Кришталеві дороги
Шрифт:
Вже прощаючись, Друммонд запитав, ніби щойно пригадавши:
— Містер Гешке, пам’ятаєте, у вашому сейфі був такий собі кубик з високоякісного гірського кришталю? Ваш лаборант скаржиться на його пропажу.
— Хай заспокоїться: я розплавив той кубик під час одного з дослідів. Сподіваюсь, фірма не має претензій до мене з цього приводу?
— Та, звичайно ж, ні!.. Ну, гаразд, містер Гешке. Я прощаюсь з вами, але сподіваюсь на ваше повернення до нас.
— Може, так і станеться, містер Друммонд.
Ой, негаразд було Куртові після тієї розмови! Отже, концерн пішов із козирної, показав, що йому
Але що їм удалося підгледіти?.. А головне, що вони зрозуміли з побаченого?
Курт ще і ще відтворював у пам’яті всю історію свого відкриття, починаючи з серії невдалих спроб створити даймонситову “губку”. Далебі, всякий інший на його місці має пройти такий самісінький шлях гірких розчарувань і обтяжливих роздумів, щоб кінець кінцем наважитися переступити через психологічний бар’єр і побачити в нез’ясовному справді нове, ніким досі не знане.
Доки на К-генератор не буде надіто антитермічний фільтр, “резонанс-ефект” можна виявити хіба випадково, бо в усіх явищах на перший план виступить могутня теплова дія променів: спробуй-но пояснити, що там відбувається в зоні з температурою кількох тисяч градусів. Але якщо Куртову конструкцію буде відновлено — справа буде погана. Все залежить від того, що їм відомо про кришталевий кубик. Коли потаємні фотоапарати чи потаємні спостерігачі зафіксували момент занурення ромашки в кришталь, секрет “резонанс-ефекту” можна вважати розкритим. І це дуже, дуже страшно!
Те, що Друммонд ані словом не прохопився про легкоплавке скло, було тривожною прикметою. Отже, це питання стало для концерну другорядним, вони нанюхали значно апетитнішу штуку. Тож пильнуй, Курте: починається велика гра! В запасі у Друммонда є козирний туз: через кілька днів, — звісно, якщо за цей час вони не зуміють відтворити “резонанс-ефекту” самотужки, — тебе запросять ще раз і запропонують продати своє відкриття за готівку. Цього разу угода буде “чесною” і безпечною — за всіх умов концерн заробить на ній сотні мільйонів доларів. То що ж ти відповіси їм, доктор Курт Гешке?
Коли б це хоч рік тому, відповідь була б однозначна: він продав би своє відкриття не замислюючись і турбувався б тільки про те, щоб не продешевити. Але зараз, після смерті батька і Катрін та після всіх роздумів щодо смислу й мети існування людини, Курт усвідомив: за все золото світу не продасть він свого кваркового резонатора таким, як Друммонд, бо повториться історія з атомною бомбою, яку людство прокляло. Він міг би віддати відкриття задарма, подарувати всьому світові, проте за це хотів одержати гарантію, що “резонанс-ефект” ніколи не буде використано як смертоносну зброю. А хто йому таку гарантію дасть?.. Отож у такій ситуації нема чого й роздумувати: треба негайно втікати до Західного Берліна та й забути, що жив у Сполучених Штатах.
Навіть не заїжджаючи додому, Курт подався на аеродром, а через три години був уже у Вашінгтоні. Він досить швидко уладнав справу з виїзною візою та з квитком на понадзвуковий лайнер, віддав усі потрібні розпорядження бюро
Попереду була абсолютно вільна доба. То ж спалюючи мости за собою, слід старанно обміркувати, в якому напрямку рушити, аби не збитися на манівці.
Курт Гешке був німцем, а вітчизни, власне, не мав. Сполучені Штати не виправдали його сподівань, вони не дали — а тепер видно, що й не змогли б дати, — йому щастя. Тільки одним він зобов’язаний Америці: отим К-генератором, на якому відкрито “резонанс-ефект”.
Але ж такі генератори є і в Радянському Союзі. Ця країна-велетень усе ще лишалася таємничою і незрозумілою, викликала полохливу пошану. То, може, поспитати щастя ще в ній? Доктор Курт Гешке не буде нахлібником, дармоїдом — він заплатить за проживання щедро: секретом легкоплавкого скла. І тільки одне в нього буде прохання: дозволити працювати з К-генератором. А щодо “резонанс-ефекту” — видно буде далі.
Аби відрізати собі шлях до відступу, Курт зразу ж написав Альошину довгого листа, в якому розповів насамперед про трагічну загибель Катрін, повідомляв, що з цілого ряду причин кидає працю в “Пітсбург плейт гласс” і виїжджає додому, в Західний Берлін. Писав, що, бажаючи відшкодувати провину колишнього обер-лейтенанта Рудольфа Гешке, хотів би передати від його імені радянському народові секрет найновітнішого легкоплавкого скла, — і навіть наводив його основні технологічні показники. А в кінці натякав, що хотів би приїхати до Києва, щоб хоч якийсь час попрацювати в лабораторії надвогнетривів.
Надсилати такий лист поштою було надто рисковано, тому Курт попрямував до радянського посольства. Там його зустріли чемно й привітно, пообіцяли переправити лист негайно і пояснили, що згідно з радянським патентним правом доктор Гешке за передачу державі прав на винахід одержить значну суму грошей, яких йому вистачить на тривалий час перебування в СРСР. Виявилося, що й питання про візу можна розв’язати дуже легко.
Курт вийшов з посольства вже аж надвечір, задоволений наслідками розмови, заспокоєний щодо свого майбутнього. Завтра о цій порі він буде в Західному Берліні, а ще через тиждень чи там два — у Києві. І хто знає, може, саме в тому чудесному зеленому місті, — в кращому розумінні “несучасному” проти кам’яних мурашників Америки, — він і знайде своє омріяне щастя!
“Місто страху”, так називають Вашінгтон навіть призвичаєні до всього американці. За статистичними даними, тут щодоби фіксується тридцять два збройні пограбування, три убивства, понад сімдесят нападів на жінок, чотириста великих крадіжок. У столиці Америки після восьмої вечора порожніють навіть центральні вулиці, а вже на околицях кожен дім перетворюється на озброєну фортецю. Інакше й не можна: на допомогу не сподівайся ні від кого, бо і поліція здатна захистити тільки саму себе.
Курт знав це, але не поспішав до готелю, — адже ще не смеркло. Він ішов, заглиблений у свої думки, не помічаючи, що його невідступно супроводжують двоє таких собі звичайних з виду хлопців. Вони то дещо відставали на кілька кроків, а то прискорювали ходу. Перезиралися по-змовницькому, поглядали то на потік зустрічних автомашин, то на ворота дворів.