пачкарів, очолювану якимсь Лоренцо, яка завдала державі шкоди на мільйони динарів!
— А що ж буде з нашою «Синьою чайкою»? — заклопотано спитав Іво.
— «Синя чайка» — власність вашого екіпажу. Ось вона, духівниця капітана Анте, колишнього власника «Метеора»… А тепер скажіть швиденько: скільки часу минуло, відколи Лоренцо втік з вашою «Чайкою»?
— П'ять годин! — мовив доглядач маяка.
— Ну, тоді все гаразд! — вигукнув офіцер і схопив телефонну трубку.
І хлопці почули таку розмову:
— Алло! Говорить начальник берегової сторожі. Негайно зв'яжіть мее з радіостанцією.
Коли зв'язок було встановлено, офіцер сказав:
— Радируйте наказ берегової сторожі: всі кораблі, які побачать двощогловик «Синя чайка», хай негайно повідомлять про це й укажуть напрямок, в якому він рухається.
Потім офіцер подзвонив іще кудись і попрохав:
— Коли одержите повідомлення від якогось корабля про зустріч із «Синьою чайкою», негайно висилайте міноносець, щоб затримати її. На борту вітрильника перебуває Лоренцо, ватажок контрабандистської зграї.
Поклавши телефонну трубку, офіцер звернувся до хлопців:
— Отак, друзі. Я зробив усе, що міг. Коли все піде гаразд, то ввечері «Синя чайка» буде в сплітському порту! Але вся ця історія може трохи затягтись. Вам, хлопці, доведеться трохи зачекати тут. Отже, прощайтеся з доглядачем маяка!
Хлопців спочатку приголомшила ця новина, але трохи згодом вони отямилися й сердечно попрощалися зі старим доглядачем.
— Допоможіть їм! — попросив доглядач офіцера. — Це відважні й чесні хлоп'ята.
— Не турбуйтеся, батечку, — весело проказав офіцер. — Усе буде гаразд!
Потім прийшов швейцар і завів хлопців до якоїсь великої світлої кімнати. Та коли він замкнув за собою високі двері, серця в хлопців знову стислися смутком.
РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ
розповідає про те, що сталось у сплітському порту, а також про Юста й Мілеву
А тепер нам уже час ізнову відвідати рибальське селище на Чайчиному острові.
Рано-вранці після тієї пам'ятної буряної ночі селищем пробігла чутка, що зникла «Синя чайка». Івова хатина була порожня, а хлопців ніде не було…
Смуток охопив матерів, і вони взялися голосити. Коли ж діти не повернулися ні надвечір, ані наступної ночі, ніщо вже не могло їх утішити. Плач лунав з усіх хатин, знову спалахнув людський гнів, і рибалки люто сварилися п'ястуками в бік самотньої халупи на горі.
Але іскорка надії все-таки жевріла в материнських серцях. Рибалки обшукали всі сусідні острови й не знайшли там і сліду по дітях. Щойно через місяць котрийсь із рибалок виловив у морі клапоть парусини, і всі признали, що то рештки «Чайчиного» вітрила. Тепер уже не лишалося сумніву: хлопці загинули тої буряної ночі…