Крах чорних гномів
Шрифт:
Гестапівець стояв поблизу Ульмана, і Фрідріх мав змогу добре розгледіти його. Сумнівів не було — шпиг. Засмальцьована і полатана куртка так контрастувала з вгодованим, чисто поголеним обличчям, що Ульман не міг стримати посмішку. Крім того, навіть пивний чад і тютюновий дим не забили запах дорогого одеколону: так пахне людина, котра звикла щодня брати ванну і після гоління користуватись дорогими парфумами.
Ульман скрутив товсту цигарку і попросив у гестапівця прикурити. Так і є, палить дорогі запашні сигарети,
Фрідріх глибоко затягнувся, пустив дим під стелю. Ситуація справді комічна. Він прикурює в агента, а той і не підозрює, що прислужив людині, за затримку якої одержав би величезну нагороду.
Лише кілька робітників на вузлі знають, хто такий насправді Фрідріх Ульман. Цього до кінця не знає навіть його син Горст, а Горст — член нелегальної комуністичної спілки молоді Німеччини. Бідний хлопець. Фрідріх бачить, як важко доводиться синові: мало, зовсім мало молоді поділяє його погляди. Що ж поробиш, ще з пімпфів у юні голови втовкмачуються всілякі дурниці…
Непомітно для самого себе Ульман зітхнув: оце його турбувало найбільше — в деяких наслідних пролетарів, його товаришів і друзів, виростали діти, задурманені націстською пропагандою. А що можна було вдіяти, коли доводилося вивіряти кожний крок, а у фашистів — гітлерюгенд, у школі вчителі втовкмачують юнакам і дівчатам, що лише Гітлер відродить рейх, що вони повинні бути солдатами цього рейху, мужніми й відданими, що пожертвувати життям для фюрера — найбільше щастя. У школах співають “Вперед, легіонери”, у кінотеатрах ідуть бойовики на зразок “Кольберга”, молодь марширує в колонах, озброєна ножами, на ручках яких чорніють написи: “Кров і честь”.
Яких великих зусиль коштувало Ульманові вберегти Горста від усього цього шаленства! Він мусив посилати його до школи, зрештою, син повинен десь вивчати алгебру і фізику, але ж щовечора розмовляв з Горстом, розповідав про Шіллера, Шекспіра, Діккенса й Толстого, про Леніна й Тельмана, про справжніх комуністів — своїх друзів.
Тутешні наці косо дивились на старого Фрідріха, його викликав навіть ортсгрупенляйтер і допитувався, чому син Ульмана не член гітлерюгенду. Треба було бути слизьким, як вугор, навіть прикидатися дурником, аби ортсгрупенляйтер нічого не запідозрив.
І досі Ульман не знає, як усе це в нього вийшло. Але син виріс, слава богу, хорошим, та й на нього — старого — ніхто не звертає уваги. Може, тому, що він ніколи не сперечався з начальством, ретельно виконував усі розпорядження і був зовні лише пристаркуватим, сивим робітником, звичайним зчіплювачем вагонів, який не цікавиться нічим, крім своєї заробітної платні, пайка, городу біля будиночка, а ввечері любить посидіти в компанії за кухлем пива. Отак, як сьогодні.
Розчинилися двері, і в пивну, хитаючись, ввалився отой самий п’яний есесівець, котрий підпирав ліхтар перед входом до бірхалле.
—
Есесівець зробив кілька невпевнених кроків до товаришів, як раптом його увагу привернули двоє солдатів за столиком під стіною.
— Тилова наволоч, — мовив і погрозив солдатам кулаком. Зупинивсь, похитався кілька секунд, Ульман був певен, що есесівець упаде, але він якимсь чудом зберіг рівновагу. — Т-тилова наволоч, — повторив і нараз ударив себе у груди та вигукнув: — А я йду на фронт!
Один із солдатів скосив на есесівця очі, інший так і продовжував сидіти, поклавши голову на руки та погойдуючись.
— Хайль Гітлер! — есесівець викинув руку і присунувся до самого столика. — Ви чули, я йду на фронт! Воювати з росіянами!
У бірхалле запанувала тиша — запахло бешкетом, усі принишкли вичікуючи.
Солдат, що погойдувався, підвів голову. Ульман побачив широко розставлені очі, рівний ніс і пухкі юнацькі губи.
— Невже? — обличчя юнака скривилося в іронічній посмішці. — І на який фронт збирається доблесний ротенфюрер?
— Ми битимемо більшовиків! — заревів есесівець. — Ми битимемо їх всюди, де тільки зустрінемо!
— Ротенфюрер уже має досвід? На якій дільниці фронту ви воювали? Під Москвою, Сталінградом чи, може, під Варшавою?
Есесівець засукав рукав, помахав величезним кулаком:
— Ось мій досвід! Клянусь честю, ця рука не знала втоми!..
— А-а… — протягнув солдат, — ви воювали, так би мовити… Але тепер вам доведеться мати справу з іншим супротивником. Маю на увазі, що він також буде озброєний…
— Мені наплювати на те, що ти маєш на увазі! — Ротенфюрер стукнув по столу кулаком так, що підскочили кухлі.— Наша частина стояла в Італії, і ми вже зустрічалися з ворогом…
— Прекрасні місця! — знущально посміхнувся юнак. — Середземне море, пляжі, гарні дівчата і для розваги іноді невеличка стрілянина. Кажуть, сутички з ворогом приписуються там лікарями для загального збудження організму!
— Цуценя!.. — задихнувся есесівець, піднісши кулак під самісінький ніс солдата. — Посмій мені ще раз гавкнути, і ти познайомишся з оцим!
— Я пробачаю вам цю прогалину у вашому вихованні, ротенфюрер, — засміявся юнак, — і роблю це лише тому, що незабаром у вас буде можливість наочно усвідомити свої помилки. Звичайно, якщо в першому ж бою більшовики не підстрелять вас, як куріпку.
— Що?!. — захлинувся від люті есесівець. — Що ти белькочеш?
— Дай йому в пику, Герберте! — голосно порадив хтось з товаришів ротенфюрера. — Аби не вів провокаційних розмов…
Есесівець сперся на край столу, розмахнувся. Солдат підвівся і раптом штовхнув ротенфюрера так, що той утратив рівновагу та, хапаючи руками повітря, впав на підлогу.