Кримінальне право. Особлива частина
Шрифт:
За бажанням особи, яка звернулася до закладу охорони здоров'я для проведення медичного огляду, медичний огляд може бути проведено анонімно.
Медичний працівник має додержуватися конфіденційності інформації про ВІЛ-інфікованість особи чи захворювання на СНІД.
За ст. 132 можуть відповідати лише особи, які повідомили про виявлені в ході огляду позитивні дані про ВІЛ-інфекцію або захворювання на СНІД або іншою невиліковною інфекційною хворобою. Повідомлення про огляд, що дали негативні результати, ст. 132 не охоплюються, тобто не є злочином, передбаченим цією статтею КК.
З об'єктивної
Злочин вважається закінченим з того моменту, коли відомості стали надбанням хоча б однієї особи, якій ці відомості не належить знати.
Суб'єктивна сторона цього злочину — умисел або необережність.
Суб'єкт злочину — службові особи медичної установи, допоміжний персонал (наприклад, секретар, реєстратор лікарні), що самовільно здобули інформацію про хвороби (наприклад, при ознайомленні з історією хвороби), або медичні працівники (наприклад, лікарі, медичні сестри).
Покарання за злочин: за ст. 132 — штраф від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк до двохсот сорока годин, або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
Незаконна лікувальна діяльність (ст. 138). Об'єктивна сторона цього злочину виражається в постійному або тимчасовому занятті лікувальною діяльністю особою, яка не має належної медичної освіти, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого.
Незаконна лікувальна діяльність — це вплив на людину шляхом заборонених медичних засобів і методів, або хоч і дозволеними засобами і методами, але що здійснюється особою, яка не має на це права (наприклад, проведення медсестрою операцій або маніпуляцій, право на здійснення яких надано лише лікареві певної спеціальності, або лікування захворювання внутрішніх органів лікарем-сто-матологом). Закон встановлює відповідальність за незаконну лікувальну діяльність, тому окремі випадки таких дій не створюють цього складу злочину і можуть бути кваліфіковані за іншими статтями КК, наприклад, необережне тяжке тілесне ушкодження — за ст. 128.
Закінченим цей злочин є лише у випадку, якщо внаслідок незаконної лікувальної діяльності настали тяжкі наслідки (наприклад, смерть хворого, тяжка-хвороба та ін.).
Суб'єктивна сторона цього злочину — власне заняття діяльністю здійснюється умисно, щодо наслідків — вина необережна.
Суб'єкт цього злочину — будь-яка особа, яка не має відповідної медичної освіти і яка досягла 16-ти років. Якщо цей злочин супроводжувався обманом, поєднаним з отриманням винагороди, вчинене кваліфікується за сукупністю статей 138 і 190.
Покарання за злочин: за ст.-138 — виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на строк до трьох років.
Ненадання допомоги хворому медичним працівником (ст. 139). У частині 1 ст. 139 встановлюється відповідальність за не-надання без поважних причин допомоги хворому медичним працівником, який зобов'язаний, згідно з установленими правилами, надати таку допомогу, якщо медичному працівникові завідомо відомо, що це може спричинити тяжкі наслідки для хворого.
З об'єктивної сторони злочин полягає в бездіяльності — в ненаданні допомоги хворому без поважних на те причин, якщо це могло спричинити тяжкі для нього наслідки. Ненадання допомоги може бути виражене у відмові практикуючого лікаря або медсестри, які знаходяться вдома, тобто поза службою, з'явитися за викликом до хворого або його близьких, у відмові надати допомогу при нещасному випадку, події на вулиці тощо. Поважні причини ненадання допомоги, які виключають відповідальність, можуть бути різними: непереборна сила, стан крайньої необхідності, хвороба самого медичного працівника, що позбавляє його можливості надати допомогу, некомпетентність цього працівника, якщо ним вжиті заходи щодо виклику належного фахівця, відсутність медикаментів або хірургічних інструментів, невміння ними маніпулювати та ін. Можливість настання тяжких наслідків для хворого в зв'язку з ненаданням йому допомоги має бути реальною, тобто такою, яка за звичайного її розвитку може в конкретних умовах призвести до смерті або інших тяжких наслідків.
З суб'єктивної сторони злочин передбачає завідомість (умисел або самовпевненість), за якої винний усвідомлює, що ненадання ним допомоги хворому може спричинити його смерть, серйозні ускладнення та інші тяжкі наслідки.
Суб'єкт злочину спеціальний — це медичний працівник, зобов'язаний відповідно до встановлених правил надавати допомогу хворому (лікарі, в тому числі й ті, які не працюють в медичних установах, наприклад, займаються приватною практикою, медичні сестри, акушерки, фельдшери, фармацевти, які на час ненадання допомоги знаходяться на службі).
У частині 2 ст. 139 встановлена відповідальність за ненадання допомоги хворому, що спричинило смерть або інші тяжкі наслідки (наприклад, важкі ускладнення тощо). Між ненаданням допомоги і цими наслідками має бути встановлений причинний зв'язок. Однак якщо надання допомоги все одно не могло запобігти настанню вказаних наслідків, медичний працівник відповідає за ч. 1 ст. 139, за сам факт ненадання такої допомоги. Наслідки, що настали, не можуть бути поставлені йому в вину, оскільки тут між ненаданням допомоги і цими наслідками відсутній причинний зв'язок.