Let my people go
Шрифт:
Враження В. «…»: країна, як енергетична яма — скільки зусиль не вбухай (жодного бажання щось тут робити).
Еге, каже чувак, еге… Godzi sie [Сходиться (польськ.).]. Тільки це «не наша» яма, от у чім штука, — не українська. Це «крізь діри» в східній стіні видуває — вітром з азійських
Ми енергетично — не відокремились: не зімкнулось = не заквакало своє незалежне болітце, котре відтак можна було б — дренажувати, висушувати, розводити на ньому латаття чи болотяні орхідеї — «любе», але результат докладених зусиль — давався б відчути. А «яму» цю я пам'ятаю — від совєтів: на її дні — Російський Упир (Ал. Толстим, здається, вперше зафіксований?). Від нього якраз і «не відділились».
20 грудня 2003
«…» В цій країні — як в божевільні: нема правил, у культурі — жодних взагалі. Нарешті дійшло, чому вчора Ш. (новин-ний журналіст!) спитав у мене таку дурницю — мікрофона в груди, я сиджу за прилавком, підписую книжки, довкола люди — «Пані Оксано, чи Вам важливо, щоб Вас купували багато?» Мені, звісно, «в зобу диханьє спьорло», і я розсердилася: що ж ти мене провокуєш, я що, отак при всіх маю сказати, що на цьому й ґрунтується мій іnсоmе [Дохід (англ.).]? А сьогодні втямила — він просто не знає, як той іnсоmе досягається, просто поняття не має, до чого ціла та акція і чому «письменники стають за прилавок», — йому ніхто того не сказав! А в «Кієвскіх вєдомостях» Б. відтворює розмову на «Медвіні»: «Не собираетесь снова издаваться в Москве? — Это вопрос к моєму издателю, Леониду Финкельштейну». Здурів, чи що? До чого ж тут Фінкельштейн? А — це я відповідала російській журналістці, з «Маяка»: «а зта («Сестро, сестро») Ваша книжка появится в русском переводе?» Я й сказала — «зто вопрос к моєму московскому издателю», — а поруч стояв Фінкельштейн! От воно в Б. й «контамінувалося». І все це летить в друк — і не вивіряється, і не спростовується, бо не має жодного значення!!! «Мне все равно, что они там пишут о культуре», — сказав редактор тих-таки «Вєдомостєй», коли йому вказали на глупство з «ґрантоєдами». Відтак, як при американському арешті: все, що Ви скажете, може бути використане проти вас. Тільки тут це повсякчас, кожної хвилини.
Куди поділися всі ті журналісти, які ще 7 років тому інтерв'ювали мене з приводу «Польових досліджень»??! То були люди переважно середнього віку, професіонали (!), які зналися на тому, про що питають, — і, зрештою, вони ж мене й «зробили» тоді, в 1996-му! Як можна було за яких 5 — 7 років повністю ліквідувати в країні професійну журналістикуіі
А я ще щось тут пояснювати пробую — за якими правилами грати, та як це робиться у людей… А довкола — звичайна тиха божевільня: вони тебе слухають, але не чують, і кожне твоє слово може бути використано не «проти тебе», а значно гірше — як завгодно, і нема способу прорахувати, як саме!
На кожному кроці, тільки-но виходиш на люди й розтуляєш рота, загрузаєш, як ногою в ковтуні омели, і щоб виплутати ногу, за кожним своїм словом волічеш довжелезний, в нескінченність (?) протяглий хвіст пояснень «…». В цій країні всі «правила» спростилися до елементарно-базових: як урвати гроші «…», — і тому аналогія з «розкультуреністю» й диким варварством 1930 — 40-х не працює (там усе-таки висувався ідеал —
28 грудня 2003
Вночі, після розмови з Р. (як їй [у Празі] рік треба було чекати на дозвіл [від муніципалітету], щоб «пробити дірку» в квартирі — на газове опалення!), раптом зрозуміла про Соліну смерть [Мова про трагічну загибель Соломії Павличко від нещасного випадку у власній квартирі 31 грудня 1999 р.]: її символічність — за 9 місяців перед Ґонґадзе (тільки ніхто тоді не втямив, не розчув). А нинішня «епоха бєспрєдєлу» почалася саме звідтоді (уявнила свою дифузну смертоносність у тій ванні).
Беспрєдєл — це коли жити не можна, а винних нема, бо винні всі. Інженер у ЖЕКу, що за 30 — 50$ хабаря підписує дозвіл на перебудову квартири, газівник, якому начхати, як там той газ витікає, нуворіші, які ту квартиру перебудовували, міськрада, яка дозволяє перебудовувати все що завгодно й кому завгодно, — кожен зосібна обурився б, якби його назвали убивцею. І кожен зосібна доклався до результату — перетворення, за кілька хвилин, блискучої молодої жінки — на труп.
Кожен із нас щоденно примножує зло — а вже резервуари, в яких накопичуються наші сумарні зусилля, щоб певної миті прорватись і забрати чиєсь життя, нам невидимі — поки не вибухнуть.
31 грудня 2003
«Скоро будут Сталина оживлять!» — кричить старий (на пошті). — «Зря смеетесь: сердце будут ему вставлять, душу…»
Не пам'ятаю такого смурного передноворіччя — в супермаркеті черга, довжелезна — і як у похоронному бюро: жодної усмішки. (Розмова з водіями, які вчора підвозили, один з освітою — істфак — «Пир во время Кучми!», другий — «народ» — ні на що, власне, крім мирно-забезпеченого життя, не претендує, але настрій занепаду відбив точніше: « несправедливость… на кого ровняться?» — почуття моральної кривди. Але обоє згодні з тим, що треба — «стрелять», і зловтішно на це чекають.)
М. дзвонить: у Львові затриманий Іващишин. І що робити? Нічого, він просто дзвонить, щоб не самому лайно їсти. Оце типово.
Наймудріший висновок — Кука: «бережіть здоровля! Бо то такі люди, як Ви, на здоровля звичайно не вважають, а потім швидко згоряють. Бережіть». Слушно: все це треба витримати, крізь усе це пройти — і духа пронести.
11 січня 2004
«…» «Збої сну» по місті — масові, способів технотронного впливу на мізки — десятки вже (до 20-ти), в Росії зареєстровано «регіональні сни» і дискутувався «закон про захист ноосфери» «…» Входження в ніч. Що да, то да.
1 березня 2004
Така весна безрадісна, що Господи!…І дні повзуть — неначе пруть тягар:Твоє життя в періоді піврозпаду:Розпався спирт — зостався перегар.Той спирт, що — spirit : що мінивсь так весело,Що так горів — лиш чиркни сірником!……І в цьому місці вірша мене обкакала ворона. Апотеоза.
Вперше від 10-ти років: люди в транспорті знов починають лаятись. Поганий знак.