Міфи Давньої Греції
Шрифт:
Нарцис закинув лук і сагайдак зі стрілами, він не хотів ні їсти, ні пити — тільки б глядіти на прекрасне обличчя у воді. Він простягав до обличчя руки, але долоні могли тільки зачерпнути воду. Дні й ночі сидить Нарцис на березі, благаючи чарівну істоту вийти з води, але вона не чує й не бачить його. Зів’яв Нарцис від кохання, знесилів і нарешті ліг на березі озера й тихо промовив: «Прощавай!» А голос сердешної Ехо повторив за ним: «Ай… ай…»
Подруги Ехо — лісові німфи вийшли до озера, щоб поховати Нарцисове тіло, але нікого не знайшли на березі. Росла там тільки біла квітка, яка, схиливши голівку,
ГЕЛІОС — СОНЦЕ
У титана Гіперіона був син — Геліос — Сонце. Щодня у золотій колісниці, запряженій четвериком вогняних коней, Геліос — Сонце виїжджав на небо на сході, а увечері на заході спускався в Океан. Уночі Геліос потихеньку в човнику, що викував для нього бог — коваль Гефест, об’їздив землю, щоб зранку знову з’явитися на сході. Дочки Геліоса — Сонця — Геліади пасли отари сонячних биків — сім отар по п’ятдесят биків, загалом — триста п’ятдесят биків за числом днів у грецькому календарі.
Коли після перемоги над титанами олімпійські боги ділили всесвіт, то Геліос не був присутнім і йому нічого не дісталося. Про нього всі забули — він — бо був зайнятий щоденною роботою: освітлював землю. Після важкої праці Геліос повернувся додому й аж там довідався, як його обділили. Тоді Геліос поскаржився Зевсу на образу. Могутній Зевс довго міркував, адже у світі нічого не лишалося вільного, та зрештою знайшов вихід: із морського дна він підняв острів Родос, який і подарував Геліосу. З тої пори Родос став священним островом бога Сонця.
Високо в небі котить свою колісницю Геліос — Сонце, далеко наокіл він бачить. Від його ока не сховається нічого на землі. Він може зцілити сліпих і покарати сліпотою за провину.
ФАЕТОН
Окрім дочок — чередниць Геліад, був у Геліоса — Сонця син Фаетон, якого народила океаніда Клімена. Одного разу син Зевса та Іо Епаф почав глузувати з Фаетона, мовляв, Геліос йому не батько, а насправді Фаетон — син звичайнісінького смертного.
Зі сльозами на очах побіг юнак до Геліоса — Сонця, благаючи його довести всьому світові, що Фаетон — справді його син. Геліоса зворушило синове горе, і він пообіцяв учинити, як той просить, а на додачу поклявся водою ріки Стикс ще й виконати перше — ліпше Фаетонове бажання, хай би й яке безрозсудне.
Незабаром Фаетон прийшов до Геліоса й попросив батька дозволити йому хоч один день самому провести по небі золоту сонячну колісницю. Злякався Геліос — Сонце — він — бо чудово усвідомлював усі небезпеки, якими загрожує невправна рука візниці, коли йдеться про вогняних коней і палючу колісницю! Але ж Геліос заприсягнувся водою священної ріки Стикс і не міг відступитися: той, хто порушить клятву, на рік буде занурений у мертвий сон, а потім іще на дев’ять років буде виключений із Ради безсмертних!
У визначений час він наказав запрягати золоту колісницю і сам змастив обличчя юнака чарівною олією, яка захищала від полум’я, що ним дихала четвірка коней. Фаетон гордовито взяв у долоні віжки, та щойно колісниця викотилася на небо, як коні, відчувши невмілу руку, понесли і збилися на манівці.
Нажаханий Фаетон забув усі батькові напучування і втратив голову. Дорога його пролягала повз сузір’я
Побачив Зевс охоплену полум’ям землю, миттю залив її дощем, а у нерозважливого Фаетона жбурнув блискавку, яка вбила хлопця на місці, і той, охоплений полум’ям, впав у річку Еридан. Із горя Геліос — Сонце довго не хотів виїздити на небо у своїй золотій колісниці, і тільки суворий Зевсів наказ змусив його поновити щоденну роботу. Та ще довго Фаетонові сестри Геліади оплакували брата, допоки олімпійські боги не зглянулися на них і не перетворили на тополі, чиє листя завжди журно шелестить. А сльози Геліад стали бурштином.
ПОСЕЙДОН
Частенько з’являється на Олімпі володар морів Посейдон, але палац він має на дні морському. Прислужують Посейдону нереїди — німфи моря, які понад усе полюбляють прясти на дні моря на золотих прялках або ж танцювати у такт із хвилями.
Могутню владу над морем має тризуб Посейдона — він здатен розколювати скелі й насилати шторми. Тризуб його — то гарпун, яким він ловить акул і китів, як і звичайні рибалки. Саме тому Посейдон — покровитель рибалок.
Одного разу Посейдон зустрів вродливу нереїду Амфітриту. Він погнався за дівчиною, проте вона встигла заховатись у палаці могутнього Океана. Довго шукав Посейдон кохану й ніде не міг знайти. І тоді один із дельфінів, який бачив, як Амфітрита запливла до палацу Океана, викрив закоханому її сховок. Посейдон украв нереїду й узяв собі за дружину; Амфітрита зробилася могутньою володаркою морів. А дельфін назавжди лишився вірним помічником бога Посейдона.
Разом зі своєю дружиною Амфітритою Посейдон щодня на золотій колісниці, запряженій морськими конями — гіпокампами, об’їжджає свої володіння. А син Посейдона й Амфітрити Тритон тримає в руці величезну мушлю. Коли він дме у мушлю, то її гучні звуки здатні збурювати або заспокоювати море.
ОРІОН І ПЛЕЯДИ
Одного разу володар морів Посейдон зустрів океаніду Евріалу й безтямно в неї закохався. Евріала народила Посейдонові дужого та вродливого сина — Оріона. Хлопець ріс як з води і понад усе кохався в полюванні. На жінок він не звертав уваги, допоки не потрапив на острів Хіос і не зустрів юну красуню — царівну Меропу.
Та хіоський цар Енопіон не поспішав віддати єдину дочку за Оріона. Спершу він зажадав від хлопця, щоб той позбавив острів диких звірів. Нічого не відповів мисливець Оріон, тільки закинув лук і сагайдак зі стрілами за спину й вирушив на лови. І вже ввечері він повернувся до царя Енопіона й мовив: «Твій наказ сповнений, тепер віддай за мене дочку!» Енопіон на позір погодився, а сам весь час зволікав із весіллям.