Лялька
Шрифт:
Вокульський спинився перед ним і похитав головою.
— А вона зі мною буде щаслива? — спитав він.
— Вона тебе шалено любить… Ти навіть уявити собі не можеш!
— А знає вона, кого любить? Хіба ти не бачиш, що я — руїна, і то найгірша, бо руїна духовна. Отруїти кому-небудь щастя я зможу, але дати!.. І якщо я можу що-небудь дати людям, то тільки гроші і працю, але… не сучасним людям, а далеким майбутнім.
— A-а, облиш!.. — розсердився Жецький. — Ти тільки одружися з нею і одразу інакше
Вокульський сумно засміявся.
— Так… одружитися! Зв’язати добру, невинну істоту, зловживати найблагороднішими почуттями, а думкою бути хтозна-де. А за рік або два, може, ще й дорікати, що задля неї відмовився від великих задумів…
— Політика? — таємничо шепнув Жецький.
— Яка там політика! Я вже мав час і нагоду розчаруватися в ній… Є речі важливіші за політику…
— А що? Може, винахід того Гейста?.. — спитав Жецький.
— А ти відкіля знаєш?
— Шуман казав.
— Ага, справді!.. Я й забув, що Шуман завжди все знає. Це теж талант…
— І дуже корисний. В усякому разі, раджу тобі подумати про пані Ставську, бо…
— Ти її відіб’єш?.. — усміхнувся Вокульський. — Відбий, відбий!.. Гарантую вам, що бідувати не будете.
— Та, хай тобі! Що ти балакаєш!.. Щоб це вже було, якби такий старий шкарбан, як я, думав про таку жінку?
Тут є один небезпечніший… Мрачевський… Він шаліє за нею і поїхав до неї вже третій чи четвертий раз. А жіноче серце не камінь…
— О! Мрачевський!.. Він уже не грається в соціалізм?
— Та де там! Тепер він каже, що варто відкласти першу тисячу карбованців та познайомитись з такою жінкою, як Ставська, і політика геть вивітриться з голови.
— Бідний Клейн був іншої думки, — сказав Вокульський.
— Та що там Клейн, зайдиголова!.. Він хороший хлопець, але ніякий продавець. Мрачевський, ото було зух!
Вродливий, цвенькав по-французькому… А як він поглядав на клієнток, як підкручував вуса!.. Цей не прогавить свого на світі і схопить пані Ставську, от побачиш!
Старий уже виходив, але в дверях ще зупинився і сказав:
— Женись на ній, Стаху, женись!.. Вщасливиш жінку, врятуєш Спілку, а може, й магазин наш залишиться. Що там винаходи!.. Інша річ — в наш час розуміти політичні цілі, коли можуть статися незвичайної ваги події. А літаючі машини… Хоч, може, й вони знадобилися б? — додав він, подумавши. — Ну, зрештою роби, як знаєш, але якнайшвидше вирішуй про пані Ставську, бо я відчуваю, що Мрачевський не проспить грушку в попелі. То — зух!.. Літаючі машини… А втім, хто його знає… може, й вони на щось здадуться?
Вокульський залишився сам. «Париж чи Варшава?.. — думав він. — Там велика, але непевна мета, тут — кількасот людей…»
— Яких я не можу бачити! — несподівано закінчив Вокульський.
Він підійшов до вікна й деякий
Незабаром Вокульського знов відвідав Шуман.
— Дорогий мій, — сміючись, гукнув він ще з дверей, — ти можеш мене вигнати, але я, однак, надокучатиму тобі візитами…
— Будь ласка, приходь якнайчастіше, — відповів Вокульський.
— Значить, ти згодний? Чудово! Наполовину ти видужав… От що означає сильний мозок!.. Не минуло й семи тижнів тяжкої мізантропії, а ти вже починаєш терпіти рід людський, та ще й у моїй особі… Ха-ха-ха! А що було б, якби в твою клітку впустити яку-небудь шикарну молодичку…
Вокульський зблід.
— Ну, ну, я розумію, що ще зарано… Але тобі вже час показуватись між людьми. Це вилікувало б тебе остаточно. Візьми, наприклад, мене, — правив далі Шуман. — Поки я сидів у чотирьох стінах, нудьгував, як чорт на дзвіниці, а тепер — тільки-но показався на світ божий — і до моїх послуг тисяча розваг. Шлангбаум хоче мене ошукати і що день, то більше дивується: як це я, такий ніби наївний, наперед знаю всі його наміри. Він навіть став мене поважати.
— Скромна втіха, — зауважив Вокульський.
— Зажди!.. Другу втіху я маю від своїх одновірців з фінансових кіл, які чомусь гадають, що я маю великі комерційні здібності, однак, не зважаючи на це, вірять, що можуть крутити мною, як їм захочеться… Уявляю собі їхнє розчарування, коли вони переконаються, що я не маю ані великих комерційних здібностей, ані настільки дурний, щоб стати пішаком в їхніх руках…
— А ти ж радив мені об’єднатися з ними!
— То інша річ! Я й сьогодні це тобі раджу. На розумній спілці з євреями ніхто ще ніколи не втратив, принаймні фінансово. Але одна річ бути спільником, а друга — пішаком, яким вони хочуть мене зробити. Ох, жиди, жиди! В лапсердаках чи у фраках, вони завжди — шельми…
— Це, однак, не перешкоджає тобі вихваляти їх і навіть спілкуватися з Шлангбаумом?..
— А це знов-таки інша річ, — заперечив Шуман. — Євреї, на мій погляд, найгеніальніша в світі раса, до того ж це моя раса, через те я ними й захоплююсь і в масі люблю їх. А щодо порозуміння з Шлангбаумом… бійся бога, Стаху! Чи розумно було б з нашого боку гризтися один з одним в той час, коли треба рятувати таке чудове підприємство, як Спілка для торгівлі з Росією?.. Ти її залишаєш, і вона або розпадеться, або дістанеться німцям, отже, в обох випадках країна втратить. А так і країна виграє, і ми.