Лексикон інтимних міст. Довільний посібник з геопоетики та космополітики
Шрифт:
Кракова я не бачив цілих 29 років, з яких останні 23 безперервно мріяв про те, щоб його побачити. На сьомому році життя мені трапилися краківські родичі — однієї літньої ночі (сон! сон!) вони, зійшовши у Франику з Варшавського потяга, опинилися в нашому домі й обсипали мене всього фотками, поштівками і значками з Кракова. Саме зі значків я навчався непотрібному — читати перші польські літери, зазвичай прописні. Починаючи із сьомого року життя, я виношував у собі вафельне слово WAWEL. Прошу врахувати, що у згаданому віці я був знайомий лише з єдиним (і прямим) значенням епітета «вафельний». Жодні інші конотації поки що не приймаються.
Отже, WAWEL видавався мені хрустким і кондитерським.
А Краків міг би насправді повнитися круками, принаймні небо над ним. Тому й прадавня українська назва Кракова — Круків. Інші казали — Граків. Але не
Є ще версія про заселений майже виключно монстрами Покраків. Хоч то якесь інше місто, західніше. Як усі міста, викурені з печери Дракона (Київ теж), Краків зобов'язаний своїм звільненням Святому Юрієві. Це якщо мати на увазі первинне, міфологічне звільнення. А я 1989 року став принагідним свідком одного з поточних історичних звільнень. І воно стало можливим лише завдяки тому, що на світі існує ця примара — польськість.
Її найпершою ознакою дев'ять із десяти опитаних назовуть католицизм. Наприкінці травня 1989 року він розцвів у Кракові таким пишним середньовіччям, що в нас із Пат аж голови йшли обертом від його фіміамних пахощів. Ми вперше опинилися за кордоном разом. Не зважаючи на те, що в ті часи еСеСеСеРом ще циркулювало прислів'я про Польшу нєзаграніцу, у Кракові це не справджувалося. Ми продиралися до нього цілий день — аж трьома потягами, з яких третій був абсолютно польським. Це була виснажлива подорож на захід сонця, на край світу, сповнена пригод і небезпек. Ми знали, що так буде, і внутрішньо готувалися до цього випробування у просторі.
Але воно виявилося ще й випробуванням у часі: ми потрапили в сам розпал середньовіччя. Краків являв собою тисячу костелів, з яких жоден уже не здатен був помістити в собі хоч би й третини вірян. Щоб усі могли почути Месидж, костели Кракова поз'єднувано між собою єдиною акустичною системою виведених на площі та вулиці динаміків. Місто співало голосами тисячі й одного священика. Усе навколо пахло свічками та опіумом. Ми блискавично наверталися, скуповуючи срібні ланцюжки з розп'яттями, хрестики і вервиці. Ще трохи — і ми повелися б на мощі та індульгенції. Останні цілком не зашкодили б, зважаючи на наше нешлюбне статеве життя.
Одного з четвергів ми опинилися на Святі Божого Тіла і кілька годин спостерігали за процесією, що її кольоровість могла нам дотепер лише снитися. Самих лише чернечих орденів було там з десяток, і кожен іншого кольору. А цехи? А спудейські братства? А міська варта включно з пожежниками? А Братство Доброї Смерті з причепленими до хоругов людськими черепами? [62]
І всі чотирнадцять станцій Господньої муки!
Радянські шкільні підручники називали середньовіччя «понурим», і я завжди здогадувався, що насправді це якось не так. Середньовіччя у Кракові виглядало невимовно весело. Тодішній Папа, краківський актор і поет, був найдотепнішим жартівником не лише Ватикану, а й цілого Всесвіту. Католицизм як такий є найвеселішою з великих релігій [63] . Він зазвичай балансує на межі дозволеного, а дозволеного в ньому значно більше, ніж в усіх інших релігіях. Дозволяти своїм дітям більше — ознака батьківської довіри та відкритої м'якості. Тому й карнавал щоразу зароджується в культурах, що вибродили на ґрунті католицизму.
62
Congregatio Bonae Mortis — релігійне товариство, члени якого, зокрема, навідують засуджених до смертної кари перед виконанням вироку.
63
Не так давно я почув від Тимона Тиманського, що католицизм належить до першої трійки найбільш людоненависницьких систем. Щоправда, тільки на третьому місці. На першому нацизм, на другому комунізм.
Наприкінці травня 1989 року Краків не міг не здаватися карнавалом. Тому другою після католицизму складовою поняття «польськість» для мене є карнавальність. Протистояти владі можна переодяганнями, а повалювати її — грою. Альтернативою червоному є не чорне, а помаранчеве. Помаранчева альтернатива починається в Польщі 1980-х і через десятиліття, через Белґрад 1996 та 2000-го, через Тбілісі 2003-го, вривається у наш 2004 рік.
Але я тепер
Я ж уперше побачив їх перед брамою Краківської Політехніки на вулиці Варшавській. Вони були з тіла і крові, тобто живі, намацальні, не анімаційні, проте сильно анімовані — кілька десятків дівчат (особливо намацальних) і хлопців у ковпачках і гетрах, з картонними крильцями. Вони заважали. Тобто створювали радісну мультикову метушню, рухливу казкову масу на підступах до головного входу і тим самим блокували підрозділ glin, себто лягавих, що за наказом влади мав увірватися всередину Політехніки і надавати по сраці окупаційному студентському страйкові. Але смерфи їх зупинили. Вони обдаровували сильно спантеличених міліцаїв букетами, м'якими іграшками, цукровою ватою, жувальною гумкою, надувними кондомами — всім найнеобхіднішим, усім, без чого ніяк не уявити собі жорстоких буднів бійця спеціального призначення. Бійцям усе це дуже подобалося. Найгірше велось їхнім командирам: вони все ще поривалися командувати зі своїх тріскучих матюгальників, але на радість публіці в них нічого вже не виходило. Їм відмовляли навіть матюгальники. Як їм було позбирати себе в кулак і досягнути бажаного ступеня люті, коли їхніх воїнів з ніг до голови обсипувано трояндовими пелюстками й метеликами?
Міліція здалася. Вона припинила штурм і не пройшла. Мені здалося, що вона зробила це не без потаємного задоволення. Можливо тому, що була польською міліцією і виховувалася на добрих анімаційних серіалах, а не на жорстоко-садистському «Ну, постривай!».
Так смерфи захистили від плюндрування Краківську Політехніку і повалили в Польщі злий антикарнавальний режим.
Тоді у Кракові мені завжди і всюди страшенно хотілося Пат. Гадаю, що за цим і, головне, над цим пантрувала розлита в усьому навколишньому молодість. Саме вона, її драйв і кайф, є для мене ще однією складовою тієї польськості, про яку я тут увесь час розводжуся. Польська революція була оксамитовою, ніби молода вагіна.
Оксамитова, втім, не означає безкровно-лагідна. Щодня відбувалися зіткнення громадян з режимом. Найчастіше це траплялося в околицях Ринку — близькість університету визначала все. У такі хвилини Ринком та прилеглими до нього Флоріанською, Ґродзькою, Братською чи Шевською починали літати не тільки летючки з відозвами, але й димові шашки, петарди і камені. Барикади виростали за лічені хвилини. Пахло Парижем 68 року, сказав би хтось із тих, які звикли все на світі приміряти лише до Парижа і до 68 року.
Бої, а частіше побоїська відбувалися зі змінним успіхом, і міліцаям часом діставалися до клешень поодинокі найактивніші демонстранти. Вони затримували їх на кілька діб і розкидували по буцегарнях — це, здається, називається адміністративним арештом. Громадяни протиставляли цьому солідарність. Жодна людина не сміла зникнути безвісти. Прізвища потерпілих героїв опору (поламані кінцівки, перебинтовані голови) відразу ж повідомлялися до якихось центрів, там із них складали списки, що їх потім розмножували на ксероксах і поруч з усілякими відозвами вивішували на всіх найлюдніших перехрестях. Значення ксерокса у тих подіях дорівнює значенню смерфів, тобто є вирішальним. Ксерокс є таким же оксамитовим героєм тих днів, що й пам'ятник Адамові Міцкевичу. Саме він, пам'ятник, і став головним інфоцентром опору. Увесь обліплений підпільними брошурами, бойовими листками та карикатурами, Пророк узяв на себе левову частку ідейної боротьби. Можливо, це була і його молодість, надцята, ще одна — у рухливому живому хороводі студентів, ченців, школярів, зв'язкових дівчат і всіляких патланів з мегафонами, в оточенні (як завжди) Вітчизни, Мужності, Поезії й Науки, кожна з яких у ті дні знову набувала особливого змісту, виростаючи з банальної алегорії до універсального символу.