Лев, Чаклунка і стара шафа
Шрифт:
А ось Аслан… Ні бобри, ні діти не знали, як із ним поводитися і що говорити при зустрічі. Ті, які ніколи не бували в Нарнії, не можуть навіть собі уявити, що хтось може бути добрим і страшним водночас. Якщо діти колись так думали, то враз позбулись цього враження. Вони відважилися звести очі на Аслана і перед ними промайнула золота іскриста грива та великі шляхетні і врочисті проникливі очі, проте
— Підійди-но до нього, — прошепотів пан Бобер.
— Ні, — так само тихо заперечив Пітер, — Ви перший.
— Ні, найперше сини Адамові, а потім звірі, — знову пошепки відповів пан Бобер.
— Сюзан, — тихесенько проказав Пітер, — а може, ти? Панянок завжди пропускають уперед.
— Ні, ти найстарший, — відповіла Сюзан. Що довше вони сперечались, то незручніше себе почували. Нарешті Пітер усвідомив, що перший крок таки доведеться зробити йому. Він вихопив свого меча із піхов, віддав ним честь і квапливо звернувся до друзів:
— Ходіть за мною. Й опануйте себе.
Хлопець ступив кілька кроків назустріч Асланові і вимовив:
— Ми прийшли… Аслане.
— Ласкаво просимо, Пітере, сину Адамів, — відповів Аслан. — Ласкаво просимо, Сюзан та Люсі, доньки Євині. Ласкаво просимо і вас, Бобре з Бобрихою.
Його голос, глибокий і шовковистий, якось умить їх заспокоїв. Тепер вони почувалися легко і спокійно і не відчували жодної незручності, стоячи мовчки перед Асланом.
— Гаразд, а де четвертий? — запитав Аслан.
— Він зрадив їх і перекинувся до Білої Чаклунки, о Аслане, — сказав пан Бобер.
Щось змусило Пітера додати:
— Це частково моя провина, Аслане. Я ставився до нього недобре. Гадаю, це й підштовхнуло його до цього вчинку.
Аслан не сказав нічого, щоб якось виправдати Пітера, але й не ганив його, а лиш незмигно дивився на хлопця своїми величезними очима. Та й справді, що тут іще можна було сказати?
— Аслане, даруй, — мовила Люсі, — чи не можна щось зробити, аби врятувати Едмунда?
— Ми робитимемо все, що тільки можна, — сказав Аслан, — але це може виявитися важчим, ніж ви собі гадаєте.
І знову на якийсь час запала мовчанка. Досі думки Люсі оберталися лише навколо того, яку велич, могутність і мир випромінює погідне левове обличчя, аж раптом дівчинка помітила, що Асланів погляд затуманив глибокий смуток Та наступної хвилини вираз його очей змінився. Лев струсонув гривою і сплеснув лапами.
«Які страшні пазурі, — подумала Люсі. — Добре, що він уміє їх ховати».
— А тим часом, — промовив лев, — готуймося до свята. Вельмишановні пані, проведіть доньок Єви до шатра і допоможіть їм.
Коли дівчатка відійшли, Аслан поклав свою м'яку, але важку лапу Пітерові на плече і сказав:
— Ходи-но, сину Адамів, я покажу тобі замок, у якому ти станеш королем.
І Пітер, стискаючи у руці меч, пішов за левом на східний край пагорба. Звідтам їм відкрився чудовий краєвид. Позаду сідало сонце і все купалось у вечоровому скісному промінні: ліс, гори, долини і велика ріка, що звивалась сріблястою змійкою. Вдалині виднілося море, що зливалося з горизонтом, а по небу пливли рожеві від призахідного сонця хмаринки. Там, де земля Нарнії стикалася з морем, із невеличкого пагорка побіч гирла великої ріки хтось наче пускав сонячних зайчиків. Це вікна
— Це, о людино, — промовив Аслан, — Кеа-Перевел — замок чотирьох тронів, один із яких ти посядеш як король. Показую його тобі, бо ти первородний і тобі бути Верховним Королем.
І знову Пітер нічого не сказав, бо серед тиші всі раптом почули дивний звук. Він нагадував трубіння мисливського ріжка, але був якийсь глибший і соковитіший.
— Це ріг твоєї сестри, — тихо промуркотів побіч голос Аслана, якщо можна так сказати про лева.
Пітер не одразу второпав, що відбувається. Але далі побачив, як рвонули вперед усі створіння, і почув, як Аслан, змахнувши лапою, вигукнув:
— Назад! Нехай принц сам здобуде собі ім'я лицаря!
Тоді хлопець усе збагнув і з усіх сил кинувся до шатра. Там його чекало жахливе видовище.
Наяди з дріадами розсипались хто куди. Люсі, з білим мов крейда обличчям, бігла йому назустріч, з усіх сил перебираючи маленькими ніжками. Далі він помітив Сюзан, яка метнулася до дерева і видряпалась на нижню гілку Сюзан доганяла якась величезна сіра звірюка. Спершу Пітерові здалося, що це ведмідь, але звір радше скидався на вівчарку, тільки якусь дуже велику. Нарешті до хлопця дійшло: та це ж вовк! Звір зіп'явся на задні лапи, а передніми намагався ухопитися за стовбур, щоб дістатись до дівчинки. Увесь наїжений, він розлючено гарчав і дряпав по корі своїми страшними пазуриськами, а бідолашна Сюзан не могла піднятися вище! Одна її ніжка бовталася так низько, що звір, здавалося, ось-ось уп'ється у неї гострими зубиськами. Пітер здивувався, чому Сюзан не вилізе вище або хоча б не підбере під себе ноги, але досить було лиш глянути туди, аби зрозуміти, що ще мить — і дівчинка зімліє від страху і зірветься вниз.
Не можна сказати, що Пітер відчував у собі велику відвагу, — ні, йому аж замлоїло під грудьми від того, що побачив. Проте часу на вагання не було. Хлопець вихопив свого меча і кинувся на звіра. Але промахнувся. Вовк тут же обернувся до Пітера. Очі звірюки люто спалахнули, а з широко вишкіреної пащі вирвалося гарчання. Вовк аж нетямився з люті — і це врятувало Пітера, бо інакше той умить уп'явся б хлопцеві у горло. Далі все відбулось так швидко, що Пітер не встиг нічого усвідомити. Він блискавично ухилився і з усієї сили встромив меча звірюці просто у серце. Те, що було потім, нагадувало страшний сон: вовк, у передсмертних корчах, шарпався у різні боки, оскалені зуби зачепили Пітерове чоло. Хлопець бачив перед собою лише вовчу кров і жмути його сірого хутра. Нарешті потвора звалилася мертва. Пітер висмикнув меча, випростався й обтер рукавом піт з лиця. Він ледве тримався на ногах від утоми.
Сюзан одразу зістрибнула на землю. Обоє ще тремтіли від пережитого. Сестра і брат міцно обійнялися і, думаю, не обійшлося без сліз. Проте у Нарнії це нікому не мають за зле. — Хутко! Хутко! — пролунав голос Аслана. — Кентаври! Орли! Я бачу в гущавині ще одного вовка. Ось там, за вами. Він утікає. Усі за ним! Він побіжить до своєї володарки. Це допоможе знайти її і врятувати четвертого сина Адамового.
Виконуючи його наказ, з десяток або й більше найпрудкіших створінь із тупотом копит, із шурхотом крил негайно розчинилися у сутінках, що вже ото насувалися.