Літа зрілості короля Генріха IV
Шрифт:
Історична дилогія про юність і літа зрілості короля Генріха IV не старіє з часом. Її автор спромігся створити таку жанрову єдність, яку ми можемо по праву назвати найбільш характерним для XX сторіччя типом історичного роману, в якому об'єдналися наукове розуміння історії, знання її фактів і документів з чудовим летом художньої фантазії, вірність зображеному часу — з посланництвом, зверненим до сучасності і майбутнього. В цьому творі історія стала не об'єктом для яскравих ілюстрацій, оживлених картин, а скарбницею, з якої людство постійно має черпати досвід, повчання і приклад.
Кіра ШАХОВА
ЛІТА ЗРІЛОСТІ КОРОЛЯ ГЕНРІХА IV
І.
Поголоска
Король переміг. Уперше він відкинув, упокорив ворога. Правда, ще не зломив його могутності, не зупинив його остаточно. Королівству, як і доти, загрожує смертельна небезпека, та воно поки що й не під його владою. Воно досі під владою Ліги, бо за цілі десятиріччя міжусобних війн розперезаність сучасників, їхній опір ладові й розумові дійшли вже справжнього божевілля. А скоріше — людей опанувало щось іще гірше, ніж явне божевілля: тупе призвичаєння до розбещеності й нерозуму, сумне примирення з власною ганьбою.
Одна-єдина перемога короля ще не може цього змінити. Окрема нетривка удача — скільки тут випадковості, а скільки присуду долі? Така удача ще не може переконати більшість одноплемінців, що вони помилялись. Як же так? Виходить, що той протестант із півдня — не розбійницький отаман, а справжній король! А хто ж тоді всі оті могутні проводирі Ліги — адже кожен з них володіє цілою провінцією або править цілою округою, і то править по-справжньому, власною особою, маючи там повну владу. А цей король владарює, можна сказати, лиш де стоїть його військо. Правда, думками королівство — за нього; це визнає багато хто, визнає не без тривоги чи скрухи. Думки — це щось менше, ніж справжня влада, але водночас це й щось більше. Королівство — це не тільки якась підвладна територія; королівство — це те саме, що воля, воно тотожне з правом.
Коли на нас погляне з небес правічна справедливість, вона, певне, бачить, як жахливо ми впосліджені, і навіть більше: що ми — тлін і порох, мальовані гробниці. Заради щоденних потреб ми підкорились наймерзеннішим зрадникам і через них мусимо опинитись під п'ятою володарки світу — Іспанії. Із звичайнісінького людського страху ми терпимо у себе в країні неволю, духовне здичавіння, зрікаємось найвищого добра — свободи совісті. Ми, вбогі дворяни, що служимо у війську Ліги або займаємо державні посади, і ми, достойні городяни, що постачаємо їй припаси, і ми, простий люд, що йдемо за нею, — ми всі не завжди дурні, а часом і не безчесні. Але що ж нам діяти? Хіба пошепотітися поміж собою, нишком помолитися богу, а після несподіваної перемоги короля під Арком у нас на короткий час спалахне надія, що день настає!
Дивна річ: з певної відстані ми здебільшого бачимо значення подій краще, ніж зблизька. Король здобув перемогу на узбережжі Північного моря; здається, тим, хто живе в околі двох-трьох днів дороги, слід би замислитися. А надто отим парижанам варто б озирнутись на себе й узятися нарешті за розум, не триматись більше так уперто за свої давні хибні погляди. Та де там! На півночі, звісно, багато людей бачили на власні очі, як розбите велетенське військо Ліги розсипалось на окремі ватаги й сіє пострах по всьому краю; але до голови їм це не доходило. Для них Ліга лишалася непереможною; король, мовляв, завдяки густому туманові, що насунув в моря, та ще примсі воєнного талану відвоював нікчемний клапоть землі — оце й усе.
Зате для внутрішніх земель королівства справді видимо наблизилася сподівана розв'язка. На річці Луарі й у місті Турі, згадуючи давнє, вже чекали, що врешті король власною особою прибуде до них. Уже не одне сторіччя вони стрічали королів інколи як нещасних утікачів, та врешті-решт як державців. А що вже казати про далекі провінції заходу й півдня! Там люди бачили оту битву під Арком, немовби вона ще раз відбулася перед їхніми очима, немовби то було грізне веління самого неба. Завзяті протестанти в фортеці Ла-Рошель, над океаном, співали: «О господи, яви свій вид», — той самий псалом, що з ним їхній король домігся перемоги. А весь південь країни, навскоси вниз від Бордо, в невтримному захваті наперед тішився подіями, які ще тільки мріли в далекому майбутньому: підкоренням столиці,
2
Очевидно, під впливом німецької мови у нас склалася традиція називати французьких королів Генріх I, Генріх II і т. д. Але французькою це ім'я звучить Анрі (Henri), і Г. Манн, порушуючи відповідну німецьку традицію, пише Henri, a не Heinrich. У перекладі збережено цю особливість оригіналу. (Прим. перекладача)..
Чи справді його земляки забігали думкою далі за всіх? Великою найлегше назвати людину, якої ви й у вічі не бачили. А його земляки з півдня не раз здибувалися з ним і добре знали, що він середній на зріст, ходить у повстяному капелюсі й у витертому камзолі й ніколи не має грошей. Вони пригадували його лагідні очі; про що, власне, свідчила та лагідність — про життєрадісну вдачу чи про пережиті скорботи? Та хай там як, а розум у нього меткий, і він уміє розмовляти з простими людьми — а надто з жінками. З них чимало — ніхто не відає, скільки, — могли б виказати його таємниці. Але, звичайно такі пащекухи, вони враз замовкають, як дійде до цього. Одне слово, тут його добре знають у обличчя, тільки не були при ньому там, у його останньому ділі, на півночі, де стояв туман, де наші співали псалом, коли вдарили на величезне військо і розбили його. То була велика, дуже велика праця, і, поки вона робилася, земля й небо затамували дух.
А тепер і в дуже далеких краях довідалися, чим вона скінчилась. Про самого короля туди ще не дійшли ніякі звістки. Здалеку така новенька слава здається неземною й бездоганною. І той, кого вона сповила, враз постає ніби велетнем. Світ дожидав його, світові вже остогидло терпіти Філіппа Іспанського як єдиного пана і владаря — все того самого завжди понурого Філіппа. Пригноблений світ уже давно благав, щоб з'явився визволитель, — і ось він тут! Його перемога — невелика битва, аж ніяк не різкий злам у становищі; і все ж вона важливіша, ніж недавній розгром Армади. Бо тут хтось тільки своєю власною силою трусонув трон володаря світу. Хай не дуже трусонув, але струс той усе ж відчули й за кордонами, і за горами, і за морем. Адже в одному славнозвісному заморському місті процесія, кажуть, носила по вулицях його портрет. Тільки чи то справді був його портрет? Десь у крамничці старих речей розшукали потемнілу картину, відмили… «Король Франції!» — загукав люд, і зразу зібралась процесія, навіть священики пристали до неї. Поголоска знає все на світі й летить, мов на крилах.
Дійсність
Сам він не святкував своєї перемоги. Бо одне успішно завершене діло зразу тягне за собою інше; і хто досяг успіху не хитрістю, а чесно виборов його, той, власне, й не відчуває якоїсь там перемоги, а сп'яніння — й поготів. Король думав тільки про те, щоб захопити зненацька свою столицю Париж, поки туди ще не дістався герцог де Майєнн з розбитим військом Ліги. Король був швидший; до того ж у Парижі повірили чуткам, ніби їхній Майєнн розбив його і він утікає скільки духу, і це дало йому ще більшу перевагу. Та, поки він прибув, Париж устиг отямитись і приготувався до оборони — щоправда, не вельми розумно. Бо парижани, замість обороняти міцні мури та вали довкола центру міста, вирішили утримувати й передмістя. А це було якраз до речі королю, що сподівався зім'яти їх там, а потім на плечах утікачів удертися в міські брами.
Зовнішні укріплення він узяв легко, одначе брами перед ним устигли зачинити. Скінчилося тим, що його військо — всі оті швейцарці, німецькі ландскнехти, чотири роти всяких шукачів пригод, чотири тисячі англійців, шістнадцять французьких полків — кинулося плюндрувати, різати й грабувати. Більше не досягнуто нічого. Правда, короля зустрічали вигуками «слава!» — але серед грабунку та різанини. Хоч він і наказав бити з гармат понад мури, проте вже бачив, що своєї столиці не здобуде й цього разу. І він подався спочивати до палацу, названого його родовим ім'ям: Малого Бурбонського. Анрі довелося ввійти туди, як чужому, і навіть путньої постелі він там не знайшов — тільки свіжу солому. На сон йому лишилося всього три години, та й з тих частину зайняли думки та всякі зіставлення.