Логіка речей
Шрифт:
Тепер зовнішній вигляд. Після довгих вагань, тяжких роздумів та безсонних ночей Віктор Колобко обрав ансамбль, який мав підкреслити його патріотизм (вишиванка з синьою та жовтою китицями), молодявість (синя спортивна куртка «Adidas»), інтелігентність (білі ретельно випрасувані штани).
Драматичний театр, де відбувалася конференція, був переповнений національно свідомими українськими патріотами. Про це можна було судити з того, що переважна більшість була у вишиванках; хто її не мав, той був у краватці, стилізованій під гуцульський орнамент, а хто був і без цього, той мав синьо-жовтий значок на вилозі. Віктор Колобко побачив
Стало дуже парко, і він змушений був зняти і здати в гардероб свою ефектну куртку, звичайно, відчепивши попередньо з неї синьо-жовтий значок, справлений на місце того, що героїчно загинув у шаленстві гекачепівського путчу. Стурбований новими обставинами у своєму зовнішньому вигляді, Віктор Колобко швидко підійшов до великого дзеркала у фойє. Яке щастя, що свого часу він купив собі сорочку з вишивкою на грудях і манжетах не білу, а чорну! Нейлонову. Ці узори, вишиті червоними і чорними нитками! Ці синя і жовта барви на чорному тлі! Цей красивий чоловік!.. У білих штанах…
Віктор Колобко хотів сісти біля панни Оксани, поміж студентів, серед молоді, в енергетиці нового, але зануда-голова секретаріату вказав йому місце поряд із делегацією з його району. Довелося скоритися.
Зібрання вшанували рухівські вожді з Києва: відомий український поет, який натерпівся від режиму (то з державними преміями накрутили — республіканську дали, а союзну ні, то замість п’ятитомника випустили чотиритомник, то авто виділили — не «Волгу», як годиться, а якісь «Жигулі» і т. д.), та колишній лектор ЦК КПРС, який у ніч проти 24 серпня 1991 р. прозрів і зранку вступив до Руху, а позаяк він був депутатом Верховної Ради УРСР, то відразу ж потрапив у народні вожді. У своєму виступі екслектор розповідав про злочини комуністичної партії — про ленінські накази «расстрєлівать кулаков і попов бєз лішнєй волокіти», про сталінські репресії, зокрема проти старих більшовиків-ленінців, про штучні голодомори, про «дєло врачєй-убійц» і про хрущовський волюнтаризм, до брежнєвського застою ораторові не дозволив дійти регламент.
Поет, теж депутат, довго розводився про національне відродження, про утиски української мови, про духовність і народну пісню, а на завершення оголосив, що є така думка, аби нинішню Верховну Раду не розпускати, бо в ній, мовляв, демократичні сили ось-ось візьмуть гору. Це страшенно не сподобалося Вікторови Колобкови — цей поет хоче зруйнувати його плани на майбутнє!
Він негайно написав записку, що народ хоче нового демократичного парламенту, а рухівські «низи» (він закреслив «низи» і написав «базові структури») готуються до дострокових виборів, і передав її у президію. Відповіді Віктор Колобко не дочекався, як також не дочекався свого виступу.
Районним провідникам за регламентом слово мали давати в алфавітному порядку, до того ж після столичних і місцевих вождів. До його літери не дійшло, бо делегати почали співати. Після виступу самодіяльного кобзаря Олелька Мустафійчука, який видерся на трибуну з бандурою і вдарив у струни, зала підвелася і стоячи, дуже душевно й піднесено, виконали всі чотири неофіційні гімни України:
Після такого стихійного вияву національної свідомости головуючому не залишалося нічого іншого, як перейти до другого питання: виборів голови крайової організації та ради НРУ.
Після закриття конференції (ще один тур виконання всіх чотирьох гімнів) усі делегати вирушили на майдан мітингувати. З надією хоча б там озвучити свій полум’яний інтелектуально насичений виступ Віктор Колобко йшов у перших лавах колони, несучи в руках бамбукове вудилище з прапором. Поряд із ним ступала панна Оксана!
Коли розпочався мітинг і оратори почали гнівно таврувати номенклатурних комуняків, російських шовіністів і підпільний обком, що, незважаючи ні на що, діє, Віктор Колобко крадькома оглянув себе у кишенькове дзеркальце і підступився ближче до панни Оксани. Вона неуважно глипнула на нього і несподівано сказала:
— Чи нема у вас із собою якоїсь канапки чи яблука, пане Колобку, бо я голодна, як в’язень комуністичного концтабору?
З блискавичною швидкістю у свідомості Віктора Колобка почалася безкомпромісна боротьба: шанс є шанс. З одного боку — з’явилася можливість запросити панну Оксану на каву і там вирішально поговорити (шанс чи не шанс?), з іншого — вождь обіцяв надати йому слово і є нагода прочитати свою шедевральну промову (теж шанс, якого найближчим часом може вже не бути). Переміг основний інстинкт.
— А якщо ми, панно Оксано, непомітно вислизнемо з майдану і підемо на каву?! Я запрошую.
Вона мовчки кивнула. Віктор Колобко передав бамбук із прапором своєму заступникові в районній організації і, делікатно взявши панну Оксану за широкий рукав вишиванки, видістався разом із нею з натовпу. Відстоявши довгу чергу у кав’ярні «Смак востока», він отримав два гарячі бутерброди з сиром, каву і апельсин.
Коли було з’їдено бутерброди і випито каву, Віктор Колобко зважився. Він втупився в апельсин, якого поволі очищував від шкурки, і почав без преамбули:
— Панно Оксано, я пропоную вам зі мною одружитися. Кажіть так чи ні! Хоча вам, мабуть, треба подумати, скільки часу ви просите?
Оксана витріщила очі, перевела погляд на Колобкову хитру зачіску і роззявила рота.
Віктор Колобко люто здирав шкуринку з апельсина.
З кінофільмів Оксана знала, що в таких випадках дівчина має розрахуватися за з’їдене-випите нею, зневажливо глипнути на кавалера, що припустився такої безтактності, і гонорово піти собі геть. Але в неї не було ні копійки, а викидати коники, коли колега-рухівець за тебе платить, їй не дозволяло домашнє виховання у релігійній греко-католицькій родині. Нарешті, вона спромоглася на мудру відповідь:
— Я шаную ваш гумор, пане Вікторе, але поки не закінчу університет, я не хочу торкатися цієї теми навіть у гумористичному контексті.
Я не жартую, хотів запевнити її Віктор Колобко, а натомість він спитав:
— А коли ви закінчуєте?
— Наступного року.
— А тоді ми…
— Я вас прошу, — перебила його Оксана, — якщо ви хочете, аби ми зберегли дружні стосунки, не торкайтеся більше цієї теми!
Віктор Колобко з готовністю кивнув, відзначивши про себе «дружні стосунки». Це вже прогрес, тобто поступ. Вони повернулися на майдан і якраз встигли на завершення виконання всіх чотирьох неофіційних гімнів вільної України.