Кришталеві дороги
Шрифт:
А коли з боку “Юніон стейшн”, центрального вокзалу, вихопилась велика чорна машина і, прямуючи на максимальній швидкості, наблизилася на якихось десять-п’ят-надцять метрів, ці двоє молодиків раптовим злагодженим рухом штурнули Курта Гешке так, що він, перечепившись через низеньку огорожу тротуару, впав на асфальт вулиці саме там, де часткою секунди пізніше прокотилися важезні колеса броньованого “Ягуара”.
Ранкові газети коротко поінформували, що німець Курт Гешке загинув під колесами автомобіля внаслідок власної необережності.
РОЗДІЛ XXVI
ДОРОГА ЗА ОБРІЙ
На околиці великого промислового міста край
Але не в сліпучості й не в гуркоті виявляється справжня сила, — це тільки її зовнішні, зовсім не обов’язкові атрибути. Так, страшно дивитися, коли, плюючись розжареною лавою, розверзається гора, відкриваючи шлях у свої надра. Та ще страшніше, — бо незвичніше! — буде бачити, як беззвучно й покірно осідають скелі, “потопаючи самі в собі”, та з якою легкістю просувається крізь гірські породи резонансний підземохід, лишаючи по собі надміцний тунель. І вже не довго лишилося чекати такого видовища. Ось вона, посеред лабораторії, перша, дуже недосконала модель кваркового резонатора. Сергієві навіть соромно, що конструкція така некрасива і незграбна, вдесятеро важча і більша, аніж потрібно. Але хай уже так. Якщо урядова комісія побачить сьогодні за оцим неоковирним і слабкосилим велетнем могутнього пігмея — на допомогу Альошину прийдуть найкваліфікованіші інженери, найвправніші майстри. Кожну де-тальку майбутньої злагоди буде розраховано за найточнішими формулами, а її зовнішні контури виліплять фахівці промислової естетики.
А зараз — це всього-на-всього дещо перероблений К-генератор. Його волохаті азбестові “ноги”, що були криві, як у природженого кавалериста, тепер випростано і припасовано до стальної рами, яка своїми численними колесами може котитися з кінця в кінець лабораторії. Постамент-ванну викинуто геть, бо резонансні промені битимуть просто вниз, на підлогу, де між рейками одна поруч одної покладено брили з найрізноманітніших мінералів. І основна, і допоміжна холодильні злагоди теж змонтовані на рамі обабіч генератора. А до них товстою лиснючою гадюкою з кронштейну під стелею звисає чорний кабель силової мережі.
Незграбна споруда. Некрасива споруда. Але хіба в цьому суть? Головне полягає в тому, що сьогодні буде вперше продемонстровано офіційній комісії, які можливості дає відкриття Сергія Альошина, і цей день стане юридичним днем народження незнаного досі терміну “резонанс-ефект”.
Хвилюється Сергій, востаннє переглядаючи заздалегідь складені таблиці резонансних частот для всіх мінералів, що підготовані до опромінювання. Хвилюється Вітя Марченко, вдесяте перетираючи кожну деталь злагоди, щоб не було ніде ані плямочки. Хвилюється, — хоч і не виказує цього, —
Комісія прибула точно о першій дня, як і було визначено. Дванадцять чоловік, представники основних галузей науки й техніки, — люди шановні та поважні, вчені з кільканадцятиповерховими титулами. Був серед них і “замовник” — той молодий космоградський академік, який чекав-чекав “кожухів”, та й не дочекався. Він не розумів, чому Альошин так настійливо домагався його обов’язкової присутності на цьому державному екзамені кваркового резонатора, тому, зустрівшись з Сергієм очима, нишком намалював у повітрі знак питання. Той, посміхнувшись, у відповідь прокреслив пальцем знак оклику. Одне слово, поговорили.
Доповідь Хмари була коротка — члени комісії вже ознайомилися з суттю відкриття Альошина, отже, лишалося тільки навести деякі фактичні дані та розповісти про перспективи практичного використання кваркових резонаторів. Учені слухали уважно, прикивували головами, але надто великих емоцій не виявляли: все це добре, мовляв, проте треба побачити на власні очі.
Сергій був навіть ображений таким початком. Хай науковці люди серйозні і стримані, хай надто обережно ставляться вони до всіляких сенсацій. Однак зараз ідеться про справді величне відкриття, а вони мало не позіхають з нудьги! То ж коли так, вистачить з них пояснень професора Хмари, нема чого товкти воду в ступі.
— Товаришу академік, — звернувся він до голови комісії, — можна почати досліди?
— Прошу. Але ж, мабуть, треба надіти чорні окуляри?
І тут Сергій зрозумів: даремно він звинувачував членів комісії у байдужості, вони просто не уявляють, що ж таке “резонанс-ефект” насправді. Всі вони, звичайно, бачили К-генератор у дії, і ота сліпучість його полум’я і гудіння дуги для них, не фахівців, виступали на перший план, видавалися найхарактернішою ознакою всього процесу. Отож, мабуть, і майбутній тунелепрокладач їм уявляється тим же К-генератором, тільки більшого масштабу.
— Ні, товаришу академік, окуляри не потрібні. Роман Гнатович забув додати, що кристамулітовий фільтр майже повністю затримує теплове та видиме випромінювання.
— В такому разі, починайте.
Сергій натиснув на кнопку вмикання силової мережі. Глянув на членів комісії, що стояли півколом біля генератора, за метр від захисних поручнів. Він бачив: у всіх на обличчях проступає вираз збентеження і навіть розчарування, — де ж він, отой розхвалений ефект?
Повільно підкручуючи важілець регулятора, Сергій ввімкнув тягові електродвигуни споруди. Вона неквапно посунула вперед.
— Увага!.. Резонансний об’єкт — клітковина різних видів. Нейтральне середовище — звичайне скло.
Повзе рейками обплутана зміями холодильних трубок злагода, а під нею твориться дивне диво: в товсту скляну плиту, немов у прозору маслянисту рідину, занурюються гілочки ялини та листочки каштана, махрові чорнобривці та шматочки дубової кори, стружка та тріски всяких порід дерева і зібгані аркушики кольорового паперу.
— Вимкніть, прошу! — сказав голова комісії.
Сергій вимкнув генератор і підійшов до експериментальної ділянки. Спеціально для членів комісії, — аби показати, що зона безпечна для перебування людини, — ввімкнув дозиметри та термометри. Все було в межах норми.