Котигорошко
Шрифт:
— А чи дуже важкою є ваша рана, пане Котигорошку?
— Рана?!
Він мало не видав їй цю страшну військову таємницю про своє «героїчне поранення», але вчасно схаменувся — як-не-як він розмовляє з журналісткою, до того ж телеканалу, який має репутацію опозиційного.
— Заживає, панно Ярино. Ще тиждень і випишусь.
— Видужуйте, Вишнеславе.
Котигорошко ледь не схопився з ліжка.
Наступні дні він утішався славою. Мало того, що його показували на всіх телеканалах, а світлини прикрашали перші шпальти газет і обкладинки ілюстрованих журналів, головні і неголовні редактори вважали за потрібне самим принести в «героєву палату» свіже своє видання з матеріалом про Котигорошка, а телевізійники і радійники дарували «на пам'ять» відео– та аудіокасети із записами передач «про героя». Лише від одного телеканалу більше ніхто не приходив. Від КГБ. Тому Котигорошко трохи нервувався. Що це вона собі дозволяє? Чого зволікає? Чому не приходить з відеокасетою, не дивиться запобігливо в очі, не натякає на побачення, як
Та з телеканалу КГБ справді ніхто не приходив до героя. Вони лише один раз передали інтерв'ю Ярини Савойської з хорунжим Котигорошком і — все! От нахаби.
Ну нічого, думав ображений Котигорошко, ось випишусь зі шпиталю, одягну свою чорну уніформу, надзвичайні чоботи з блискучими халявами, ордени-медалі пришпилю… Він уявляв собі, як іде Хрещатиком у чорнім строї з червоною нарукавною пов'язкою, халяви чобіт засліплюють своїм блиском перехожих, які повертають голови за ним, як соняхи за сонцем, на шиї у нього пречудовий і рідкісний Бронзовий Хрест Майбутнього — відзнака найобраніших з обраних, ліву руку він недбало опустив на ефес іранської золотої шаблі з діамантами, а правою він раз по раз вітається зі своїми шанувальниками, прикладаючи три пальці до дашка такого гонорового чорного кашкета зі срібним тризубом… А ось до нього підбігає і вона, пихата журналістка КГБ, панна… як там її… панна Піринейська чи як? Щось белькоче про якесь інтерв'ю, чи не погодиться пан хорунжий на ще одне, мовляв, глядачі вимагають, хочуть більше знати про такого великого героя, і ось вона, Ярина… Португальська чи що… дуже чемно просить пана Котигорошка про ще одну зустріч. У студії. Як щодо завтра? Він же із заклопотаним виглядом витягує із кишені записника, гортає його уважно і каже панні Вандейській, що завтра, на превеликий жаль, він не може, як також і післязавтра, і післяпіслязавтра, тиждень у нього наперед розписаний по хвилинах. А коли??!
Котигорошко дивиться в її нещасні чорно-зелені очі і виявляє поблажливість — винятково для неї — завтра. А поки що він запрошує панну журналістку на каву. Ярина Арагонська не тямиться від щастя, а Котигорошко галантно згинає ліву руку, за яку вона чемно береться, і він веде її у кав'ярню.
Весь Хрещатик вмліває від заздрощів.
Замість усього цього вже вкотре прийшов головний редактор газети «6000%» — цей кругляк Сертифікатенко. Він, дізнавшись, що Котигорошко завтра виписується зі шпиталю, почав пропонувати «панови Вишнеславу» різноманітні варіанти проводження часу.
— Нас з вами чекають у сауні, пане Вишнеславе, олігарх Цукренко мріє з вами познайомитись, тож на завтра готує шикарне бонно плезіро. Будуть дорогі курви, вишукане вино, горілки, м'яса…
— А післязавтра поїдемо на Десну, пане Вишнеславе, олігарх Ковбасевич мріє з вами познайомитись, там він злупить молоденького бичка і трьох баранців, це ніби рибалка, але самі знаєте…
— А ще треба післязавтра завітати у ресторацію «Два когути», там будуть хлопці з адміністрації президента і заступник, самі знаєте кого, Дерилев Бумбляк мріє з вами… а може, вже на «ти» перейдемо, га, Вишнеславе?..
Котигорошко дивився на цього немолодого вже, лисіючого товстого напівтверезого дядька і думав зовсім про інше. Чому так є? Чому всі журналісти і особливо журналістки організували паломництво до його палати, а вона його ігнорує. Вона — Ярина Савойська (вже навіть якби хотів, то не забув би це екзотичне прізвище) з телеканалу КГБ, про який кажуть, що він не надто шанує владу і навіть дозволяє собі (звичайно, в рамках пристойного) іронізувати із самого президента Трипільського. Але треба вигнати цього із золотим зубом, бо він уже далеко заходить.
— Ви що собі дозволяєте, редакторе газети, забув якої, щось там з нулями?! Яке «ти»? Ми ж вами курей у дитинстві разом не крали! Словом, ідіть до дідька і не заважайте мені готуватися до завтрашньої дефіляди Хрещатиком!
У повній формі, з орденами, халявами і шаблею іранського походження герой України хорунжий Котигорошко пройшовся Хрещатиком туди-назад вісімнадцять разів. Спочатку на нього оглядалися з цікавістю і захопленням, а потім — з якоюсь тривогою і зловтіхою. Багато хто заклопотано похитував головою і поцокуючи язиком зітхав: бої на Кавказі марно не минають, пошкодило онде чоловікови, молодий, гарний і вже трохи не в собі. Коли до Котигорошка дійшло, що його мають за тихопомішаного вар'ята, він, згораючи зі встиду, побіг у першу-ліпшу побічну вулицю, зупинив таксівку і кинув люто водієви:
— Поїхали, але швидко, потім скажу куди! Трохи оговтавшись, Котигорошко примирливим тоном сказав водієви:
— Адреси я не знаю, але мені потрібно потрапити на телеканал КГБ.
Водій розуміюче кивнув головою і почав робити лівий поворот.
На КГБ ніхто не верещав з радости, побачивши знаменитого чи не на весь світ хорунжого Котигорошка, дехто чемно вітався, дехто просто окидав його поглядом, деякі дівчата чарівно посміхались.
Щодо Ярини Савойської, то на неї треба було зачекати — вона готувала до випуску свій репортаж.
Блискучий герой України чекав на журналістку дві години, а потім ще стільки вмовляв її піти з ним на каву. Стомлена, виснажена роботою панна Савойська зрештою погодилась, але не сьогодні, а наступного дня.
Котигорошко мало не плакав.
IV
Начальнику таємної державної поліції України
генерал-полковнику Б.Копитовичу від Патріота.
Ваша ексклюзивносте!
Яко патріот Держави, Нації і нашого Президента я не можу бути байдужим. Бо мені не все одно, що коїться у нашій славній Україні, особливо, коли одних, може й заслужено, я нічого не кажу, але щоби аж так! Тобто одних підносять до високих чинів-орденів, а інших, які готові служити вірою і невірою, я хотів сказати душею й тілом, недобачають. Ваша ексклюзивносте, тричі я мав честь подавати документи у Вашу службу і тричі же мені відмовляли. Чого? Чи я не патріот? Маю надію, що тепер, після моєї такої копіткої роботи із запобігання, хай теоретично, але можливої загрози безпеці Держави, прочитавши цей звіт щодо моєї добровільної ініціативи, Ви зміните думку про мою енергійну особу і дасте вказівку, аби прийняти мене в Поліцію (в мене є хист до зовнішнього спостереження).
Як лише прибув у Київ з Кавказького фронту цей офіцерик (я нічого не кажу, герой — то герой) Котигорошко, я про всяк випадок взяв його під спостереження. А що? Перед законом усі рівні. Спочатку, поки цей герой Котигорошко (далі: ГК) лежав у шпиталі, я нічого підозрілого не зафіксував, і вже було хотів знімати спостереження, коли раптом у коло осіб, що спілкувалися з ГК, потрапила журналістка з непевного телеканалу КГБ, очевидно, відома Вам, Ярина Савойська. Вже те, що вона закінчила цей розплідник єресі — Києво-Могилянську Академію, — мусило би насторожити чесного патріота України. Тому я подвоїв пильність.
У мене ще була надія, що, дотримуючись дарованої усім українцям Богом і Президентом рівности в правах, наш ГК поспілкується зі згаданою журналісткою Савойською (далі: ЖС), як з усіма решта, та й усе. Але згодом сталося те, що я розцінюю як тривожний сигнал. Чи як накажете, Ваша ексклюзивносте, розцінювати такий факт, коли герой, звитяжець і орденоносець — взірець для підростаючого покоління — водиться з без п'яти хвилин дисиденткою, журналісткою-критиканткою, до того ж могилянкою?!
Отож, виписавшись зі шпиталю, ГК почав бігати за ЖС (у сенсі залицятися до неї, як то парубок до дівчини, так, якби мало було теж гарних — а ЖС таки дуже гарна — дівчат у наших патріотичних жіночих організаціях).
Аж поки ГК не виїхав у Чернівці відвідувати родину, вони зустрічались кожного дня. І так тривало тиждень!
Доводжу до Вашого відома шість епізодів, які, на мою думку, свідчать про те, що ГК потрапив під деструктивний вплив ЖС і може згодом опинитися на загрозливому для державної безпеки шляху.
No1
У кав'ярні на Хрещатику ГК і ЖС пили каву і їли канапки з сиром. Коли ГК запропонував випити «чогось міцнішого», ЖС погодилась, він спитав, чого б вона бажала — горілки з перцем чи, може, спотикача. ЖС знущально розсміялась і повідомила, що вся прогресивна київська публіка вже давно не п'є ці загумінкові (так і сказала) напої, а забажала або кельтського віскі, або гельського коньяку. І що б Ви думали? Наш патріот пройнявся накинутою йому зневагою до наших національних напоїв і пив разом з ЖС віскі. Мало того, він з ентузіазмом розповідав їй, як ще курсантом Чернівецького військового інституту імени 300 Героїв-парашутистів полюбляв цей іноземний напій, нехтуючи, як уже було сказано, продукцією національного товаровиробника.
No2
Першого травня, коли вся Україна відзначає чергову річницю Великої Національної революції, наші голуб'ята ГК і ЖС гуляли собі Хрещатиком, яко ж і решта посполитих. Коли ГК натякнув, що було б непогано, якби він, випускник військового інституту імени 300 Героїв-парашутистів, «цієї знаменної днини» (треба віддати належне ГК, що він сказав саме так і без будь-якої іронії, але ніхто не дасть гарантії, що ГК збереже і надалі патріотичний пафос, коли буде водитися з цією ЖС) поклав «якісь сякі-такі квіти» (ось воно — вплив дисидентки) до підніжжя пам'ятника героям-парашутистам.
— Героям-путчистам, ти хочеш сказати, Вишнеславе?
— Що???
— А що, по-твоєму, Вишнеславе, вчинили ці триста командос сімнадцять років тому?
— Як що? Врятували Україну від остаточного економічного краху, політичного хаосу та моральної деградації, у що завела її кліка так званого президента Вовкослава!
— Але ж ти не можеш заперечити, що той самий Вовкослав став президентом внаслідок всенародних виборів?
— І народ може помилятися, Ярино, хто ж міг знати, що Вовкослав — прихований агент впливу Атлантиди. Якби не генерал Трипільський з трьома сотнями бійців, то Вовкослав ще за рік-два розвалив би Україну вщент. Адже він збирався надати державну незалежність Старій Европі!
— Але все-таки Трипільський вчинив військовий переворот, Вишнеславе, і треба речі називати своїми іменами.
Це я, Ваша ексклюзивносте, майже дослівно навів найнебезпечніший (поки що) фрагмент розмови ГК з ЖС. Тепер Ви помітили, до чого воно йде?
No3
Наші підопічні розмовляли про літературу. На той час ГК виявляв літературні смаки, властиві будь-якому достойному українському старшині, але я не знаю, що буде завтра. Адже ЖС давала йому читати (на одну ніч, як кажуть у їхніх колах) романи цього чорнописця Конона Любослава, філософські есеї знаменитого на весь цивілізований світ єретика Яра Микено-критського та поезії відомого циніка і святотатця Колоброда-Зарічного, якого навіть у Атлантиді перекладають і читають.