Лялька
Шрифт:
— Але мені вони докучають! — закричав Марушевич. — Якщо вікно у мене відчинене, один з них стріляє мені в кімнату горохом з дмухавки, а це не зовсім приємно. А коли у мене збираються гості або зайде яка-небудь дама (додав він тихо), вони так тарабанять мені в шибки горохом, що в кімнаті не можна всидіти… Мені це заважає, це мене компрометує… Я буду скаржитись в поліцію!
Звичайно, барон сказав про це своїм мешканцям і попросив їх не стріляти більше в вікна Марушевича. Але якщо Марушевич приймав у себе яку-небудь даму, а це траплялось досить часто, один з хлопців вихилявся
— Двірник! Двірник!.. Чи не знаєте, яка то пані пішла до Марушевича?
Найчастіше двірник взагалі не знав, чи пішла до Марушевича якась пані, але після такого запитання про це знав весь будинок.
Марушевич аж пінився, тим більш, що барон на його скарги звичайно відповідав:
— Ви самі мені радили, щоб я заселив порожню кімнату.
Принишкла й баронеса, бо з одного боку боялась чоловіка, а з другого — студентів.
Таким чином баронеса за свою злість і мстивість, а Марушевич за інтриги були покарані однією рукою, а Клейн дістав собі товариство, якого прагнув.
Ні, є таки справедливість на світі!..
Цей Марушевич, їй же богу, не має сорому!
Сьогодні він прибіг до Шлангбаума зі скаргою на Клейна.
— Пане Шлангбаум, — заявив він, — один з ваших службовців, який мешкає в будинку баронеси Кшешовської, просто компрометує мене…
— Як же він вас компрометує? — запитав Шлангбаум, широко розкривши очі.
— Він буває у тих студентів, вікно яких виходить у двір. А вони заглядають у мої вікна, стріляють у шибки горохом, а як збереться компанія, то кричать, що у мене картярське кубло!..
— Пан Клейн з липня не служитиме у мене, — відказав Шлангбаум, — Краще поговоріть про це з паном Жецьким, вони давно один одного знають.
Марушевич тоді причепився до мене і знову розказав, як студенти називають його шулером та компрометують дам, котрі у нього бувають. «Уявляю собі, які то дами!» — подумав я, а вголос відказав:
— Пан Клейн цілий день сидить у магазині, то як же він може відповідати за своїх сусідів?
— Так, але пан Клейн має з ними якийсь шахер-махер.
Це він намовив їх знов оселитися в нашому домі, він буває у них, а вони в нього.
— Молодого до молодих і вабить, — заперечив я.
— Але нащо я маю через це терпіти?.. Нехай він їх вгамує або… я подам на них усіх в суд.
Дикі претензії: щоб Клейн Гамував студентів, а може, ще й вихваляв перед ними Марушевича! Звичайно, я остеріг Клейна і сказав йому, що це був би скандал, аби він, службовець Вокульського, був замішаний у справу про якісь там студентські вихватки.
Клейн вислухав і знизав плечима.
— А що мені до того! — відповів він. — Я, може, повішав би такого пройдисвіта, але не стрілятиму йому в шибки горохом і не називатиму його шулером. Що мені до того картярського кубла?
Має рацію! Тому я не сказав йому більше ні слова.
Треба їхати! Треба їхати!.. Аби тільки Клейн не вплутався в яку-небудь дурну історію. Вони просто як малі діти: хочуть перебудувати світ, а бавляться такими дурницями. d Або я дуже помиляюсь, або ми стоїмо на порозі надзвичайних подій.
В травні Вокульський поїхав
Коли я питав його, що сталося, чого він вернувся, він спочатку вагався, а потім сказав, що одержав телеграму від Сузіна і їде в. Москву. Але через день передумав і сказав, що в Москву вже не поїде.
— А якщо то важлива справа? — спитав я.
— К чорту всі справи! — пробурмотів він і махнув рукою.
Тепер він цілі дні не виходить з дому і переважно лежить. Я був у нього, але побачив, що він дуже роздратований; слуга сказав мені, що він звелів нікого не приймати.
Я послав до нього Шумана, але Стах і з ним не захотів говорити, тільки сказав, що лікарі йому не потрібні. Та Шуманові цього було мало; як чоловік допитливий, він узявся розслідувати цю справу і довідався про незвичайні речі.
Він каже, що Вокульський вийшов з поїзда опівночі у Скерневицях, удаючи, ніби одержав телеграму, а потім зник із станції й повернувся аж на світанку, викачаний у землі й йеначе п’яний. На станції думали, що він справді підпив і заснув десь у полі.
Але таке пояснення не переконало ні мене, ні Шумана.
Доктор вважає, що Стах порвав., з панною Ленцькою і, може, навіть пробував вчинити якусь дурницю… А я думаю, що він справді одержав телеграму від Сузіна.
В усякому разі, мені треба задля свого здоров’я їхати.
Я ще не інвалід і через тимчасове нездужання не можу відмовлятись від майбутнього.
Мрачевський приїхав у Варшаву й живе у мене. Він став гладкий, як ігумен, змужнів, засмаг. А скільки він об’їхав світу за останні кілька місяців!..
Був у Парижі, потім у Ліоні; з Ліона прилетів під Ченстохов до пані Ставської і з нею приїхав у Варшаву. Потім одвіз її назад, посидів там з тиждень і нібито допоміг їй налагодити магазин. Далі він дмухнув аж у Москву, відтіль знову повернувся під Ченстохов, до пані Ставської, трохи посидів у неї, а зараз живе у мене.
Мрачевський, напевне, знає, що Сузін не телеграфував до Вокульського, а до того ж певний, що він порвав з панною Ленцькою. Він, мабуть, щось сказав і пані Ставській, бо цей ангел, а не жінка, бувши в Варшаві, вшанувала мене своїми відвідинами й дуже допитувалась про Стаха: «Чи він не хворий?.. Чи дуже змінився і чи смутний?..
І невже він ніколи не позбудеться свого розпачу?..»
Якого розпачу?.. Коли б він і справді порвав з панною Ленцькою, то жінок, слава богу, ще вистачить, а якщо Стах захоче, то зможе одружитись хоч би і з пані Ставською. Золота, діамантова жінка! Як вона його любила і, хто зна, чи не любить і досі?.. Як би я хотів, щоб Стах повернувся до неї! Така гарна, така благородна, така самовіддана… Коли є правда на світі (в чому я ніколи не сумніваюсь), то Вокульський повинен одружитися з пані Ставською. Але він мусить поспішити, бо, якщо я не помиляюсь, про неї починає серйозно думати Мрачевський.