Lux perpetua
Шрифт:
— Боюся, — серйозно відповів Рейневан, — що його вигляд вводить в оману. Я боюся цього з огляду на Ютту.
— В оманливість я можу повірити, — кивнув головою Отто Беес. — Останнім часом не одна полуда спала з моїх очей. Просто приголомшуючи мене тим, що я побачив після спадання кожної з них. Але оманливість — це одне, а церковна ієрархія — інше. Ні цей Божичко, ні інший фактотум не зробив би нічого самовільно, та й починати нічого не сТав би сам по собі, за спиною інквізитора і без його відома. Ergo, наказ викрасти та ув'язнити Ютту Апольдівну мусив видати Гейнче. А от оцього я жодним чином уявити не можу. Це абсолютно нев'яжеться з тим, що я знаю про цю людину.
— Люди змінюються, — закусив губу Рейневан. — І з моїх очей також останнім часом впала не одна полуда. Я знаю, що все може бути. Усе може статися. Навіть те, що дуже важко собі уявити.
— Що правда, то правда, — зітхнув канонік. — Багатьох речей, які сталися за останні роки, я раніше теж ніяк не міг би собі уявити. Чи ж міг хто-небудь припустити, що я, препозит соборного капітулу, замість того щоби піднятися до рангу інфулата, суфрагана дієцезії, ба, може навіть титулярного єпископа in partibus infidelium [12] , буду понижений до рангу колегіального півчого? І це завдяки синові мого найкращого друга, незабутнього Генрика Беляви?
12
На землях невірних (лат.).
— Отче…
— Мовчи, мовчи, — канонік легковажно махнув рукою. — Не кайся, ти не винен. Навіть якби я тоді передбачав, чим це закінчиться, я б однаково тобі допоміг. Я б допоміг тобі й нині, тепер, коли за контакт з тобою, пропащий гусите, загрожують наслідки стократ грізніші, ніж єпископська немилість. Але допомогти тобі я не в змозі. Я не маю влади. Я не маю інформації, бо влада і доступ до інформації — нероздільні. У мене нема інформаторів. Тих із них, котрі були вірними і достойними довіри, знаходили заколотими у провулках. Решта, в тому числі слуги, замість того щоби доносити мені, доносять на мене. От хоч би й отець Феліціян… Ти пам'ятаєш отця Феліціяна, якого звали Вошкою?
Це він, собака, накапав на мене єпископові. І капає далі. Єпископ за це допомагає йому підніматися зі щабля на щабель, не знаючи, що цей сучий син… Ха! Рейневане!
— Так?
— Мені тут спала на думку одна річ. Саме у зв'язку з Феліціяном. Стосовно твоєї Ютти… Так от, можливо, знайшовся би один спосіб. Може, і не найкращий, але кращого розв'язання моя голова мені тимчасово не пропонує… Та на це потрібен час. Кілька днів. Ти можеш залишитися у Вроцлаві на кілька днів?
— Можу.
На вивісці над входом до лазні виднілися святі Косма і Даміан, патрони цирульників; перший був представлений із баночкою бальзаму, другий — з флаконом лікувального еліксиру. Художник не поскупився на фарбу і позолоту для святих близнюків, завдяки чому вивіска вабила око, навіть звіддалік привертала увагу живими кольорами. Цирульникові щедро повернулися витрачені на художника гроші: хоча на Млиновій вулиці лазень було декілька і клієнти мали вибір, «Під Космою і Даміаном» завжди було людно. Рейневанові, якого барвиста вивіска привабила сюди ще два дні тому, довелося, щоб уникнути тисняви, замовити візит наперед.
У лазні, мабуть, з огляду на ранній час, тисняви справді не було, у роззувальні стояли всього лише три пари чижм і висіли три комплекти одягу — їх стеріг сивий дідок. Дідок був сухий і хирлявий, але такого виразу обличчя не посоромився би й сам Цербер із Тартару, тож Рейневан сміливо залишив під його опіку і своє вбрання та добро.
— Зубчики не мучать? — зі сповненою надії усмішкою потер руки цирульник. — Може, щось вирвемо?
— Ні, дякую, — Рейневан злегка здригнувся, побачивши кліщі різних розмірів, якими були прикрашені стіни цирульні. Кліщі доповнювала не менш імпозантна колекція оритв, ножиць, ножиків і ножів.
— Але ж крівцю пустимо? — не втрачав надії голяр. — Бо як би то не пустити?
— Зараз лютий, — Рейневан глянув на цирульника зі зверхністю. Уже під час першого візиту він дав зрозуміти, що має дещо спільне з медициною, бо з досвіду знав, що медиків у лазнях обслуговують краще.
— Узимку, — додав він, — не треба пускати кров. До того ж зараз новий місяць. Це теж не надто сприятливо.
— Якщо так… — голяр почухав потилицю. — То тільки гоління?
— Спершу купіль.
Купальня, як з'ясувалося, була у цілковитому Рейневановому розпорядженні: видно, решта клієнтів користувалися парною, парою та дубовими різками. Бадмейстер, лазник, який порався біля бодні, побачивши клієнта, відсунув важку накривку з дубових дощок. Рейневан без церемоній заліз у бодню, солодко потягнувся, занурився по шию. Бадмейстер частково засунув накривку, щоб вода не вистигала.
— Маю на продаж, — озвався цирульник, який усе ще був тут, — медичні трактати. Недорого. «De urinis» Егідія Карбольєна. Зигмунта Альбіка «Regimen sanitatis»…
— Дякую. Я тимчасово обмежую видатки.
— Якщо так… То лише гоління?
— Після купелі. Я вас покличу.
Тепла купіль розморила Рейневана і приспала, він незчувся, як заснув. Розбудив його різкий запах мила, дотик пензля та піни на щоках. Він відчув, як по щоці шкрябнула бритва, раз, другий, третій. Голяр, що стояв за ним, відхилив його голову назад, шкрябнув по шиї та адамовому яблуку. З наступним, досить енергійним рухом бритва боляче зачепила підборіддя. Рейневан вилаявся крізь зуби.
— Невже я порізав? — почулося з-за спини. — І ірошу індульгенції. Меа culpa. Це через брак вправності. Dimitte nobis debita nostra [13] .
Рейневан знав цей голос. І польський акцент.
Перш ніж він устиг що-небудь зробити, Лукаш Божичко натиснув на дубову кришку бодні, зсунув її так, що вона придушила Рейневана до клепок, сильно стиснувши груди.
— Воістину, — сказав посланець Інквізиції, — ти як майоран, Рейнмаре з Беляви. З'являєшся у всіх стравах і харчах. Зберігай спокій і пацієнцію.
13
Моя вина… Прости нам провини наші (лат.).
І Рейневан зберіг спокій і пацієнцію. Йому неабияк допомогла в цьому важка накривка, яка надійно ув'язнила його в бодні. І вигляд бритви, що її Лукаш Божичко все ще тримав у руках. Свердлячи його при цьому поглядом.
— У грудні, під Зембицями, — Божичко склав бритву, — ти, нагадую, отримав від нас розпорядження. Ми зобов'язали тебе повернутися до Сиріток і чекати подальших наказів. І якщо ми не заборонили тобі у категоричний спосіб різних проявів активності, в тому числі розслідувань, пошуків та переслідувань, то це тільки тому, що ми вважали тебе розумним. Розумний затямив би, що такі прояви активності не мають ні сенсу, ні шансів; що пошуки не принесуть і найменшого результату. Що якщо ми бажаємо, щоби щось було заховане, то воно буде заховане — і захованим залишиться. In saecula saeculorum [14] .
14
На віки вічні (лат).