"Лахтак"

Трублаїні Микола Петрович

— Давайте, давайте! Тільки щоб вас не підстрелили.

Ельгар перехилився з капітанського містка і щось закричав по-норвезькому. Біля нього стукнула куля, але він, не звертаючи на те уваги, продовжував кричати. Очевидно, його почули, бо стрілянина стихла. Лише хтось уперто раз у раз стріляв, і кулі лягали біля Ельгара. Гарпунник, наче відповідаючи на ті постріли, крикнув по-англійському, — мабуть, він хотів, щоб його зрозумів Кар:

— Ландрупп, не псуй патрони! Всі знають, що ти за два кроки від свого носа не влучиш в моржа.

Певне,

хтось примусив Ландруппа припинити стрілянину. На пароплаві запанувала мовчанка. Всі слухали Ельгара, хоч і розуміли його лише норвежці. Та от з боку норвежців залунали обурені вигуки. Карові здалося, ніби в тих вигуках було не тільки обурення, але й недовір'я.

Закінчивши, Ельгар звернувся до Кара:

— Я і Карсен зійдемо на кригу і доведемо товаришам, що ми не заарештовані і що радянські моряки — кращі наші друзі.

Обидва норвежці зійшли з містка і плигнули з палуби на кригу. Почулися привітання й здивовані вигуки. Ельгар голосно щось розповідав. Норвежці підійшли ближче до «Лахтака».

Кар шепнув Торбі, щоб люди на всякий випадок були напоготові.

Хтось устряв з Ельгаром у суперечку і, скільки Кар міг зрозуміти з інтонації, лаяв його. Штурманові здалося, що то голос шкіпера Ларсена. Та ось його підтримав другий голос. Почулися ще голоси; хтось виступав на захист Ельгара і Карсена. Суперечка, очевидно, розгорялася. Лайка гострішала. Раптом бухнув постріл. Хтось застогнав і впав. Залунали крики — Ельгар! Ельгар! — Ще бухнуло кілька пострілів, і кілька чоловік побігли геть від пароплава.

«Посварились», — подумав Кар і швидко зійшов з містка, крикнувши Торбі:

— Ви заступаєте мене на пароплаві!

Ухопившись руками за планшир, штурман плигнув на кригу і підійшов до норвежців. Три постаті стояли осторонь, а дві нахилилися над людиною, що сиділа на кризі.

— Здорово, друзі! — сказав Кар.

Перед ним розступилися. Хтось ухопив його за руку, і він пізнав Карсена.

— Ельгар! — сказав матрос і показав на того, що сидів.

— Усе кінчилось гаразд, — промовив гарпунник, стараючись, з допомогою товаришів, підвестися з криги.

— Я ж казав, що він не вміє стріляти, — додав Ельгар, коли йому вдалося стати на ноги.

Розділ IV

«Білуха» прийшла в Мурманський порт пізно ввечері. На рейді кинули якір. Кривцов звелів спустити шлюпку і поїхав на берег.

Повернувся він опівночі.

Старший помічник зустрів капітана словами:

— Радист приймає якісь дивні радіограми.

— А що саме? — добродушно запитав Кривцов.

— Ніби з «Лахтака».

— Ну?!

— Ось перша. Я її взяв. Решта в нього.

Кривцов схопив папірця і при світлі електричної лампочки прочитав:

«Говорить

«Лахтак» крп Острів Місячної Ночі крп Море Лаптєвих крп Затерті кригою крп Відгукніться, хто нас чує крп Кочегар Павлюк крп Пароплав «Лахтак».

— Чудна, справді, радіограма. Може, містифікація?

— У нього ще кілька радіограм прийнято. Радіорубки він не залишає.

— Ходім подивимось.

Кривцов швидкими кроками пройшов до радіорубки. Від капітана не відставав помічник. Вони застали радиста біля апарата. Той сидів у навушниках і щось записував на папері. Побачивши капітана, радист, не припиняючи писати, взяв лівою рукою купку паперів і простягнув їх Кривцову. Це були радіограми з «Лахтака». Капітан почав їх переглядати.

Знов починалось з того самого:

«Говорить «Лахтак» крп Море Лаптєвих крп Острів Місячної Ночі крп Перервав роботу через одне непорозуміння крп Хто мене чує крп Переходжу на прийом крп

Пароплав «Лахтак» крп Переходжу на прийом крп Кочегар Павлюк».

За нею друга радіограма:

«Пароплав «Лахтак» крп Хочу говорити крп Маю сказати важливе крп Переходжу на прийом крп Кочегар Павлюк».

Інші радіограми повторювали той же зміст.

— Він хоче зв'язатись, а йому ніхто не відповідає? — спитав Кривцов Валю.

Радист, не знімаючи навушників, мовчки кивнув головою. Чекаючи, доки він закінчить прийом, Кривцов підсунув собі стільця і мовчки, повівши очима, запропонував зробити те саме своєму помічникові.

Радист кинув олівець, шарпонув вимикач, бризнув електричними іскрами і переключився на передачу. Через півхвилини — знов на прийом і потім знов на передачу. Нарешті, радіорозмова припинилась.

— Дмитре Прокоповичу, — обертаючись усім корпусом до капітана, заговорив радист, — зв'язався з «Лахтаком». Поки що він чує лише мене, хоч з ним намагаються зв'язатись кілька радіостанцій.

— Це справді «Лахтак»? Не містифікація?

— Мені здається, що це «Лахтак».

— Чому з ним не можуть зв'язатись інші радіостанції? Тому, що це не радист, а, мабуть, якийсь радіоаматор.

Він передає приблизно по двадцять, а приймає, мабуть, не більше як по десять знаків на хвилину. Вони ж шпарять йому по сімдесят — вісімдесят, а Йоканга, мабуть, і всі сто знаків на хвилину.

— Що це за острів?

— Я питався. Він сказав, що їх придрейфувало разом із кригою до острова, якого немає на карті, і вони назвали його островом Місячної Ночі. Вони загубили капітана і половину екіпажу. Там є якісь норвежці. Цього вже я не розумію. З ними штурман Кар. Я сказав йому, що говоритиму через двадцять хвилин.

У цей час зацокотів апарат. Радист послухав і сказав:

— Нас кличуть.

Виявилось, що начальник порту викликав Кривцова до радіотелефону.

— Кривцов біля телефону, — сказав капітан «Білухи».