Чтение онлайн

на главную

Жанры

Шрифт:

Роман обіймає, власне, невеликий час — 1878–1879 роки. Від об’єкту описів його віддаляє незначна часова відстань — шість років. Задум твору визначається 1885 роком, написаний твір за два роки (1887–1888) і виданий книгою в 1890 році. Проте Прус завдяки щоденникам Жецького відтворює в романі час значно ширший. Оживають тут події і революції 1848–1849 років, і польського повстання 1863 року. Події колишні цікавлять автора тому, що без цього він не зміг би вповні показати той час, за студію якого взявся. Тобто минулі події були грунтом, на якому виростали його герої: такий Вокульський, такий Жецький — минуле в романі пов’язане перш за все з цими двома персонажами, а коли ще більше обмежувати — одним Вокульським, бо Жецький, хоч і займає велике місце в романі, все-таки існує в ньому для того, щоб глибше показати саме Вокульського. Жецький — це погляд на Вокульського збоку, суб’єктивна оцінка головного персонажа і його доповнення.

Вдумуючись

у роман, не можна не помітити деяких Прусових технічних прийомів, зокрема своєрідне застосування принципу антитези до головного героя. Вокульський бачиться мов у кімнаті, з усіх боків обставленій дзеркалами, він відбивається в кожному дзеркалі, але щоразу інакше, лишаючись водночас і самим собою. Оті символічні дзеркала — цілий ряд допоміжних образів, образів-відбитків Вокульського, які, проте, живуть у романі й самостійним життям. Перш за все це Жецький, старий романтик, утопіст, людина, яка відірвалася від сучасного життя і втрачає його реальне бачення. Він ідентичний тому романтичному, що, попри все, живе у душі Вокульського. Недаремно їхнє минуле з’єднується, недаремно в минулому вони живуть п одній кімнаті, говорять на «ти» і мають багато спільних думок і поривань. Вокульський змінився, Жецький — ні. Старий І пінці» — начебто завершення, плід того романтичного минулого, крайній його розвиток. Це натяк на те, яким міг би стати Вокульський, якби він не порвав зі своїм романтизмом ще тоді, коли одружився на власниці магазину.

З другого боку, ми маємо іншу пару, точніше — тріо: Вокульський — Охоцький — Гейст. Гейст і Охоцький — це втілення інших мрій Вокульського, мрій стати вченим-винахідником. Вченим до забуття, до фанатизму, бо лише тут він бачить над собою символічну постать Слави. Лише серед таких думок відвідує його цей дух і всечасно непокоїть. Це єдине, що може врятувати Вокульського з лабіринта, у який потрапив. Такому символічному завданню і служить пластинка, подарована Гейстом. Не випадково, що пластинку цю загубила панна Ізабелла, адже проти неї вона була еліксиром. Не випадково отож, що так глибоко переживав Вокульський, коли ту пластинку було загублено. Адже лише завдяки їй він міг іще роздвоюватися у своїй пристрасті до панни Ізабелли, Тільки в сцені заручин герой ламає цю роздвоєність, він зважується віддатися панні Ленцькій дорешти і самовільно дарує нареченій чарівну пластинку. Маючи живе нагадування про свій колишній романтизм і про свою мрію стати вченим в особах Жецького та Охоцького, Вокульський на завершення робить єдине, що може, — відкуплюється від них обох, даючи одному й другому чималі суми.

Третя пара: Вокульський — Шуман. Це образне втілення самоаналізу Вокульського, ніхто не може краще зробити того від Шумана. Ділок і нещадний розум водночас, а поруч з тим непростимий ідеаліст, Шуман із залізним спокоєм анатомує душу Вокульського, хоч осягнути її дорешти не може, так само як несила збагнути дорешти сенс життя і самому Вокульському. Чи не тому в Шумановій залізній логіці наприкінці роману все частіше й частіше з’являються шпари.

Пара барон Дальський — Вокульський ще виразніша. Коли перші паралелі були звичайні, більш-менш нормальні «дзеркала», то тут маємо «дзеркало» криве, яке спотворює і розламує зовні ніби нормальні стосунки Вокульського й панни Ізабелли. Це спадає на думку навіть самому героєві, хоч його це тішить, — зовнішньо вони такі неоднакові з бароном: той — немічний старий, цей — могутній мужчина, на якого задивляються найкрасивіші жінки.

Проте криве дзеркало залишається кривим — в ньому і красуня здається виродком; і коли Вокульський з жахом переконується, що його любовна історія навіть у деталях ідентична з бароновою, його охоплює отой дикий розпач, який так блискуче описаний в кінці роману, коли Вокульський полишає поїзд з нареченою.

Різниця, правда, є і тут: Прус, до речі, майже скрізь використовує ще один прийом — паралельна лінія розвивається значно далі від головної, тобто барон у своїй «любовній історії» зайшов значно далі від Вокульського. Це саме і з іншими паралелями: Жецький, Охоцький…

Отже, довкола Вокульського — дзеркала, які його відбивають, прямі чи криві, вони роблять цей на диво складний образ різноманітним і багатим, хоч часом важко побороти відчуття — Вокульського не існує. Навіть незважаючи на те, що довкола нього крутиться вся дія роману. Бо він сам — фетиш, сам — лялька. Варто згадати сцени «загибелі» Вокульського, коли він, жива людина, навіть не зубожівши, перестав існувати для суспільства, щоб переконатися в цьому. Багатство і гроші зробили його центральною постаттю тогочасного життя. Проте чи саме багатство? Треба було ще «сильної людини», «сильної руки», за висловом князя, треба було, щоб суспільство дивилося на нього так, як дивився він на панну Ізабеллу. 6 тут якийсь особливий чинник, який важко назвати, але який тотожний отій воді, що має температуру нижче пуля, але не замерзає. Чи не тому Прус і словом не обмовлюється про те, чим же конкретно відзначається його герой у діловому світі. Бо навколо ми чуємо самі тільки легенди, на нього озираються: Вокульський, опріч того життя, яке описане в романі, має ще одне, інші оберти — те, врешті, що й перетворювало його на «ляльку» варшавського світу. Дехто вважає відсутність отого другого, практичного світу Вокульського недоліком роману. На це можна дивитися двояко. Це і слабкість і сила його. Слабкість тому, що читач все-таки відчуває неповність образу Вокульського, а сила, що, попри таку втрату, Прус мусив обмежувати свого героя хоч би для цього постійного відчуття, що він — фетиш, «лялька». Треба було, щоб читач угадував за Вокульським щось більше, треба, щоб у читача невдоволення не лишалося, треба примусити його жаліти за тим, що роман закінчився. Лише в такому разі він повертатиметься до твору і почне доосмислювати його.

Прус це розумів, він учинив тут, як художник XX ст., і в цьому безсумнівна його заслуга, ба навіть і причина, що роман в наші часи не втратив своєї свіжості, як то втратило багато творів XIX ст.

Стосунки Вокульського та Ізабелли Ленцької складають основну вісь роману. Панна Ізабелла, так само як і Вокульський, має свої «дзеркала». Вони тут не такі численні, проте необхідні Прусові. Ізабелла — це світська красуня, в якій дивно сплітаються потворне виховання, якісь иевизрілі складніші відчування, природний розум, але дивовижна до карикатури станова обмеженість.

Пруса, певне, займало, і то дуже, аби читач не подумав, що Вокульського в Ізабеллі звабила тільки її небуденна краса. Чи не тому він виводить поруч Ленцької інший образ, який ідентичний Ізабеллі красою і навіть переважає її духовними якостями, — образ Ставської. Ставська та Ізабелла мають однакову привабу, однакові постаті і, можпа сказати, навіть однакові обличчя. Сам Вокульський констатує це, побачивши вперше пані Ставську. Однак Ставська — лише гарна, хороша, порядна жінка, вона могла б створити Вокульському тільки затишок і тишу (в найважчі хвилини Вокульський таки навідує Ставську, і йому завжди з нею затишно), а це героя завабити не могло. Ставську Вокульський полюбити не зміг, бо вона не могла бути його «лялькою», а лише на таку любов була здатна ця людина… Вокульського хоче звести зі Ставською Жецький — це теж не випадкова деталь. Тобто саме Жецький, який не розуміє гонитви за привидом Вокульського, ідеаліст і романтик, що щиро бажає йому справжнього сімейного щастя, ще й досі рівняючи його з собою. Ставська виходить заміж за Морачевського: автор добачає в цьому більше логіки, ніж зв’язати її з головним своїм героєм. Якась підсвідома рація в цьому є.

Отже, Ізабелла привабила його не тільки красою. Мабуть, і не походженням, графським титулом (те, що відрізняє панну Ленцьку від Ставської). Щоб не виникло такої думки, Прус висуває ще одну паралель: образ панни Евеліни, небоги Заславської. Це спустошена панночка, не так людина, як тінь її, кривий відбиток самої панни Ізабелли. Вони обидві знаходять симпатію в Старському і обидві однаково жертви потворного виховання. Евеліна огидна Вокульському, врешті, саме ця подібність між обома героїнями і стала головною причиною розриву між Ізабеллою й Вокульським. Ізабелла хотіла бачити в нареченому барона Дальського, але барона Дальського побачив у собі й сам Вокульський.

А оскільки було то для його натури найглибшою уразою, стався вибух.

Так само, як у романі є образні продовження тієї чи іншої лінії характеру Вокульського, так само має своє образне майбутнє й панна Ізабелла. Йдеться про Вонсовську, яка має всі гарні риси, що надані й Ізабеллі. Вони одного суспільного стану, однаково наділені досить проникливим розумом, але Вонсовська прожила трохи більше і встигла ковтнути лиха. Здатність до флірту і зміни кавалерів є і в неї, проте Вопсовська позбавлена того безпросвітного невміння розбиратися в людях, яке є в Ізабелли. Все ж у діях Вонсовської чути великий надрив. Вона згубила свою молодість так само нерозважно, як губить її панна Ленцька, і щосили намагається наздогнати те, чого наздогнати ще не вдавалося нікому, — своє минуле. Це вже бігання по колові, коли ті, що біжать, навіть не підозрюють про існування цього кола; саме тому їм обом навряд чи вдасться його розірвати. Бо для того треба зважитися на одне — на справжнє почуття, але Вонсовська такого почуття боїться, а Ізабелла на нього не здатна, адже безрозумно й легковажно губить те, що надане їй долею, — любов Вокульського. Їй залишається тільки ходити (після катастрофи) і зітхати до пам'ятних каменів. Вона вибирає монастир, бо перед нею лише один шлях — шлях Вонсовської, який поки що її лякає. Надто багато довелося б зламати їй у своїм єстві.

Поделиться:
Популярные книги

Путь (2 книга - 6 книга)

Игнатов Михаил Павлович
Путь
Фантастика:
фэнтези
6.40
рейтинг книги
Путь (2 книга - 6 книга)

Эфир. Терра 13. #2

Скабер Артемий
2. Совет Видящих
Фантастика:
фэнтези
попаданцы
аниме
5.00
рейтинг книги
Эфир. Терра 13. #2

70 Рублей

Кожевников Павел
1. 70 Рублей
Фантастика:
фэнтези
боевая фантастика
попаданцы
постапокалипсис
6.00
рейтинг книги
70 Рублей

Последняя Арена 7

Греков Сергей
7. Последняя Арена
Фантастика:
рпг
постапокалипсис
5.00
рейтинг книги
Последняя Арена 7

Корпулентные достоинства, или Знатный переполох. Дилогия

Цвик Катерина Александровна
Фантастика:
юмористическая фантастика
7.53
рейтинг книги
Корпулентные достоинства, или Знатный переполох. Дилогия

Маршал Советского Союза. Трилогия

Ланцов Михаил Алексеевич
Маршал Советского Союза
Фантастика:
альтернативная история
8.37
рейтинг книги
Маршал Советского Союза. Трилогия

Проклятый Лекарь IV

Скабер Артемий
4. Каратель
Фантастика:
попаданцы
аниме
5.00
рейтинг книги
Проклятый Лекарь IV

Теневой путь. Шаг в тень

Мазуров Дмитрий
1. Теневой путь
Фантастика:
фэнтези
6.71
рейтинг книги
Теневой путь. Шаг в тень

Третий. Том 2

INDIGO
2. Отпуск
Фантастика:
космическая фантастика
попаданцы
5.00
рейтинг книги
Третий. Том 2

Правила Барби

Аллен Селина
4. Элита Нью-Йорка
Любовные романы:
современные любовные романы
5.00
рейтинг книги
Правила Барби

Приручитель женщин-монстров. Том 3

Дорничев Дмитрий
3. Покемоны? Какие покемоны?
Фантастика:
юмористическое фэнтези
аниме
5.00
рейтинг книги
Приручитель женщин-монстров. Том 3

Законы Рода. Том 6

Flow Ascold
6. Граф Берестьев
Фантастика:
юмористическое фэнтези
аниме
5.00
рейтинг книги
Законы Рода. Том 6

Мимик нового Мира 13

Северный Лис
12. Мимик!
Фантастика:
боевая фантастика
юмористическая фантастика
рпг
5.00
рейтинг книги
Мимик нового Мира 13

Сыночек в награду. Подари мне любовь

Лесневская Вероника
1. Суровые отцы
Любовные романы:
современные любовные романы
5.00
рейтинг книги
Сыночек в награду. Подари мне любовь