Кривавий блиск алмазів
Шрифт:
Словесний портрет актора і диригента Громославова цілком співпадав з уявним образом потенціального убивці Гальчинської, тим більше що, з розповідей хористок, він з якогось часу виділив з усіх, навіть молодих і гарненьких, стару Гальчинську і став відверто упадати біля неї.
Але подальше повідомлення капітана про те, що, як виявилося, Віктор Іванович Славов чотири місяці тому виїхав з Києва, помінявши квартиру на Севастополь, позбавило слідчого оптимізму.
— Так усе гарно складалося, зав'язувалося в один вузол, — поскаржився капітан. — Подумайте тільки: з'ясували, хто ховається під «С», установили, що це приятель Гальчинської, а тут раптом — давно виїхав! Втім, — закінчив свою розповідь
— Цілком можливо, — ухопився за цей план Співак: — Це, правда, не дуже просто. Але наша міліція, я сподіваюсь, легко встановить істину, — підлестився слідчий.
— Якщо Славов користувався послугами Аерофлоту, — зауважив капітан. — Там записують прізвище за паспортом пасажира. Перевіримо корінці квитків… Але якщо приїхав поїздом чи машиною, буде складніше. Та й із авіаторами непросто. Кожної доби з обох аеропортів Жулян і Борисполя вилітають десятки літаків із сотнями пасажирів на борту в усі області і міста Союзу, а так само і за кордон. Якщо перевіряти, скажімо, весь грудень до кінця року, а може, трохи й після нього, то доведеться переглянути сотні тисяч або й більше корінців. Збожеволіти! Кожний корінець перегорни, уважно прочитай прізвище…
— Але наш карний розшук роботи не боїться.
— Еге ж, — почухав потилицю капітан, — кепкуєте! А доведеться і вам посидіти за тими корінцями. Ми вам дозволимо, — пожартував Андрійко. — Та коли говорити серйозно, — додав він, — доведеться попросити у начальника людей. Самим нам не впоратися.
— Гаразд, — підсумував Співак, потираючи щоки і ніс. — Що іще у нас є, Остапе Володимировичу?
— Та наче нічого, якщо не рахувати, що мені знову снився есесівець, що на фото.
— Та ну вас, — засміявся радник юстиції. — Так і в мене часом бувало: щось втелющиться в голову і переслідує як мара.
— Та я нічого, просто так, — признався капітан. — Є деякі додаткові деталі про Бородія, але вони не міняють картини. Працюємо й над версією «племінниці», успіху поки що нема.
— А знаєте, що я вам скажу, Остапе Володимировичу, щодо племінниць, — зауважив Співак, — вбивство чи не вбивство, а обох все одно доведеться притягати до карної відповідальності по статті сто сороковій за крадіжку майна, особливо огидної, аморальної, оскільки крадено у мертвої людини, коли господар, у даному разі Гальчинська, не міг захистити своє добро. Або навіть по статті двісті шістдесятій — як за мародерство.
— Маєте рацію, Петре Яковичу, — погодився капітан. — Жіночки хоч і не криміногенні особи, але правопорушення є, і закон має сказати своє слово,
— Так, у вас все, Остапе Володимировичу? — повернувся до справи убивства Гальчинської радник юстиції.
— Та наче все на сьогодні.
— Тоді слухайте, — продовжив Співак. — Учора на другому допиті лікар Шумейкова дещо згадала. Вона розповіла, що Людмила Гальчинська давно збиралася поїхати в Баку щось продати з коштовностей, бо їй знадобилися гроші. Проте так і не з'їздила. Вона довго вагалася. Шумейкова сказала: «Боялася покинути хату, хоч і не признавалася в цьому. Я запропонувала, що поживу у неї, поки вона буде в Баку, так Людмила Йосипівна чомусь страшенно розгнівалася… На моє запитання: «Чому збиралася саме в Баку?» Шумейкова відповіла: «Не знаю». Так само Шумейкова не знає, до кого конкретно в Баку збиралася звернутися Гальчинська… Але, певно, хтось із знайомих або й родичів, ще нами не виявлених, у неї в Баку є… Яка ваша думка з приводу цього факту?
— Будемо опрацьовувати як ще одну версію? — запитально подивився на слідчого капітан. Проте, оскільки той мовчав, додав: — Але матеріалу навіть не нуль, а нуль з мінусом… Єдине, що можемо зараз зробити, то це попросити
У цей момент у двері кабінету Андрійка постукали.
— Увійдіть! — вигукнув капітан і, повернувшись до Співака, сказав: — Я приготував невеличкий сюрприз.
Двері відчинилися. Це справді була несподіванка для Співака. У дверях стояв полковник Коваль. Він скинув волохату хутряну шапку і урочисто промовив:
— Здравія бажаю!
Андрійко підхопився з-за столу. Співак теж підвівся і простяг руку полковникові:
— Скільки літ, скільки зим! Я вже думав, що ви десь узяли ділянку і огірки вирощуєте в теплицях… Хіба можна отак зникати?.. Прекрасний сюрприз ви приготували, Остапе Володимировичу, — повернувся до капітана.
— Для мене це теж приємна несподіванка, Петре Яковичу, — сказав Коваль. — Радий вас бачити.
— Як живете, як справи? — поцікавився Коваль, роздягаючись — Проценти ростуть? Я маю на увазі розкриті справи.
Дмитро Іванович давненько не відвідував міське управління і з цікавістю розглядався, чи змінилося щось відтоді, як він пішов на пенсію. Зараз йому здавалося, що все не так, як було.
— Проценти ростуть, але кількість нерозкритих справ теж росте. Злочинність збільшується. Борсаємось, як жаба в болоті, ніяк не виліземо на сухе місце. Та ви наші болячки і без нас знаєте. На собі відчували Одне слово, легше працювати не стало… — говорив капітан Андрійко. — От і зараз цікава випливла справа, і хочемо з вами порадитися. Тому і потурбував вас, Дмитре Івановичу. Адже так? — звернувся він до Співака…
— Безумовно, — відповів радник, юстиції. — Але не приховуйте, Остапе Володимировичу, що про це ми з вами давно мріяли, коли не змогли знайти відповідь на запитання: «Звідки у Людмили Гальчинської таке багатство?»
Співак розумів, що запрошення капітаном Коваля жодною мірою не є акцією на зло йому.
Полковник Коваль щиро поважав Співака, зблизившись з ним, коли разом розслідували кілька кримінальних справ. Радник юстиції був професіоналом високого класу. Біда прокуратури, як вважав Дмитро Іванович, який мав великий досвід співпраці з нею, що слідство проводять звичайно молоді працівники, люди лише з кількарічним практичним досвідом. Тільки-но такий слідчий вб'ється в пір'я, набере досвіду, як його висувають у прокурори, а на його місце приходить новий випускник юрфаку. Таким чином слідчі найчастіше є просто резервом для юридичної номенклатури. Співак працював слідчим довго і не згоджувався на вищу, прокурорську, посаду. Він любив практичну роботу, щоденну боротьбу із конкретним злом. В свою чергу, радник юстиції знав полковника Коваля не тільки із розповідей співробітників, не тільки із сищицьких легенд про нього, газети «Радянський міліціонер» та інших друкованих органів. Працюючи разом з Дмитром Івановичем, він не раз захоплювався гострим розумом, тонкою логікою, інтуїцією полковника, його співчуттям до людини, хто б вона не була.
— Ну що ж, — промовив капітан Андрійко. — Перейдемо, Дмитре Івановичу, до наших баранів, як ви любите говорити… У нас тут цікава справа. Пам'ятаєте, як ми з вами розшукували убивцю реемігранта з Канади Гущака і скарб Харківського банку Апостолова, що його було вивезено і сховано у двадцятих роках?..
Коваль закивав.
Він уважно розглядав капітана Андрійка. Давно не зустрічався із своїм колишнім помічником і тепер дивувався, як той змінився за ці роки. Андрійко погладшав, здавалося, став не таким поворотким і рухливим, і шрам на щоці, огрубівши, надав обличчю більшої суворості.