Міфи Давньої Греції
Шрифт:
АТЛАНТ
А тим часом у крилатих сандаліях герой Персей вилетів геть із палацу страшних горгон і зупинився спочити тільки на березі моря. Торбу з відрубаною головою горгони Медузи він поклав у траву. Кров просочувалася крізь шпарини і швидко забарвила траву у червоний колір. Вражений Персей поглянув на червону траву — а то ж вона закам’яніла від страшної крові горгони! Так з’явилися корали.
Полетів Персей далі й нарешті досяг країни, де царював могутній Атлант, брат Прометея. Титан Атлант, який воював колись проти Зевса, був покараний тяжкою карою: він мав тримати на плечах всеньке небесне склепіння. Мешкав Атлант у саду, який родив
Отож коли Персей попросився до нього на ночівлю, Атлант грубо відмовив юнакові у гостинності, ще й насміявся з його подвигу, обізвавши Персея брехуном. Розгнівався Персей і вигукнув: «То ти проганяєш мене, Атланте? Тоді спершу поглянь на оце!» І він висмикнув із торби відрубану голову горгони Медузи і, відвернувшись, показав її титанові. Очі медузи розплющилися — й Атлант миттю скам’янів. Там, де він щойно стояв, постала висока гора, яка й досі тримає небесне склепіння.
ПЕРСЕЙ І АНДРОМЕДА
А Персей полетів далі й незабаром досяг Етіопії — країни на самому півдні. Спустився Персей ближче до землі — й побачив прекрасну юнку, яка була прикута ланцюгами до скелі. «Хто ти?» — запитав вражений Персей. Дівчина сумно відповіла: її звати Андромеда, вона дочка етіопського царя Кефея. А покуту вона відбуває за власну матір Кассіопею.
Красуня Кассіопея так пишалася своєю вродою, що насмілилася посперечатися з самою богинею Герою, хто з них найгарніша. Мстива Зевсова дружина не стерпіла зухвальства смертної жінки й підмовила бога Посейдона покарати Кассіопею. Посейдон наслав на країну царя Кефея страшне чудовисько — велетенську рибину, яка пожирала та знищувала все і всіх, хто припливав до берегів Етіопії. Оракул провістив, що кара буде тривати доти, доки на поталу чудовиську не віддадуть Андромеду. Отож батько звелів прип’яти сердешну Андромеду до скелі, куди припливає чудовисько, і там залишити.
Персей миттю розрубав ланцюги та звільнив юнку. Аж тут із моря випливла жахлива рибина, широко роззявивши зубатого рота. У крилатих сандаліях злетів Персей у повітря, щоб рибина не могла бачити його. А вона й справді уздріла тільки тінь героя — і кинулася на неї. А тим часом Персей по саме держално устромив у спину потвори свій гострий меч. Збурунилося море — звивається чудовисько, реве від болю. А Персей, у якого намокли крилаті сандалії, швидко помчав до скелі, вхопився за неї лівою рукою, а правою завдав ще кількох ударів чудовиську в груди. Потвора гигнула й пішла на дно морське.
На радощах цар Кефей улаштував бучне весілля. Усі забули, що в Андромеди колись був наречений — Фіней. Під час шлюбного бенкету озброєний Фіней на чолі численного війська увірвався до палацу й оточив Персея. Персей усвідомлював, що такої кількості ворогів йому одному не здолати, тому вирішив іще раз скористатися страшною горгоною Медузою. Він здійняв торбу високо над головою. Гості учти знали, який страшний трофей зберігається у чарівній торбі, й миттю повідвертались і позаплющували очі. Персей також відвернувся — й витягнув відрубану голову горгони.
Один по одному оберталися на кам’яні статуї Персеєві вороги — так і застигли навіки, замахнувшись мечами, здійнявши списи, прикрившись щитами. Переляканий Фіней укляк перед Персеєм і почав проситися в нього, проте Персей тільки ближче підсунув боягузові голову горгони Медузи — і той закам’янів, мов раб перед переможцем, а в очах його застигло благання.
СМЕРТЬ
Невдовзі потому Персей забрав свою дружину Андромеду й повернувся на острів до царя Полідекта, де зоставалася його матір. Коли він прилетів у крилатих Гермесових сандаліях, то ніде не міг знайти матір, допоки йому не підказали, що вона весь цей час ховалася від Полідекта у храмі Зевса під захистом могутнього бога — громовержця. Й на мить вона не наважувалася вийти за двері храму.
Розгніваний Персей одразу помчав у палац Полідекта і захопив там розкішний бенкет. Полідект був переконаний, що Персею нізащо не здолати горгону, а значить, і ніколи не повернутися додому. Отож коли він побачив перед собою цілісінького й неушкодженого юнака, то тільки закліпав очима. А Персей чемно мовив: «Царю, я виконав твій наказ. У цій торбі — голова горгони Медузи».
Полідект не повірив герою, почав кепкувати з нього й обізвав брехуном. У Персеєвих грудях закипіла образа. «Якщо ти мені не віриш, — вигукнув він, — то ось тобі доказ!» Відвернувшись, він висмикнув із торби відрубану голову горгони, на якій і досі, мов живі, ворушилися й сичали змії. Глянув Полідект на Медузу — і вмить обернувся на камінь.
Подолавши Полідекта, Персей вирішив повернутися до діда, якого ніколи не бачив. Проте цар Акрисій, дізнавшись про це, втік з Аргосу, тож Персей замість нього почав царювати. Одного разу Персей справляв святкові змагання. Багато героїв зібралося на них, та й сам Персей не відмовився від участі. Дід Акрисій прийшов подивитися на змагання й сів поміж глядачів — хотів хоч здалеку поглянути на мужнього онука.
Почалося змагання з метання важких дисків. Могутньою рукою Персей запустив мідний диск. Високо в небо злетів той і на мить сховався поміж хмар, а потім із шаленою силою впав додолу — і влучив просто в голову Акрисію. Так здійснилося страшне пророцтво про те, що онук позбавить власного діда і престолу, і життя.
БЕЛЕРОФОНТ І ХИМЕРА
Крилатий кінь Пегас, який постав із крові горгони Медузи, мешкав на Олімпі. Хто володів крилатим конем, ставав непереможним.
А на той час у царя Коринфу Сизифа, покараного Зевсом вічно тягати нагору важезну каменюку, був онук Белерофонт. У юності йому довелося втікати з рідного міста, бо він випадково вбив невинну людину. Притулок Белерофонт знайшов собі в Аргосі у царя Прета.
За дружину цар Прет мав Антею, яка нестямно закохалась у Белерофонта. Вона довго спокушала Белерофонта, проте юнак не хотів ображати царя Прета, який дав йому притулок, і не відповідав на кохання цариці. Знехтувана Антея схотіла помститися Белерофонту й обмовила його перед чоловіком. «Прете, — збрехала вона, — твій гість Белерофонт переслідує мене своїми залицяннями!»
Прет одразу ж повірив дружині й запалився гнівом проти Белерофонта. Він написав листа до Антеїного батька — лікійського царя Йобата, де розповів, якої тяжкої образи зазнав від Белерофонта, і просив тестя помститися. З листом він відіслав до Йобата самого Белерофонта, котрий і помислити не міг, яка небезпека йому загрожує.
По довгій мандрівці Белерофонт дістався далекої Лікії. Цар Йобат, який дізнався, що Белерофонт — посланець від дочки та зятя, не став читати листа, а спершу, за старовинним звичаєм, дев’ять днів бенкетував на честь гостя. На десятий день він нарешті розпечатав таблички та прочитав текст. Як же обурився він, дізнавшись, що там було написано! Проте цар Йобат побоявся зламати давній звичай гостинності й убити гостя. Тоді він вигадав для Белерофонта випробування, з якого той просто не міг вийти живим.