Крах чорних гномів
Шрифт:
Знову дівчина зробила ледь помітну гримасу.
“У неї характер, — відзначив Кремер. — Триматиме Рехана під черевиком”.
Руді з’явився через кілька хвилин. Разом з ним до вітальні зайшов товстий рожевощокий офіцер в есесівському мундирі. Гість ледь діставав Рехану до підборіддя, і Руді весь час нахилявся, розмовляючи з ним.
Ад’ютант, побачивши Хільду, весь засвітився і потяг есесівця через вітальню.
— Ви вже знайомі з моєю нареченою, Карле? — гукнув до Кремера, роблячи наголос на слові “наречена”. — Уже встигли?
Рехан був трохи напідпитку, алкоголь розв’язав йому язик, і Карл зрозумів: Руді дуже хочеться, аби всі помічали вроду його нареченої.
— Я вже казав фройляйн Хільді, — підмастив він, — що зачарований нею. На фройляйн важко дивитися, можна осліпнути.
Дівчина наморщила носа, та комплімент сподобався — лукаво блиснула очима. Руді потер руки.
— А ви не дивіться, Кремере, — сказав так жалібно, що його супутник зареготав:
— Не будьте ревнивцем, Рехане, це вам не пасує. З вас би вийшов непоганий Ромео, хоча, — зміряв Руді поглядом з ніг до голови, — скоріше два Ромео…
Дотеп сподобався Карлові.
— Ви небезпечна людина, — обернувся він до товстуна, — я не хотів би потрапити вам на язик.
— Пусте, — благодушно махнув той рукою, — ви переоцінюєте мої можливості. Якщо не помиляюсь, гер Кремер?
— Пробачте, — схаменувся Рехан, — хіба я не познайомив вас? Гауптштурмфюрер СС Артур Шрікель. Любимчик фортуни і фрау Ірми Карл Кремер. Так би мовити, нова зірка німецької комерції.
Гауптштурмфюрер присунувся до Карла, ледь не вперся в нього круглим черевом.
— Вам можна лише позаздрити, — мовив, і все його масне обличчя розпливлося в доброзичливій усмішці, — у ваших руках — майбутнє країни. На зміну військовим приходять промисловці та комерсанти, і від їхньої спритності залежить розквіт нації.
— Не зовсім згоден з вами, — заперечив Кремер. — Майбутнє рейху грунтується на силі, і перше слово завжди лишатиметься за військовими. Шкода, що не можу служити в армії, бо лише армія наведе порядок на цьому світі. Сили Німеччини невичерпні — ми розіб’ємо американців та англійців на Заході, а потім розтрощимо і російські армади. Комерсанти йтимуть за військовими та допомагатимуть їм цивілізувати нові землі великої Німеччини.
— Зніматимете паніку… — зареготав Рехан.
— Для чого ж так грубо?.. — поморщився Шрікель. — Гер Кремер багато в чому має рацію. Зараз, у важкі для нації часи, ми повинні віддати все, аби зміцнити нашу армію.
— Я заздрю чоловікам, які вмирають за фюрера, — втрутилась в розмову фройляйн Хільда. — Шкода, що жінок не пускають на фронт. Скажіть, гауптштурмфюрер, мені б личив мундир?
— Я б із задоволенням служив під командою такого чарівного офіцера, — з невластивою для товстунів жвавістю повернувся той до дівчини. — Але потрапити у вашу роту було б важко.
Хільда здивовано підняла тонкі рисочки брів.
— Чому?
—
— Ви неможливий лестун, — закопилила губу Хільда. — В Німеччині багато вродливих жінок…
— Але не таких хоробрих, як фройляйн!
— Ви зіпсуєте мені наречену! — вигукнув Рехан. — Вона думатиме, що скромний оберштурмфюрер…
— Як тобі не соромно, Рудольфе! — обірвала його Хільда.
— Чому ж, він не такий уже далекий від істини, — зауважила раптом дівчина, що сиділа поруч з Хільдою.
Лише тепер Карл звернув на неї увагу. Одягнена в модну блискучу сукню, що шамшила при кожному її русі, з коштовними перснями на тонких пальцях, вона все ж не привертала уваги чоловіків. Дівчина нагадувала птаха: довга шия, гострий ніс і скошене підборіддя.
“Її не назвеш вродливою”, — подумав Кремер. Наче вгадавши його думки, дівчина холодно глянула на Карла. Кремер відвів очі.
— Ваша врода, Хільда, — продовжувала дівчина, — починає лякати гера Рехана, і я розумію його…
— Нічого ви не розумієте! — спалахнув раптом Руді.
— Будьте обережні, гер Рехан! — застережливо гойднула головою дівчина, — і її брильянтові сережки заграли веселкою.
— Чи не хочете ви сказати?.. — гнівно обернулася до неї Хільда.
— Ні, не хочу… — обірвала дівчина, підводячись.
— До речі, — прошепотів хтось на вухо Карлові, — дочка Краузе.
— Якого Краузе? — Кремер обернувся й побачив Шрікеля.
— Того, що володіє третиною саксонської текстильної промисловості. За цією пташкою дадуть не менше двох мільйонів!
— Невже? — удав здивування Карл.
— Ернестіна Краузе — найбагатша відданиця в Дрездені. Вона може купити десяток таких, як оберштурмфюрер Рехан, — зневажливо мовив Шрікель.
— І така невродлива… — зітхнув Кремер.
— Врода для мільйонерші — зайва розкіш.
— Але ж… — Карл з жалем провів поглядом дівчину.
— Що — але ж?.. — Шрікель фамільярно обійняв Карла. — Коли б вона була вродливою, то ого-го! — покрутив пальцем. — А за нинішнього стану справ, — легенько підштовхнув Кремера, — і ви можете…
— Гадаєте? — запитально глянув на нього Карл. “А цей гауптштурмфюрер справді горішок, — подумав. — Відразу не розкусиш!”
— Спробуйте…
“А що, коли справді спробувати?” — ця думка не здалася Карлові зовсім безглуздою. Не пошкодить, коли він зуміє увійти в дім Краузе. Таке знайомство лише піднесе його в очах місцевого бомонду. Звичайно, те, на що натякає гауптштурмфюрер, справжнє божевілля — Карл уявив себе на мить щасливим володарем мільйонів Краузе і ледь не розреготався. “Стривай, — зупинив раптом себе, — це зовсім не так уже й смішно. Принаймні кожний з присутніх…” Так, він дозволить собі трохи позалицятись до фройляйн Краузе. Це розв’яже йому руки і виправдовуватиме від’їзди з дому групенфюрера.