"Лахтак"

Трублаїні Микола Петрович

Ельгар помовчав, подивився в підлогу, наче щось обмірковуючи, і сказав:

— Але тепер нам треба побоюватись одного спільного ворога. Шкіпер Ларсен — людина лиха й енергійна. З ним Ландрупп. Хоч це людина малонебезпечна, бо не вміє добре стріляти і невитримана, але Ларсену вона може стати в пригоді.

— Будемо обережні. Між іншим, мене цікавить, чи все у вас було так, як розповідав мені Ларсен?

— Майже… — Ельгар нахмурився, — я, власне, не чув, що саме він вам розповідав, і знаю це із слів Ландруппа. Але він, мабуть, дещо затаїв. Він, безумовно, не сказав вам, що він, шкіпер Ларсен, — старий браконьєр і що, крім полювання на морського звіра, грабував так звані авральні пункти з запасом харчів, одягу та зброї, що лишаються на полярних островах на випадок нещастя з якимись мандрівниками. Пограбувавши

один з таких пунктів на Землі Франца-Йосифа, він пішов у Карське море, щоб дістатися протоки Шокальського, бо мав відомості, що там на березі острова Жовтневої революції є теж такий пункт. Але крига затерла «Ісбьорн», занесла до цього острова і тут розчавила. Радіо ми не мали. На цьому острові Ландрупп знайшов багаті поклади золота. Шкіпер Ларсен не сказав команді, де саме ці поклади, і взагалі не говорив про золото до останнього часу, поки не приготувався до нападу на «Лахтак». Коли я розбився і мене принесли сюди, тут же опинився і Ларсен. Побачивши, що я опритомнів, він наказав мені не признаватися, що я знаю англійську мову. Після того Ларсен замість себе послав сюди Ландруппа, який теж удавав, що не розуміє англійської мови. Передостаннього разу Ландрупп прийшов сюди з Карсеном, який погодився на пропозицію Ларсена взяти участь. у нападі на «Лахтак». Мені казали, що вся команда вимагає від мене, щоб я підтримав їх. Що було далі, ви знаєте. Лейте врятував Карсена. Я почував вдячність за те, що мене знайшли й вилікували. Разом з Карсеном ми спостерігали життя на «Лахтаку», симпатії наші до команди зростали. Нарешті, коли вийшла газета і я прочитав статтю про спілку і дружбу, наші наміри остаточно похитнулись. Після останніх відвідин Ландруппа, — він сказав нам про час нападу, — ми вирішили повідомити вас про це.

Кар потиснув руку гарпунникові й спитав:

— Скажіть, що збирався зробити Ларсен, захопивши «Лахтак»?

— Він вважав, що з допомогою динаміту й амоналу зможе вивести пароплав із криги. В нього був план навантажити пароплав золотою рудою і, покинувши вас на острові, плисти в — Норвегію. Там він думав вивантажити золото, вивести «Лахтак» у море, записати в журнал, де ви знаходитесь, і пустити пароплав напризволяще десь біля Мурманська. Так принаймні говорив нам Ландрупп.

— Я вам щиро вдячний! — ще раз подякував Кар.

Розділ VI

— Як тобі, Павлюк, не соромно? — напався Зорін на Пав-люка. — Чого ти крився від нас?

Павлюк посміхався.

— Щоб не глузували.

— Я боюся, — лукаво примружуючись, втрутився в розмову Торба, — що ти з нас глузуєш. Ми ж у радіо нічого не тямимо. А ти поцвірінькаєш там радіоключем і кажеш: «Передав». Подержиш навушники і кажеш: «Прийняв».

— Добре. Я вашої радіограми не передаватиму, — відповів Павлюк.

— Та ні… я ж тебе знаю. Ти людина порядна… А я це так, пожартував, — виправдувався механік. — Знаєш, усякі радисти є. От, наприклад, історія. Плавав я на пароплаві «Три погибелі»…

Усі всміхнулися, почувши таку назву пароплава, і приготувалися слухати механіка.

— Був у нас радист Проша. П'янюга непросипний. Розгорнули ми культроботу. Вирішили випускати бюлетень останніх новин. Звичайно, в такій справі багато залежить від радиста. Він же мусить приймати по радіо різну інформацію. Прийшли до нього і просимо: «Прошо, будь ласка, візьми громадське навантаження». — «З охотою», — каже. Другого ранку приносить аркуш списаного паперу. «Прийняв, — каже, — інформацію». Там повідомлення про загальний страйк у Парижі, про повстання в Єгипті, про з'їзд лікарів у Москві, про будівництво нової фабрики. Все наче як слід. Ми радіємо: Прошу до громадської роботи втягли. Другого дня Проша прийняв інформацію, що завалився Панамський канал. Австрія оголосила війну Аргентіні, помер президент в Індії, винайдено підводний човен, який може спускатись на дно в найглибшому місці океану. На пароплаві тільки й розмов, що про це. Третю ніч випало так, що мені довелося стояти на вахті з вечора до ранку. Думаю: зазирну до Проші, дізнаюся, що він нового почув. Приходжу раз — Проша спить. Приходжу вдруге — Проша спить, втретє — спить. Ну, думаю, будемо сьогодні без інформації. Коли вдень Проша приносить здоровенний

аркуш, увесь пописаний, і каже: «Цілу ніч не спав, усе слухав». І написано в тому аркуші, що в Японії землетрус — потонув острів Фудзіяма, в Нью-Йорку згорів палац президента, в Алжірі повідь і загинуло місто Малакатура, ескадра швейцарського флоту робить маневри в Індійському океані, в Одесі впав метеорит з написом «вітаємо земляків» — і ще багато неймовірних, вигаданих повідомлень. Я розповів хлопцям, як три рази заходив уночі до Проші і він все спав. Тоді Проша каже: «Пфф! Я їм таку газету робив, як ні один редактор у світі, а вони ще хотіли, щоб я по радіо слухав».

До кают-компанії ввійшов Кар.

— Вершомет і Ельгар, — сказав він, — повернулись з табору норвежців. Лейте і Стьопу не знайшли. Взагалі нікого там не застали. Всю зброю звідти забрано. По слідах видно, що четверо лижників подалися вздовж берега на північ, а двоє пішли через горби в глиб острова.

Усі стривожено підвелися з своїх місць. Слідом за Каром до каюти ввійшли Вершомет, Ельгар і кілька норвежців, які ранком ходили до табору, щоб знайти старого боцмана та юнгу, а також повідомити про події тих двох норвежців, які лишалися вартувати табір.

Поки Котовай і Ковягін, які чергували того дня по камбузу, готували на столі обід, тут же відбувалася нарада між Каром, Ельгаром і рештою присутніх.

Вирішили організувати два загони з витривалих моряків з тим, щоб вони знов повернулись до норвезького табору, там поділились та рушили по слідах двох і чотирьох лижників. Ельгар вважав, що Ларсен і Ландрупп, повернувшись до табору, мабуть, залякали штурмана й матроса, і ті до них пристали; вони поділилися на дві групи: двоє повели полонених на північ, а двоє, мабуть, зійшли на горби, щоб стежити за пароплавом.

— Найголовніше, — сказав Кар, — вирвати наших делегатів з рук Ларсена і Ландруппа раніш, ніж ті встигнуть вчинити їм якусь шкоду. Непогано дізнатися, де шкіпер та його лоцман, і пильнувати, щоб нам вони теж не вчинили якоїсь неприємності. Загалом же я певен, що, кінець кінцем, вони обидва вернуться до нас і проситимуть миру, бо їм нікуди дітися.

Охочих іти визволяти Лейте і Стьопу знайшлося багато. Кар відпустив Вершомета, Соломіна і Шелемеху. З норвежців пішли Ельгар, Карсен і двоє матросів. Умовилися, що Вершомет і Карсен підуть по слідах тих, яких мали за розвідників, а решта під керівництвом Ельгара доганятимуть чотирьох, що відступили на північ.

Відпочивши по обіді з годину, експедиція вирушила на острів. Намітили того дня дійти лише до норвезького табору з тим, щоб там переночувати. На ранок мусили розпочати наступ.

— Скажіть, а який завбільшки острів? — спитав Кар Ельгара.

— Острів невеликий, але точних його розмірів я не знаю. Північно-східну частину Ларсен відвідував кілька разів із Ландруппом. Нам же ходити туди заборонялося. Там десь Ландрупп знайшов золото. Грудки золотої руди він показував у таборі вже під час мого перебування на вашому пароплаві. Особисто я їх не бачив. Але Карсен і інші моряки стверджують, що Ландрупп приніс у табір чимало золота. Мені відомо, що шкіпер Ларсен проходив від табору до північно-східного краю острова за шість годин. Увесь острів, як він казав, можна обійти менше ніж за добу.

Семеро озброєних лижників (Вершомет, Шелемеха і Соломін взяли рушниці тих норвежців, які залишились на пароплаві) зійшли на кригу і вишикувались.

— Щасливої дороги! — крикнув їм Кар. — Удачі й швидкого повернення!

— Рушаймо! — скомандував Вершомет, і лижі сковзнули по сніговій ковдрі, що вкривала крижане поле.

Лижники йшли поволі. Вершомет і Ельгар вирішили зберегти сили загону на наступний день.

Кар дивився їм услід, і в пам'яті його проходили пригоди, що їх довелося зазнати екіпажеві «Лахтака» біля берегів цього невідомого досі географам острова.

Перед обідом Павлюк прийняв радіограму, адресовану капітанові. Радіограма з Архангельського порту повідомляла, що на початку липня на допомогу «Лахтаку» вийде криголам «Хатанга». Капітаном криголама призначено Кривцова.

До Кара підійшов гідролог.

— Отто Рудольфовичу, я хотів вас просити дозволити мені приєднатися до експедиції на острів. Хоч на геології я майже не розуміюся, проте зміг би зібрати якусь колекцію і з'ясувати географію острова.

— Експедиція ж уже вирушила. Чому ви раніше не сказали?