Літопис Руський. Повість минулих літ
Шрифт:
Перевіс.
А по схрещенні призвав її цесар і сказав їй: «Я хочу взяти тебе за жону». Вона тоді мовила: «Як ти мене хочеш узяти, коли охрестив мене сам і назвав мене дочкою? Адже в християнах нема такого закону — ти ж сам знаєш». І сказав цесар: «Перехитри ти мене єси [136] ,Ольго». І дав він їй дари многі — золото, і серебро іпаволоки, іначиння різного, і відпустив її, назвавши її дочко своєю.
136
Додано з Лавр.
Серпи.
Вона
137
Ідеться про біблійних отроків Ананію, Азарію та Мисаїла, які нібито не згоріли у полум'ї печі, куди їх звелів кинути вавілонський цар Навуходоносор.
138
Це уривок із молитви, яку співають під час схрещення за православним обрядом.
Се ж [усе] сталося [так], як при Соломоні: прийшла цариця ефіопська, хотячи почути мудрість Соломонову, [і] велику мудрість побачила [139] , і свідчення [її]. Отак і ся блаженна Ольга шукала істинної мудрості божої. Але та, [цариця ефіопська], — людської, а ся — божої. «Бо ті, що шукають премудрості, — знайдуть [її]» [140] . «Премудрість на розпуттях волає, і на дорогах сміливо [голос] підносить, і на краях стін із заборолами проповідує, і в воротах городських одважно говорить: «Скільки ж літ ви, невігласи, [будете] і держатися неправди?» [141] А ся ж блаженна Ольга з малих літ шукала мудрості, яка є лучче від усього на світі сьому, і знайшла вона перло многоцінне, що ним є Христос. Сказав бо Соломон: «Бажання благовірних насолоджує душу [їх]» [142] , і «прихили серце своє до розуму» [143] , бо «тих, що люблять мене, [премудрість], — я люблю, і ті, що шукають мене, — знайдуть мене [144] ». Бо господь сказав: «Того, хто приходить до мене, — я не вижену геть» [145] .
139
В Іп. І Хл. «видть»; у Лавр. «вид».
140
Притчі Соломона VIII, 17. Тут і далі в численних місцях літопису цитати з Біблії не зовсім відповідають канонічному церковнослов'янському перекладу; текст нерідко переказується, трансформується, адаптується, комбінується тощо. У перекладі дотримуємося літописного тексту, виправляючи лише явні недоречності й помилки.
141
Притчі Солом. І, 20–22.
142
Там же, XIII, 20.
143
Там же, II, 2. І
144
Там же, VIII, 17.
145
Єванг. від Іоанна VI, 37.
Ся ж Ольга прибула до Києва, як ото ми сказали, і прислав до неї цесар грецький [послів], мовлячи: «Многим одарив я тебе, і ти говорила мені: «Коли я повернуся в Русь, [то] многі дари пошлю тобі: челядь, і віск, і хутро, і воїв багато на поміч». Ольга ж, відповідавши [цесареві], сказала послам: «Якщо ти, отож, так само постоїш у мене в Почайні [146] , як і я в Суду, — то тоді я тобі дам». І відпустила вона послів, це сказавши.
Кістяна пластинка з княжим знаком Святослава Ігоревича. Біла Вежа. X ст.
146
До поч. XVIII ст. протока — правий рукав Дніпра, Почайна була київською гаванню; вона порівнюється з затокою Судом — гаванню Цесарограда (див. прим. 2 до 907 р.). У літописі, де сплелися дві версії про подорож Ольги до Константинополя, виразно виступає незадоволення княгині тим прийомом, який влаштував їй візантійський імператор; вона, зокрема, була змушена довго чекати аудієнції в Константина, і «дари многі», які він дав їй, насправді були мізерними.
Жила ж Ольга [разом] із сином своїм Святославом, і повчала його мати охреститися, та не зважав він на це, ні до вух не брав. А якщо хто хотів [своєю] волею охреститися — [Святослав і його дружина] не боронили, але глумилися з того. «Адже для невіруючих віра християнська юродство єсть» [147] ; «не знали бо [її], ані розуміли ті, які ходять у тьмі, і не відали вони слави господньої» [148] , «бо одебеліли серця їх, і ушима ж важко вони слухали, [а] очима [не хотіли] видіти» [149] . Сказав бо Соломон: «Діла нечестивих далекі від розуму» [150] , «хоча я, [премудрість], кликала вас, та ви не послухали, і простерла я слова [мої], а ви не розуміли, і одкидали ви мої поради, а моїх же докорів не слухали», «зненавиділи бо ви премудрість і страху господнього не прийняли, не хотіли ви слухати порад моїх і зневажали мої викриття» [151] .
147
Перше послання Павла до корінфян І, 18.
148
Псалом LXXXI, 5.
149
Ісайя VI, 10 або Єванг. від Матфія XIII, 15.
150
Притчі Солом. XI, 18.
151
Там же, I, 24–25, 29–30.
Отак і Ольга часто [Святославові] говорила: «Я, сину, бога пізнала і радуюся. Якщо й ти пізнаєш бога, то радуватися станеш». Але він не слухав цього, кажучи: «Як я інший закон один прийму? Адже дружина моя з сього сміятись почне!» Вона тоді сказала йому: «Якщо ти охрестишся, — всі це саме вчинять». Та він не послухав матері і додержував поганських звичаїв, не відаючи, [що] коли хто матері не слухає, — у біду впадає. Як ото сказано: «Якщо хто отця чи матері не слухає, — смертю хай умре» [152] . Сей же [Святослав] після цього гнівався на матір, бо Соломон сказав: «Той, хто повчає злих, — наживе собі безчестя; викриваючи нечестивого, він опорочить себе, бо викриття нечестивих — це страждання їм, [обличителям]; не викривай злих, щоб не зненавиділи вони тебе» [153] . Та, проте, любила Ольга сина свого Святослава, мовлячи: «Нехай буде воля божа. Якщо бог захоче помилувати рід мій і землю Руськую хай покладе їм на серце звернутись до бога, як ото і мені бог дарував»
152
Вихід XXI. 17.
153
Притчі Солом. IX, 7–8.
І, це сказавши, молилась вона за сина і за людей у всі дні і ночи, вирощуючи сина свого до змужніння його і до повноліття його.
У РІК 964
У РІК 6464 [956].
У РІК 6465 [957].
У РІК 6466 [958].
У РІК 6467 [959].
У РІК 6468 [960].
У РІК 6469 [961].
У РІК 6470[962].
У РІК 6471 [963].
У РІК 6472 [964].Коли князь Святослав виріс і змужнів, став він воїв збирати, багатьох і хоробрих, бо й сам був хоробрий і легкий Ходячи, яко пардус [154] , багато воєн він чинив. Возів же за собою в не возив, ні котла [не брав], ні м'яса [не] варив, але, потонку нарізавши конину, або звірину, або воловину [і] на вуглях спікши, [ці він їв. Навіть шатра він [не] мав, а пітник слав і сідло [клав] у головах. Такими ж і всі інші вої його були. І посилав він до [інших земель [послів], кажучи: «Хочу на вас іти».
154
Пардус —гепард, хижак із родини котячих; приручений пардус був мисливським звіром.
І пішов він на Оку-ріку і на Волгу, і знайшов вятичів, і сказав їм: «Кому ви данину даєте?» Вони ж одказали: «Хозарам. По шелягу од рала даєм».
У РІК 965
У РІК 6473 [965].Рушив Святослав на Хозар. Почувши ж [про це], хозари вийшли насупроти з князем своїм, каганом [Іосифом?] зступилися [війська] битися, і сталася битва межи ними, [і] одолів Святослав хозар і город їхній [столицю Ітіль], і [155] [город Білу Вежу взяв. І ясів переміг він, і касогів, і прийшов до Києва.
155
Додано з Лавр.
У РІК 966
У РІК 6474 [966].Переміг Святослав вятичів і данину на них наклав.
У РІК 967
У РІК 6475 [967].Рушив Святослав на Дунай на Болгар, і в битві одолів Святослав болгар. І взяв він вісімдесят городів по Дунаю і сів, князюючи, тут, у [городі] Переяславці, [і] беручи данину з греків.
У РІК 968
У РІК 6476 [968].Прийшли печеніги вперше [156] на Руську землю. А Святослав був [тоді] в Переяславці, і заперлася Ольга з онуками своїми — Ярополком, і Олегом, і Володимиром — у городі Києві. І оступили печеніги город силою великою, — незчисленне множество [стояло їх] довкола города, — і не можна було вийти з города, вісті послати, і знемагали люди од голоду й безвіддя. І, зібравшись, люди тої сторони Дніпра стояли в човнах на тій стороні, та не можна було увійти в Київ ані одному з них, ні із города [вийти кому] до них.
156
У Хл. виправлено на «второе».