Lux perpetua
Шрифт:
Вісті зі світу нелегко торували собі шлях крізь монастирські стіни, але час від часу все-таки доходили. Невдовзі після святого Михайла розійшлася звістка про похід гуситів на Верхню Лужицю, про десять тисяч чехів на чолі зі страхітливим Прокопом, котрий викликав жах уже самим звуком свого імені. Говорили про напад на монастир целестинців в Ойбіні, про відбиті ціною численних жертв штурми Будишина та Згожельця, про облоги Житави і Хоцебужа. Тремтячими від збудження голосами гарячково говорилося про вирізане до ноги населення у захопленому Губіні, про криваву бійню у Камені. Плітки стократно примножували кількість спалених містечок та сіл, розповідали про тисячі жертв. Вероніка слухала напружено, потім жестом покликала Ютту до нецесаріуму, місця, яке вже давно служило їм для нарад.
— Це може бути наш шанс, — тлумачила вона, сідаючи над діркою в дошці. — Чехи можуть з Лужиць вторгнутися в Саксонію. Запанує сум'яття, на дорогах з'являться біженці, завжди можна буде до когось приєднатися. Ми були б не самі. Якби нам трішки пощастило, ми змогли би пробратися…
— Куди?
— До гуситів, само собою! Твій любий, ти казала, є серед них значною фігурою. Це твій шанс, Ютто. Наш шанс.
— По-перше, — тверезо зауважила Ютта, — нам відома тільки чутка. У червні теж здіймалася паніка, подейкували про тисячі гуситів, які сунуть на Житаву та Згожелець. А закінчилося незначною сутичкою на шльонсько-лужицькому пограниччі. Тепер може бути так само.
— А по-друге?
— Я бачила результати гуситських рейдів у Шльонську. Йдучи, гусити вбивають і палять усе на своєму шляху. Якщо ми нарвемося на сп'янілу від крові чернь, нам кінець, ім'я Рейневана нас не врятує. Його, може, знають деякі з-поміж вищих рангом капітанів, та гемайни про нього і не чули.
— Отже, нам треба подумати, — Вероніка встала з дошки, опустила рясу, — щоб, оминувши гемайнів, потрапити до капітанів. А це можна влаштувати. Отже, чекаємо на розвиток подій, Ютто, виглядаємо нагоди. Ми умовилися?
— Умовилися. Чекаємо на розвиток і виглядаємо.
Події, безумовно, розвивалися, принаймні так випливало з уривків відомостей та чуток, які доходили до Кроншвіца.
Невдовзі після святої Люції монастир стривожила звістка про черговий напад, про могутню гуситську армію, яка через Рудні гори ввійшла в Саксонію, у долину Лаби. Вероніка багатозначно дивилася на Ютту, Ютта кивала головою.
Залишалося чекати нагоди.
А нагода трапилася зовсім швидко. Як на замовлення.
У Кроншвіці часто з'являлися гості, часто високопоставлені світські або високі сановники в церковній ієрархії. Монастир домініканок був впливовим у Тюрінгії, тут рахувалися з голосом і думкою пріориси, що походила зі знатного роду. Під час перебування в ньому Ютти його відвідала Анна фон Шварцбург-Сондерсгаузен, дружина ландграфа, — власною персоною. Відвідували Кроншвіц і архієпископський вікарій з Майнца, схоластик з Наумбурга, абат бенедиктинців з Босау та різні мандрівні прелати з різних, часом вельми віддалених дієцезій. Правилом, а фактично — заслугою пріориси було те, що кожен з гостей виступав у Кроншвіці з проповіддю або лекцією для черниць. Теми лекцій були найрізноманітніші: транссубстанціація, спасіння, житія святих та отців Церкви, екзегеза Письма, єресі та помилки, Диявол та його вчинки, Антихрист. Загалом, тема не мала значення, важливо було розвіяти нудьгу. Крім того, деякі з лекторів були з біса красиві та мужні і надовго давали черницям привід для мрій і зітхань.
Того дня, дев'ятнадцятого грудня 1429 року, у понеділок після останньої неділі адвенту, ad meridiem [139] , коли зимове сонце гарно підсвітило вітраж із зображенням мук святого Боніфація, перед черницями та дівчатами, котрі зібралися в капітульному залі, з'явилися чотири особи. Достойна Констанція фон Плауен, пріориса конвенту. Петер фон Хаугвіц, сповідник монастиря, канонік колегіати в Жичі. Літній чоловік, високий, аскетично худий, — духовна особа, але вдягнений по-світськи у вамс з венеціанської парчі. І молодший, десь Рейневанового віку, світловолосий чоловік в одязі університетського викладача, із симпатичним обличчям, блискучими очима та хвилястим, мов у жінки, волоссям.
139
До полудня (лат).
— Дорогі сестри, — заговорила Констанція фон Плауен, у райдужному світлі з вітража схожа на королеву. — Нас ушанував сьогодні своїм візитом велебний Освальд фон Лангенройт, канонік з Майнца, наближена особа доброго пастиря нашої дієцезії, вельмишановного Конрада фон Дауна. На моє прохання канонік люб'язно погодився виголосити нам повчання. Ці повчання, зазначу, стосуються деяких світських речей, тому звернені головною мірою до панн, що перебувають тут тимчасово, а також до тих sorores та конверс, які не витримають і повернуться у світ. Але й нам, котрі офірували себе та склали обітниці, це знання, гадаю, не зашкодить. Позаяк знання ніколи не шкодить і його ніколи не буває забагато. Амінь.
Канонік Освальд фон Лангенройт виступив наперед.
— Ми недосконалі, — почав він після ефектної паузи і не менш ефектного заламування рук. — Ми слабкі! Виставлені на спокуси. Усі, незалежно від віку, розуму та статі. Одначе зважте, сестри, що жінки більше, стократ більше піддаються спокусам. Бо якщо Творець зробив чоловіка недосконалим, то жінку зробив найнедосконалішою істотою поміж тварин. Обдарувавши її здатністю давати життя, Він водночас видав її на поталу хтивості та сластолюбству. Виставив її на муки. Рече-бо мудрий Альберт Великий: «Сластолюбство та хтивість подібні до хвороби, кого охоплять, той страждає…
— Ще й як, — пробурмотіла Вероніка.
— …той не в силі». Великої сили треба, аби протистояти пожаданню. А що жінка? Жінка слабка! Духу нема, а тіло її перед пристрастю безсиле, віддане напризволяще. Навіть у подружжі нікуди втекти від жаги. Бо ж як опиратися, якщо належиться бути покіпною чоловікові та слухняною йому? Згідно з буквою Святого Письма. Рече Книга Буття: «До мужа твого пожадання твоє, а він буде панувати над тобою [140] ». «Дружини, коріться своїм чоловікам», — повчає святий Павло у листі до ефесян [141] .
140
Бут. 3:16
141
Еф. 5:22.
— То як тоді, запитаєте, бути? — вів далі канонік. — Що чинити? Піддатися і згрішити тілесно? Чи відмовити чоловікові і згрішити непокорою? Тож знайте, любі сестри, що ця дилема має розв'язок, завдяки повчанням великих докторів нашої Церкви та вчених теологів. Рече Тома Аквінський: «Якщо на поводі своєї хтивості чоловік ваш запрагне вашого тіла і вимагатиме тілесного спілкування, його треба від цього відвести, поступаючи ревно, але мудро. Однак якщо це не вдасться — а зазвичай не вдається — треба піддатися, щоби, припустившись меншого гріха, вберегти свого чоловіка від гріха більшого». Адже він, незадоволений, може побігти зі своєю жагою до борделю, або, прости Господи, з чужою дружиною чужолозтвом згрішити. Або й хлоп'я яке схопити і… Змилуйтеся, святі угодники! Отож бачите, сестри, що краще собою пожертвувати, ніж наражати свого чоловіка на такі тяжкі гріхи. Добре чинить той, хто ближнього свого від гріха оберігає. Благий се вчинок!