"Лахтак"
Шрифт:
Ранком мінялися вахти. Стьопа вийшов будити зміну. Легко дихалося холодним повітрям на палубі. Увагу Стьопи привернуло стадо моржів. З десяток звірів плескались у хвилях, майже біля самого пароплава. Вони то переганяли один одного, то, пірнаючи, підкидались, виробляючи у воді якісь дивні сальто мортале то висунувши голову, позирали на пароплав і важко сопли.
«Чисто, як дельфіни», — подумав Стьопа.
До юнака підійшов Вершомет, застібаючи шкіряну куртку.
— Ого, скільки звірини! Спинив би наш капітан на півгодини пароплав… що на це скажеш?
— Сам знаєш, що не спинить, — відповів Стьопа.
— Да,
— Як зазимувати, то и зазимувати, — наче даючи свою згоду, сказав Стьопа. — Зазимуємо — не загинемо.
— А чого ж гинути? — здивувався Вершомет. — Ти не дивись, що я рудий, — пожартував він, натякаючи на відсутність сивини на своїй голові, — а я друже, п'ять разів потопав, два рази горів, раз під ведмедем був, морж мене поранив, вісім днів без харчів у глетчерній щілині сидів, а живий зостався і тепер гинути не збираюсь.
— Ого!
— От тобі й ого!
Обидва кілька хвилин спостерігали моржів, що відпливали від пароплава в напрямі прибережної криги. Коли моржі зникли в тумані, Стьопа знов звернувся до мисливця:
— Дядьку Юрій, а як же ми з харчами будемо, коли зазимуємо в кризі?
— А мисливську команду для чого капітан наказав організувати? Тільки в кризі зупинимось, одразу ж за рушниці візьмемося. До зими встигнемо кількох моржів, зайців і нерп оббілувати. Ну, а найголовніший звір — це, безперечно, ведмідь. Десятків зо два ведмедів як візьмемо, то харчів у нас вистачить. Тебе я першим зараховую до мисливської команди. Не заперечуєш?
— Я з великою охотою. Павлюк теж піде, він добрий стрілець.
— А кожен ведмідь — це десять — двадцять пудів дуже смачного м'яса… Морж — то сорок або шістдесят пудів. Хоч, правда, м'ясо вже не те. Ласти в нього хороші — мені подобаються.
— Забалакався я з вами, дядьку Юрій. Треба йти будити змінну вахту до машин і в кочегарку.
Стьопа пішов у кубрик, де спали Попов і Шор. Тепер їхня черга ставати на вахту. З ними ж мусив іти й Аксенюк, що спав у маленькій каюті біля камбуза.
Не сподіваючись ніяких сюрпризів, Вершомет рушив палубою, оглядаючи своє господарство. Він знав, що боцман — це господар палуби, і тому потай дуже пишався з довір'я Кара.
Кар не помилився, призначаючи костистого мисливця на боцмана. Вершомет нараховував собі сорок два роки, і з них двадцять дев'ять жив на Півночі — то на островах, то на узбережжі Полярного моря. Він багато плавав пароплавами, а ще більше — парусними човнами, полюючи навесні в кризі на гренландських тюленів. Великий знавець мисливства; він добре тямив у матроській справі.
Боцман збирався витягти шланг і обмити палубу. Аж раптом погляд його спинився на спорожнілих шлюпбалках з правого борту на кормі. Мокрі талі, наче обірвані, звисали над самою водою. Шлюпка, що висіла тут, зникла. Збентежений боцман підбіг до поручнів, зазирнув за борт з одного боку корми, кинувся до протилежного, глянув туди і, нічого не знайшовши, метнувся до лага. Але остання його надія, що шлюпка, може, буксується за кормою, зникла, як бульбашка на поверхні моря.
Стрімголов помчав він на капітанський місток — сповістити вахтового помічника капітана про пропажу. На містку стояв Запара.
— Запара! — загорлав Вершомет. — З правого борту зникла кормова
— Куди ж вона зникла?
— Моржі, мабуть, стягли.
— Ти що, смієшся?
— Та ні, факт! Нема човна! Був і нема!
Запара підійшов до борту і заглянув назад, на корму. Справді, на правому борту шлюпки не було. Запара підозріло подивився на мисливця. «Жартує, — мабуть, сам човна відчепив», — подумав гідролог, знаючи звичку моряків до найоригінальніших жартів. Колись давно, коли він уперше потрапив на пароплав, до нього звернулися з просьбою почистити якір і нагострити його, як бритву, бо, мовляв, затупився. А потім з нього багато сміялись, що він прийняв ту просьбу всерйоз і пішов гострити товстелезні лапи якоря. Та глянувши ще раз на обличчя Вершомета, вирішив сам піти на корму і пересвідчитись.
— Не вірить, — обурено сказав Вершомет, звертаючись до Котовая, що стояв стерновим.
Але за п'ять хвилин Запара переконався в справедливості слів Вершомета, а за десять — його зовсім спантеличив Стьопа.
Юнак швидким кроком наблизився до нього і з виразом здивування й стурбованості відрапортував:
— Дмитре Петровичу, де Попов, Шор і Аксенюк? Ми перетрусили весь пароплав — їх ніде немає.
Від цього Запара зовсім розгубився. Він вилаявся: що це за напасний ранок! — і пішов будити Кара. Вершомет підняв з ліжка Лейте. Гуртом зайшли в приміщення кока, в кочегарський кубрик. Виявили, що разом з людьми зникли всі їхні й ще деякі пароплавні речі. Всім стало ясно — трійка негідників утекла, захопивши найкращу шлюпку, найкращі харчі, більше, ніж їм належало, і більшу частину зброї. Із зброї залишились тільки пароплавний манліхер та вінчестер Кара. Були ще в штурмана револьвер і в Стьопи дрібнокаліберна учбова рушниця — але то за мисливську зброю вважати не можна було. Дванадцятьох моряків, що лишилися на пароплаві, охопило обурення.
— Знайти їх і покарати! — загукав хтось.
— Я знаю, де вони, — заявив Вершомет, — у хаті в протоці Шокальського. Там їм каюк буде!
Але всі розмови припинив Кар:
— Ніколи їх наздоганяти! Треба поспішати рятувати пароплав. Роботи знову збільшилося. Тепер палубна команда працюватиме і в кочегарці. Всі на місця Механік, поділіть наново людей на вахти.
Розділ XVI
Сам Кар пішов стояти вахту до котлів. Коли моряки побачили, як вправно закидає він лопатою вугілля і як розсипається воно рівним шаром на колосниках, то пройнялись до нього ще більшою повагою.
Лише механік, машиніст Зорін і Запара були звільнені від кочегарки. Перші два тому, що, майже не виходячи, працювали у машинному відділі, а Запара тому, що працював виключно на палубі, де одночасно провадив і наукові спостереження. Він виміряв температуру води, повітря, напрям і силу вітру, брав проби води для хімічного аналізу і виконував ряд інших робіт.
А «Лахтаку» дедалі більше доводилось ухилятися на схід від свого курсу. Прибережне крижане поле ширшало, пароплав ішов од вершини цього трикутника, наче по гіпотенузі. За туманом зникла Північна Земля. Температура води, за вимірами Запари, повільно, але безперервно спадала. Це свідчило, що криги навколо «Лахтака» ставало більше.