Легенди та міфи стародавньої Греції
Шрифт:
Але великий громовержець Зевс покохав її, проник у підземні покої Данаї у вигляді золотого дощу, і стала дочка Акрісія дружиною Зевса. Від цього шлюбу народився у Данаї чудовий хлопчик. Мати назвала його Персеєм.
Недовго прожив маленький Персей зі своєю матір’ю в підземних покоях. Одного разу Акрісій почув голос і веселий сміх маленького Персея. Він спустився до своєї дочки, щоб дізнатися, чому чується в її покоях дитячий сміх. Акрісій здивувався, побачивши маленького чудового хлопчика. Як злякався він, довідавшись, що це син Данаї і Зевса. Зараз же згадалось йому провіщення оракула. Знов довелося йому думати, як уникнути долі. Нарешті Акрісій звелів зробити велику дерев’яну скриню, замкнув у неї Данаю та сина її Персея, забив скриню і наказав кинути в море.
Довго носилася скриня по бурхливих хвилях солоного моря. Загибель загрожувала Данаї та її синові. Хвилі кидали скриню то в один, то в другий бік, то високо здіймали її
Виріс при дворі царя Полідекта Персей і став сильним, струнким юнаком. Як зоря, сяяв він серед юнаків Серісру своєю божественною красою, ніхто не був рівний йому ні вродою, ні силою, ні вправністю, ні мужністю.
Персей убиває горгону Медузу
Полідект замислив силоміць взяти собі за дружину прекрасну Данаю, але Даная ненавиділа суворого царя Полідекта. Персей заступився за свою матір. Розгнівався Полідект, і з цього часу він думав тільки про одне - як згубити йому Персея. Врешті-решт жорстокий Полідект вирішив послати Персея по голову горгони Медузи. Він прикликав Персея і сказав йому:
– Якщо ти справді син громовержця Зевса, то не відмовишся зробити великий подвиг. Серце твоє не здригнеться ні перед якою небезпекою. Доведи ж мені, що Зевс – твій батько, і принеси мені голову горгони Медузи. О, вірю я, Зевс допоможе своєму синові.
Гордо глянув Персей на Полідекта і спокійно відповів:
– Добре, здобуду тобі голову Медузи.
Вирушив Персей у далеку путь. Йому треба було досягти західного краю землі, тієї країни, де панували богиня Ніч і бог смерті Танат. У цій країні жили і жахливі горгони. Все тіло їхнє вкривала блискуча і міцна, як сталь, луска. Жоден меч не міг розрубати цю луску тільки вигнутий меч Гермеса. Величезні мідні руки з гострими сталевими пазурами були у горгон. На головах у них замість волосся ворушилися з шипінням отруйні змії. Обличчя горгон, з їх гострими, як кинджали, іклами, з губами, червоними, як кров, із палаючими очима, були повні такої люті, були такі жахливі, що в камінь обернеться кожний, хто хоч раз поглянув на горгон. На крилах із золотими блискучими перами горгони швидко носились у повітрі. Горе людині, яку вони зустрічали! Горгони розривали її на шматки своїми мідними руками і пили її гарячу кров.
Тяжкий, надлюдський подвиг мав зробити Персей. Боги Олімпу не могли дати загинути Персею, синові Зевса. На допомогу йому з'явився меткий, як думка, посланець богів Гермес і улюблена дочка Зевсова, войовниця Афіна. Афіна дала Персею мідний щит, такий блискучий, що в ньому, немов у дзеркалі, відбивалося все; а Гермес дав Персеєві свій гострий меч, що рубав, як м’який віск, найтвердішу сталь. Вісник богів указав юному героєві, як знайти горгон.
Довгий був шлях Персея. Багато країн пройшов він, багато бачив народів. Нарешті дійшов він до похмурої країни, де жили старі грайї. Одне тільки око і один зуб мали вони на всіх трьох. По черзі користувалися вони ними. Поки око було в однієї з грай, дві інші були сліпі, і видюща грайя вела сліпих, безпорадних сестер. Коли ж, вийнявши око, грайя передавала його по черзі другій, всі три сестри були сліпі. Ось ці грайї охороняли шлях до горгон, тільки вони одні знали його. Тихо підкрався до них, за порадою Гермеса, в пітьмі Персей і вирвав в однієї з грай чудесне око саме в ту мить, коли вона передавала його своїй сестрі. Скрикнули грайї з жаху. Тепер вони всі три були незрячі. Що мали робити вони, сліпі й безпорадні? Почали вони благати Персея, заклинаючи його всіма богами, віддати їм око. Вони ладні були зробити все для героя, тільки б він повернув їм їх скарб. Тоді Персей зажадав у них за те, що поверне їм око, указати йому шлях до горгон. Довго вагалися грайї, та довелося їм, щоб повернути собі зір, указати цей шлях. Так дізнався Персей, як потрапити йому на острів горгон, і швидко рушив далі.
Під час дальшого шляху прийшов Персей до німф. Від них дістав він три дарунки: шолом володаря підземного царства Аїда, який робив невидимим кожного, хто його одягав, сандалії з крилами, за допомогою яких можна було швидко літати в повітрі, і чарівну торбину: ця торбина то розширялась, то стискалась, залежно від розміру того, що в ній лежало. Взув Персей крилаті сандалії, надів шолом Аїда, перекинув через плече чарівну торбину і швидко понісся в повітрі до острова горгон.
Високо в небі нісся Персей. Під ним розстилалася земля з зеленими долинами, де срібними стрічками вились ріки. Міста виднілись унизу, в нихясно виблискували білим мармуром храми богів. Вдалині височіли гори, вкриті зеленню лісів, і, як алмази, горіли в променях сонця їх снігові вершини. Вихором несеться Персей все далі й далі. Він летить так високо, як не злітають і орли на своїх могутніх крилах. Ось блиснуло вдалині, як розтоплене золото, море. Тепер над морем летить Персей, і шум морських валів ледве вловимим шелестом доноситься до нього. Ось уже не видно землі. На всі боки, скільки сягає зір Персея, розкинулась під ним рівнина вод. Нарешті в блакитній далині моря чорною смужкою показався острів. Усе ближче він. Це острів горгон. Щось нестерпним блиском сяє в променях сонця на цьому острові. Нижче спустився Персей. Мов орел, ширяє він над островом і бачить: на скелі сплять три жахливих горгони. Вони розкинули у сні свої мідні руки, вогнем горять на сонці їх сталева луска і золоті крила. Змії на їх головах ледве ворушаться у сні. Швидше відвернувся Персей від горгон. Боїться побачити він їх грізні обличчя - адже один погляд, і в камінь обернеться він. Узяв Персей щит Афіни-Паллади - як у дзеркалі, відбилися в ньому горгони. Яка ж із них Медуза? Мов дві краплі води, схожі одна на одну горгони. 3 трьох лише Медуза смертна, тільки її можна вбити. Задумався Персей. Тут допоміг Персеєві швидкий Гермес. Він показав Персеєві Медузу і тихо шепнув йому на вухо:
– Швидше, Персею! Сміливіше спускайся вниз. Он, крайня од моря Медуза. Відрубай їй голову. Пам'ятай, не дивись на неї! Один погляд, і ти загинеш. Поспішай, поки не прокинулись горгони!
Як падає з неба орел на намічену жертву, так кинувся Персей до сплячої Медузи. Він дивиться в ясний щит, щоб певніше завдати удару. Змії на голові Медузи зачули ворога. 3 грізним шипінням піднялися вони. Поворушилась у сні Медуза. Вона вже трохи розплющила очі. В цю мить, як блискавка, блиснув гострий меч. Одним ударом відтяв Персей голову Медузи, її темна кров потоком ринула на скелю, а з потоками крові з тіла Медузи піднялися до неба крилатий кінь Пегас. Швидко схопив Персей голову Медузи і сховав її в чарівну торбину. Звиваючись у корчах смерті, тіло Медузи впало із скелі в море. Від шуму його падіння прокинулися сестри Медузи, Стейно і Евріала. Махнувши могутніми крилами, вони звилися над островом і очима, що горіли люттю, дивилися навколо. Горгони з шумом носяться в повітрі, але безслідно зник убивця сестри їх Медузи. Жодної живої душі не видно ні на острові, ні далеко в морі. А Персей швидко летів, невидимий у шоломі Аїда, над шумливим морем. Ось уже несеться він над пісками Лівії. Крізь торбину просочилася кров з голови Медузи і падала важкими краплями на пісок. 3 цих крапель крові породили піски отруйних змій. Все довкруги кишіло ними, все живе кидалося тікати від них; змії перетворили Лівію в пустиню.
Персей і Атлас
Все далі мчить Персей від острова горгон. Неначе хмара, яку жене бурхпивий вітер, мчить він по небу. Нарешті він досяг тієї країни, де царював син титана Япета, брат Прометея, велетень Атлас. Тисячі отар тонкорунних овець, черід корів і биків круторогих пас-лось на ланах Атласа. Розкішні сади росли в його володіннях, а серед садів стояло дерево з золотими гілками й листям, і яблука, що росли на цьому дереві, були теж золоті. Атлас охороняв, як зіницю ока, це дерево, воно було його найбільшим скарбом. Богиня Феміда провістила йому, що настане день, коли прийде до нього син Зевса і викраде в нього золоті яблука. Боявся цього Атлас. Він огородив сад, в якому росло золоте дерево, високим муром, а біля входу поставив на варті дракона, що вивергав з пащі полум’я. Атлас не допускав чужоземців у свої володіння - він боявся, що серед них з'явиться і син Зевса. Ось до нього і прилетів на своїх крилатих сандаліях Персей і звернувся до Атласа з такими привітними словами:
– О Атласе, прийми мене як гостя у своєму домі. Я - син Зевса, Персей, який убив горгону Медузу. Дай мені відпочити в тебе від мого великого подвигу.
Коли Атлас почув, що Персей - син Зевса, зараз же згадав він провіщення богині Феміди і тому грубо відповів Персеєві:
– Забирайся звідси геть! Тобі не допоможе твоя брехня про великий подвиг і про те, що ти - син громовержця.
Атлас уже хоче вигнати за двері героя. Персей, бачачи, що не може він боротися з могутнім велетнем, сам поспішає вийти з будинку. Гнів бушує в серці Персея; його розгнівив Атлас тим, що відмовив йому в гостинності та ще й назвав брехуном.
У гніві Персей каже велетневі:
– Добре ж, Атласе, ти проганяєш мене? Ну, так прийми ж принаймні від мене подарунок!
3 цими словами швидко вийняв Персей голову Медузи і, відвернувшись, показав її Атласові. Зараз же обернувся в гору велетень. Його борода й волосся стали густими лісами, руки й плечі - високими скелями, голова - вершиною гори, що сягала самого неба. 3 того часу підтримує гора Атлас увесь небозвід, з усіма його сузір'ями.