Лялька

Прус Болеслав

_{На порозі такого зламу в Прусовій творчості стає його повість «Зворотна хвиля» (1880). Прус працює над твором наполегливо й старанно. Перед нами історія німецького колоніста з його тяжкою особистою драмою, історія безсердечного, жорстокого хижака, якого розбиває життя. Ще не зовсім визрів талант митця, ще є певна сентиментальність і надуманість у фіналі, але перед нами уже викінчений людський характер, який можна чітко побачити.}

_{Щось подібне до цієї повісті зустрічаємо у Франковому «Boa constrictor». «Зворотна хвиля» — твір уже серйозний. Це вирішальна проба сили Болеслава Пруса, його генеральна репетиція перед подальшими творами: «Форпост», «Лялька», «Емансипатки», «Фараон».}

_{Над «Форпостом» (1885–1886) Прус працює ще ретельніше. Це результат тривалих і серйозних письменникових}

студій над життям польського селянина. Ми бачимо тут цю ж сімейну драму, що й у «Зворотній хвилі», лише перенесену на родину селянина-середняка. Але не в самій сімейній драмі тут суть. Прус бачить проблему значно глибше. Суть у історичній перспективі Польщі; це історія, за висловом Франка, «благенького, відлюдного форпоста, який із останніх сил витримує атаки переважаючих сил і елементів, наступ чужеплемінної колонізації, озброєної всіма новітніми завойовницькими засобами: капіталом, організованістю, особистою ініціативою, проворністю та спекуляцією, що поширює навкруги себе деморалізуючий маразм». Йде, отже, боротьба не за жінку, як у переважній більшості польських романів, а за землю, за змогу існувати. У центрі — родина Слимаків з її відчайдушною боротьбою за землю-годівницю. Прус не бачить виходу у «добродійстві» поміщика — поміщицтво здеморалізоване й розбещене, порятунок може прийти лише звідсіля — з оцієї Слимакової садиби, від сили й упертості тисяч, мільйонів Слимаків — польських селян.

_{В «Ляльці» ми вже переносимося в інші сфери — сфери міста, аристократії і новітнього класу — буржуа. Врешті, «Лялька» охоплює майже всі прошарки життя тогочасної Польщі — це був чи не найвищий зліт художницького обдарування Пруса. Здавалося б, після такого твору вже ні про що писати. Потужна хвиля найточніших і найразючіших спостережень своєї епохи густо залила сторінки цього велетенського роману. Такі твори пишуться лише тоді, коли назріває доконечна потреба повного викладу себе і свого бачення світу.}

_{Наступний, не менший за обсягом, роман «Емансипантки» (1891–1893) вже носить сліди кризи письменника. Занадто невелика була перерва між «Лялькою» та «Емансипантками», занадто сильною була «Лялька», — треба було вже шукати нової сфери бачення і нової теми. Автор мусив рішуче відштовхнутися від самого себе, а відтак від «Ляльки» і «Форпоста», й дати якісно новий матеріал, якісно новий художній сплав.}

_{Обрав нову тему Прус трохи невдало. Йому забракло єдиного стрижня, який так вдало був віднайдений у «Ляльці», аби зліпити в моноліт цей чотиритомовий твір. Відтак сильно порушилася чіткість прусівського стилю. Цілі сторінки сухої публіцистики чи надмірна шаржованість не могли врятувати цей твір і псували його.}

_{Ще перший том «Емансипанток» тримається рівня «Ляльки», історія пані Латтер може схвилювати, але далі автора чекають невдачі.}

_{Ідея емансипації, яка вкладена в роман, була чужа й незрозуміла Прусові, вона не змогла заграти живим, багатобарвним життям, не змогла стати пульсом, що прокотив би по артеріях твору кров.}

_{Прус навіть не намагався зрозуміти ідей емансипації. Ставився-бо до них іронічно — жінка, на його погляд, анітрохи не спроможна жити високим духовним життям, їй відведено небагато — народжувати й ростити дітей. Для чотиритомної епопеї такої «з’єднувальної ідеї», звісно, замало.}

_{Проте сила прусівського пера ще не спала. В нього вистачило таланту на новий потужний здобуток, але цього письменник досягає, осягнувши трохи несподівані для варшавського побутописця сфери — звалкується на так звану «абстрактпу тему» і, покинувши знайомі береги Вісли, опиняється на загадкових берегах Нілу.}

_{2 травня 1895 року Болеслав Прус допасує останню сторінку «Фараона». «Фараон» написаний тоді, коли відживав своє так званий археологічний роман, що був своєрідною реакцією на романтичний вальтерскоттівський роман і пов’язаний передусім з розвитком археології як науки. Дослідники Прусової творчості не одну сторінку списали, здогадуючись, чому це Прус перейшов на історичну тематику. Вишуковувалися можливості алегоричного пояснення роману.}

_{Рамзеса XIII порівнювали з Миколою II і Вільгельмом II, а Гергора з Побсдопосцевим і Бісмарком. Були вимічені всі історичні помилки Пруса, а потрапило таких до твору немало, бо письменник вивчав історичні джерела принагідно, — все це можна приймати більшою чи меншою мірою. Сам-бо}

Прус не полишив ані словечка для витлумачення свого роману, — ми можемо здобуватися лишень на здогадки. Можливо, «Фараон» Б. Пруса цікавив не як екскурс в історію і не як спроба археологічного відтворення минулого — це був засіб утілити свої думки про державу, її суть, болячки та силу, засіб утілити відтак абстрактну тему. А оскільки польська держава, як така, не існувала, Прус не міг бачити цю тему в польському матеріалі. Він змушений шукати лаштунків деінде. Чи не тому обирає Єгипет, а головним героєм — Рамзеса XIII, фараона, якого не зафіксувала історична н аука. Експеримент удався чудово — ми одержали один із найблискучіших творів, які дала світові польська література. Свідчення тому — висока популярність роману і в наші часи. Твір навіть екранізовано, і фільм, як і книжка, збирає численних шанувальників.

_{Роман «Фараон» був останнім потужним словом Болеслава Пруса як письменника. Він написав ще повість «Діти» та почав був роман, який ми уже згадували, «Переміни», але сягнути тих вершин, які вже був осяг, не зміг. Бракувало і сили, — крім того тяжкі настрої, які зчаста охоплювали письменника, також гасили його велетенську енергію. Але те, що написано Б. Прусом, і зараз чарує густотою своїх високохудожніх сторінок і не одній людині дарувало й дарує багато світлих часин.}

_{Роман «Лялька» чи не найкращий твір Болеслава Пруса. Це-бо твір, де романістові вдалося злити в одне якнайбільше своїх вражень, а відтак якнайширше охопити життя польського суспільства 60-80-х років XIX ст.}

_{Кажуть, що назва «Лялька» прикладена до роману випадково. Втім, про це є власні Прусові слова: «Коли автор обдумує роман, він може мати в голові всі елементи, матеріал, тему, план і, незважаючи на це, відчувати, що ціле у нього якось не клеїться.}

_{В часі «неклеїння цілого» задум автора подібний до води, яка хоч і перебуває в температурі нижчій від нуля, однак не замерзає.}

_{І треба якогось хоча б невеликого струсу, щоб ота вода замерзла миттю і одразу в усій масі. В романі «Лялька» є розділ, присвячений процесові за крадіжку звичайної дитячої ляльки. Отож такий процес був у Відні (дослідники визначили — не у Відні, а в Брно. — В. Ш.). І тому, що цей факт викликав у моєму задумі скристалізування, склеїння цілого роману, то з удячності використав вираз «лялька» як його назву. Роман, про який тут мовиться, мав називатися «Три покоління». Можливо, навіть був би краще зрозумілий під такою назвою». «Так спростовується думка, — пише П. Вербицький, — старого польського літературознавства, ніби назва роману Пруса пов’язана з одним персонажем — Ізабеллою Ленцькою, що їй у книзі належить важлива роль». Цю думку треба довести.}

_{Прус пише, що факт із процесом навколо ляльки «викликав у нього скристалізування», тобто був поштовхом, причиною до злиття матеріалу в одне ціле. Чому ж усе-таки матеріал від цієї дрібничкової причини скристалізувався? Очевидно, що поняття «лялька» — це не лише випадкова назва, це символ, а якщо висловлюватися напрямки — фетиш. Не можна не помітити в романі: кожен його герой має свій фетиш. Кожен герой має перед собою оцю «ляльку», кожному героєві вона багнеться, хоча щоразу в інших вимірах. У Вокульського ця «лялька» і справді панна Ізабелла, в Ізабелли — статуетка Аполлона і все, що вона вкладає в цей символ, у Жецького — образ Наполеона, в Охоцького — винахідництво, у князя — абстрактне розуміння вітчизни, у баронеси Кшешовської — бажання купити будинок, а відтак і сам будинок, у барона Дальського — його одруження і Евеліна, у Заславської — її маєток з ідилічним порядкуванням, у Шумана — мапі я вивчення розрізів людського волосся, у Шлагбаума — гроші і магазин Вокульського. Тобто «лялька» — це фетиш для всіх, якими б різними не були люди, якими б моральними якостями не володіли. Все змінюється залежно від кожної особистості, її даних як людини: чи не тому таке рухливе і змінне це поняття. Воно безпосереднє лише в одному випадкові — в очах дочки пані Ставської, очах дитини, яка не встигла ще вийти у великий світ, де її «лялька» може так дивно здеформуватися і трансформуватися. Саме з цього погляду зрозуміло, чому автор надавав такого великого значення сцені суду над Ставською. Лялька-бо переросла свої реальні виміри, вона перетворювалася у фетиш, і вже в цьому була величезна знахідка Пруса-митця. Бо це й справді кристалізує увесь роман, дає до нього ключ і «склеює» його.}