Міфи Давньої Греції
Шрифт:
Аполлон, хоча й жив як простий смертний, а все ж залишався богом. Він допоміг Адметові виконати умову, тож царю Пелію нічого не зоставалося, як дати згоду на шлюб. Молодята відсвяткували бучне весілля, та забули принести жертву богині Артеміді.
Образилася Артеміда — її рідного брата — близнюка пишно вшановують, а про неї, покровительку шлюбу та богиню родючості, цілком забули? І підступна богиня послала змію в шлюбний покій до Алкестиди. Проте Аполлон і тут нагодився вчасно — він устиг врятувати бідолашну Алкестиду та її нареченого Адмета.
Минав сьомий рік Аполлонового чередникування в Адмета. На прощання бог вирішив зробити Адметові незвичайний
Адметова смертна година, той може обдурити смерть — послати замість себе в Аїд когось іншого, а самому залишитися серед живих. Отак Аполлон попрощався з Адметом і повернувся на Олімп.
КАССАНДРА
Поки Аполлон чередникував у царя Адмета, в палаці останнього царя Трої Пріама зростала юна царівна Кассандра. Коли Аполлон побачив її, то відразу закохався у Пріамову дочку. Проте Кассандра не відповідала на почуття закоханого бога.
Тоді Аполлон вирішив звабити Кассандру божим подарунком: він наділив її даром передбачення. Проте Кассандра все одно знехтувала залицяннями Аполлона, й ображений бог, який уже не міг забрати свого дарунка назад, помстився царівні: він зробив так, щоб її пророцтвам ніхто не вірив.
Під час облоги Трої саме Кассандра попереджала троянців, яка небезпека загрожує місту, але ніхто не хотів слухати її. Ось чому сьогодні з Кассандрою асоціюють людей, які можуть перебачити майбутні нещастя, але не тільки самі не можуть їх відвернути, а й не здатні переконати інших вжити заходи для відвернення біди.
КИПАРИС
У кеоського царя був син Кипарис, який щиро приятелював із богом Аполлоном. Разом вони ходили на полювання у Картейську долину, разом гуляли лісами й луками. А в Картейській долині мешкав величний золоторогий олень, який належав німфам. Звір зовсім не боявся людей. Він безстрашно заходив до людських осель, давав себе пестити, а дівчатам — заквітчувати свої роги барвистим цвітом.
Та більш за всіх чудового оленя любив Кипарис. Він сам водив його пастися на галявини, де росла найсоковитіша трава, і частенько вилазив оленю на спину, щоб покататися. Удвох із Аполлоном друзі водили оленя до прозорих джерел напувати кришталевою водою.
Одного разу Аполлон із Кипарисом полювали в Картейській долині. Стояла літня спека, й олень заховався у холодочку кущів від палючого сонця. Кипарис здалеку побачив тварину і не помітив золотих рогів. Він не упізнав свого улюбленого оленя, потихеньку підкрався до дичини — й прошив тварину гострим списом.
Олень зірвався на ноги, на мить зблиснули його золоті роги, та ось уже він знову упав у траву, мов підкошений.
Кипарис був невтішний у своєму горі. Як не розраджував його Аполлон, як не заспокоював, та Кипарис хотів померти разом із бідолашним оленем. Від журби Кипарис марнів просто на очах, допоки його тіло не вкрилося корою, волосся не настовбурчилося глицею, а руки не обернулися на гілля. Струнке дерево стояло перед Аполлоном, і зажурений бог вигукнув: «Кипарисе, відтепер ти будеш деревом жалоби!»
І з тої пори кипарисову гілку вішали на двері хати, де хто — небудь помирав, а на цвинтарях садовили кипариси.
ГІАЦИНТ
Син спартанського царя Гіацинт був щирим приятелем осяйного Аполлона. Часто вони удвох вправлялися в гімнастиці — улюбленому занятті спартанців. Але не тільки Аполлон любив веселого Гіацинта — бог західного вітру Зефір теж полюбив Гіацинта і ревнував до Аполлона.
Одного разу Аполлон
Гіацинт гримнувся на землю, з розбитої голови потекла кров. Зляканий Аполлон підбіг до юнака, поклав його голову собі на коліна та сподівався ще зупинити кров, що ллялася з рани. Але Гіацинт уже не чув голосу приятеля, він поблід і закотив очі. У розпачі Аполлон вигукнув: «Гіацинте, ти завжди житимеш у моєму серці! І пам’ять про тебе житиме поміж людей!» Він опустив голову Гіацинта на землю, і там, де червона юнакова кров пофарбувала траву, виросла квітка, яку люди назвали гіацинтом.
ДВАНАДЦЯТЬ ПОДВИГІВ ГЕРАКЛА
НАРОДЖЕННЯ ГЕРАКЛА
Хоча цар богів Зевс вельми часто слухався поклику власного серця й закохувався і в богинь, і у смертних жінок, проте він ніколи не занедбував своїх обов’язків володаря світу. Він бачив, що на землі багато лиха, отож вирішив дати людям героя, який би захищав від різноманітних бід і богів, і людей. Зевс зійшов на землю і почав шукати смертну жінку, яка гідна була би стати матір’ю майбутньому героєві.
Обраницею Зевса стала Алкмена — дружина царя Амфітріона, який походив зі славетного роду Персея. Проте Алкмена палко кохала свого чоловіка й чути не хотіла ні про кого іншого. Тоді Зевс вдався до хитрощів: одного разу він прибрав подобу Амфітріона і так увійшов до Алкмени. Від союзу могутнього бога та смертної жінки народився хлопчик.
Майбутній Гераклл от — от Мав з’явитися на світ, і Зевсу нестримно закортіло похвалитися перед богами, що саме цього дня у родині Персея народиться великий герой, який владарюватиме над усіма народами. Проте ревнива Гера, Зевсова дружина, одразу здогадалася, що чоловік похваляється не просто так, і вирішила помститися Зевсові за зраду. Вона затримала пологи Алкмени, а натомість прискорила народження іншого Персеєвого нащадка — Евристея.
Наступного дня Алкмена народила близнюків — Геракла, Зевсового сина, та Іфікла, сина царя Амфітріона. Злостива Гера хотіла позбутися Геракла і підіслала до колиски немовлят двох змій, проте міцний як молодий дубок Геракл легко задушив їх. Щоб урятувати Геракла від безжальної Гери, вісник богів Гермес підстеріг, коли Гера заснула, підхопив немовля, відніс його на Олімп і поклав богині на руки. Гера прокинулась і в гніві відкинула дитину, проте Геракл устиг вкусити богиню за груди, аж із них бризнуло молоко й розлилося по небі Молочним шляхом. А Геракл устиг скуштувати молока безсмертя й тепер міг не боятися Гери.
Геракл отримав гарне виховання. Цар Амфітріон навчив його керувати колісницею. Кастор (один із близнюків — Діоскурів, на честь яких отримало свою назву сузір’я Близнюків) навчив його стріляти з лука та вправлятися з іншою зброєю. Кентавр Хірон навчив його боротьби та різних наук, а славетний співець Лін — гри на кітарі. Треба зауважити, що Геракл був лінькуватим, коли йшлося про музичну науку, тож Лін одного разу хотів покарати хлопця за несумлінність. Геракл у відповідь ударив учителя кітарою, а що був напрочуд дужий, то ненавмисно забив свого вчителя. Коли про це дізнався цар Амфітріон, то злякався некерованої Гераклової сили і відправив юнака на гору Кітерон пасти череди.